Четвертий зошит

Краків, 10 серпня 1937 року

Все для Тебе, Ісусе. Кожним ударом серця я прагну прославляти Твоє Милосердя. Скільки стане мені сил, я хотіла б заохочувати душі до віри в Твоє Милосердя, як Ти сам велів мені, о Господи. В моєму серці, в душі панує темна ніч. Перед моїм розумом є мур, якого не пробити і який заслоняє мені Бога. Однак причина цієї темряви криється не в мені. Незвичайною є та мука, всю повноту якої я боюсь описати. Але і в такому стані я намагаюся залишатися вірною Тобі, о мій Ісусе. Завжди і у всьому моє серце б’ється лише для Тебе.

 

10 серпня 1937 року

Сьогодні я повернулась із Рабки до Кракова. Почуваю себе дуже хворою. Одному Ісусові відомо, як я страждаю. Тими днями я цілковито уподібнилася до розп’ятого Ісуса. Озброїлась терпеливістю, щоби відповідати кожній сестрі, що не могла довше перебувати в Рабці, бо стан мого здоров’я там погіршився. Адже знаю, що деякі з них питають не задля співчуття, а щоб додати нових страждань.

 

12 серпня 1937 року

Сьогодні я бачила отця професора Сопоцька. Проїжджаючи через Краків, він завітав на хвильку до нас. Цей священик – то велика душа, по вінця наповнена Богом.

Ісус Христос ревно охороняє Своїх заступників. Він міцно з ними пов’язаний і велить мені віддавати перевагу їх судженню перед Його. Ісус відстоює те, що каже священик, і часто достосовується до його бажань. А інколи Його ставлення до душі залежить від думки священика.

 

14 вересня 1937 року

Сьогодні свято Воздвиження Чесного Хреста. Переживаю великі душевні страждання, коли стикаюся з образою Бога. Сьогодні я відчула, що недалеко від нашої фірти здійснювалися важкі гріхи. Дав мені Бог пізнати, як страждає душа, котра відпала від Бога, і одночасно побачила, як така душа ранить Наймилосердніше Серце Ісуса.

Сказав мені Христос: "Моя писарко, занотуй, що для грішників Я щедріший, ніж для праведників. Задля них Я зійшов на землю... задля них пролив Кров, Нехай вони не бояться наблизитись до Мене. Вони найбільше потребують Мого Милосердя".

 

П’ятий зошит

Краків, 20 жовтня 1937 року

Сьогодні починаються восьмиденні реколекції. Ісусе, мій Учителю, допоможи мені, щоб я якнайревніше відправила ці святі науки. Повністю віддаюся під дію Твоєї благодаті, нехай цілковито сповниться в мені Твоя воля, Господи.

Під час реколекцій Господь сказав мені: "Коли закінчиш ці реколекції, пам’ятай, що буду поводитися з тобою, як із досконалою душею. Прагну, щоб ти була в Моїй руці гнучким знаряддям для виконання справ."

Після цих реколекцій я почуваю себе зовсім переображеною любов’ю до Бога. О, Господи, освячуй мої діла, щоб вони здобули заслугу у вічності.

Сьогодні (19.11.37) після святого Причастя Ісус сказав мені, як сильно прагне Він приходити до людських сердець. "Прагну єднатися з людськими душами. Знай, Моя доню, коли зі святим Причастям Я входжу в їх серця, то Мої руки повні розмаїтих ласк, і Я хочу їх віддати душам. Але ті навіть не звертають на Мене уваги, залишають Мене насамоті і займаються чимось іншим. О, як Мені сумно, що душі не спізнали Любові. Поводяться зі Мною, як із чимось мертвим".

На те я відповіла Ісусові: "О, Скарбе мого серця, єдиний обранцю мого серця і вся насолодо моєї душі, прагну так прославляти Тебе в своєму серці, як прославлений Ти є на престолі Своєї предвічної хвали".

 

26 листопада 1937 року

Одноденні щомісячні реколекції. Під час них дав мені Господь світло повнішого пізнання Своєї волі. Те світло укріпило мене в глибокому спокої, даючи мені розуміння, що я нічого не повинна боятись, окрім гріха. Сьогодні я почула в душі голос: "Якби грішникам було відоме Моє Милосердя, не були б вони пропащими у такій великій, кількості. Кажи грішним душам, щоб вони не боялися наблизитись до Мене. Говори їм про Моє велике Милосердя".

Господь вів далі: "З утратою кожної душі Мене огортає смертельний смуток. Ти завжди Мене розраджуєш, коли молишся за грішників. Молитва за навернення грішних душ є для Мене наймилішою. Знай, Моя доню, що така молитва завжди буде вислуханою".

Надходить різдвяний піст. Я прагну в спокої та зосередженості духа підготуватись до приходу Ісуса. Прагну єднатися з Найсвятішою Богородицею і вірно наслідувати її в чесноті смиренності, завдяки якій Вона знайшла уподобання в очах Самого Бога. Вірю, що при Ній не відступлю від свого наміру.

Увечері, коли я на хвилю зайшла до каплиці, відчула гостре терня на голові. Тривало це коротко, але воно вп’ялося так боляче, що з одну мить моя голова впала на балюстраду. Мені здавалося, що те терня застрягло в мозку. Але то нічого. Все це задля душ, аби їм виблагати Боже Милосердя.

Живу з години на годину. Чинити інакше я не в стані. Дану хвилину намагаюся використати якнайкраще, правильно виконуючи усе, що вона мені дає. З непорушною вірою у всьому покладаюся на Бога.

Свято Непорочного Зачаття. Перед святим Причастям я побачила Богородицю у невимовній красі. Усміхаючись, Вона до мене промовила: "Моя доню, з Божої волі виключним і особливим чином маю бути для тебе Матір’ю. Але прагну, щоб і ти у незвичайний спосіб була Моєю дитиною. Бажаю, Моя улюблена доню, щоб ти вправлялася в трьох чеснотах, які найдорожчі для Мене, а для Бога – наймиліші. Перша – це покора, покора і ще раз покора. Друга – це чистота, третя – любов до Бога. Оскільки ти – Моя дитина, то мусиш особливо відзначитись у цих чеснотах".

Сьогодні нічна адорація. Через слабке здоров’я я не могла брати в ній участі, проте, поки заснула, в дусі єдналася з сестрами, що проводили адорацію. Між четвертою і п’ятою годинами мене щось раптово розбудило. Голос мені сказав, щоби я приєдналась до тих осіб, які зараз зайняті адорацією. Я зрозуміла, що є серед них душа, яка молиться за мене. Коли я заглибилась у молитву, то духом перенеслась до каплиці і побачила Господа Ісуса Христа, виставленого в дароносиці. Побачила в ній прославлене обличчя Господа. Він промовив: "Те, що ти бачиш наяву, ті душі бачать через віру. О, якою милою є для Мене сильна віра. Поглянь, хоч наче немає в Мені і сліду життя, однак насправді воно наявне у всій повноті і до того ж міститься в кожній облатці. Однак, щоб Я міг діяти в душі, та душа повинна мати віру. О, якою любою Мені є жива віра".

Майже місяць я почуваю себе гірше. За кожним разом, коли кашляю, відчуваю, що легені розкладаються. Інколи трапляється так, що я відчуваю розпад власного тіла (Сестра Фаустина щораз виразніше відчувала прояви згубного туберкульозу). Ту муку важко передати словами. Найважче примусити себе хоч що-небудь з’їсти, бо їжа викликає в мене нудоту. Одночасно мене хапають болі в кишках. Будь-яка гостріша страва спричиняє сильні болі, так що не одну ніч я звивалася в жахливих болях, заливаючись слізьми. Та все це – на користь грішників. Проте я спиталася у сповідника, як мені вчинити: далі терпіти задля грішників чи попросити настоятельку, щоби мені давали легшу їжу? Сповідник вирішив, що я повинна попросити іншу їжу. Я так і зробила, бо бачила, що це упокорення миліше Богові.

Одного дня мене охопили сумніви, як можна постійно відчувати розклад власного організму і одночасно ходити та ще й працювати. Чи ж це не омана? З іншого боку, це не може бути оманою, адже завдає мені таких жахливих страждань. Аж тут надходить одна з сестер на коротку розмову. Через кілька хвилин вона дуже скривилася і каже: "Сестро я тут чую запах трупа, цілком якби розкладався". Я їй відповіла, щоб вона не жахалася. То – від мене так чути. Її це дуже здивувало. Вона пішла, сказавши, до довше витримати не може. Я зрозуміла, що Бог дав тій сестрі таке відчуття, щоб позбавити мене сумнівів щодо мого стану і приховати його одночасно від згромадження. О, Ісусе, лише Тобі відома вся глибина цієї жертви.

За два дні до свят в їдальні нам зачитали таке: "Завтра Різдво Христове, Боговтілення".

При цих словах мою душу пронизало світло і Божа любов. Я глибше зрозуміла таємницю Втілення. Яке велике Боже Милосердя міститься в Таємниці Втілення Божого Сина!

Сьогодні Господь відкрив мені свій гнів на людство, яке за гріхи заслуговує на те, щоб скоротити його дні. Але я довідалася і про те, що існування світу підтримують вибрані душі, тобто чернечі ордени. Горе світові, якщо їх забракне!

 

СВЯТИЙ ВЕЧІР 1937 РОКУ

Після святого Причастя Матір Божа поділилась зі мною Своєю тривогою за Божого Сина, що лежала на її серці. Однак це занепокоєння було переповнене таким духом покори Божій волі, що , скоріше я назву його насолодою, аніж стурбованістю. Я зрозуміла, як моя душа повинна приймати кожну Божу волю.

З самого початку різдвяної Служби Божої я вся поринула в глибоку зосередженість і побачила ясла у Вифлеємі та сповнену великої любові Пресвяту Діву, яка повивала Ісуса.

 

НОВИЙ 1938 РІК

Хай буде благословенним Новий рік, в якому завершиться час мого вдосконалення (Сестра Фаустина, правдоподібно, мала внутрішнє бачення часу своєї смерті. Знала, що рік прийдешній буде для неї останнім роком життя). Заздалегідь дякую Тобі, Господи, за все, що зішле мені Твоя доброта. Дякую Тобі за чашу мук, з якої щоденно питиму. Не зменшуй її гіркоти, о Господи, але зміцнити мої вуста, щоби, як питиму гіркоту, я зуміла бути усміхненою з любові до Тебе, мій Учителю. Дякую Тобі за всі утіхи і ласки, яких я не спроможна перерахувати і які щоденно спадають на мене нечутно і невловимо, наче ранішня роса, та про які знаємо тільки я і Ти, Господи. За все це складаю Тобі подяку вже сьогодні, бо, може, в ту хвилю, як Ти подаш мені чашу, моє серце не спроможеться на подяку.

Старий рік закінчую в стражданнях і новий також розпочинаю в муках. Сестри встали в одинадцятій годині ночі, щоб не спати і привітати Новий рік. Я ж від самого присмерку корчилась із болю аж до дванадцятої. Я долучаю свою муку до молитов сестер, котрі в каплиці відшкодовують Богові за зневаги, завдані грішниками.

Коли пробила дванадцята година, моя душа поринула в глибоку задуму, Я почула: "Не лякайся, Моя дитино, Ти – не сама. Борись відважно, бо підтримує тебе Моє плече. Борись за спасіння душ, заохочуючи їх до віри в Моє Милосердя. Це є твоїм завданням і в цьому, і в прийдешньому житті".

 

21 січня 1938 року

Сьогодні Ісус мені сказав: "Ти часто називаєш Мене своїм Учителем. Це є миле Моєму Серцю, але не забувай, Моя ученице, що ти є ученицею Розп’ятого Учителя. Цього одного слова має бути тобі досить. Ти знаєш, що несе в собі хрест".

Ніч адорації. Сестри моляться в каплиці. Я єднаюсь із ними в духові, бо стан мого здоров’я не дозволяє мені піти туди. Цілу ніч я не могла заснути. Провела її у в’язниці з Ісусом. Він дав мені спізнати муки, яких там зазнав. Світ довідається про них у день суду.

Сказав мені Господь: "Я відкрив Своє Серце як живе джерело Милосердя. Нехай всі душі черпають із Нього життя, нехай припадають до того моря Милосердя з великим упованням. Грішники удостояться виправдання, а праведники утвердяться в доброму. Тому, хто покладав надію на Моє Милосердя, в годину смерті наповню душу Своїм Божим миром.

І мовив Господь: "Моя доню, не переставай провіщати Моє Милосердя. Цим ти принесеш охолоду Моєму Серцю, яке палає полум’ям співчуття до грішників. Передай моїм священикам, що запеклі грішники розпаюватимуться, слухаючи їх слів про Моє неосяжне Милосердя, про Моє співчуття, яке Я маю для них у Своєму Серці. Священикам, які проголошуватимуть і звеличуватимуть Моє Милосердя, дам предивну міць і надихну їх слова та зворушу серця, до яких промовлятимуть".

Одна з сестер постійно переслідує мене лише  з тієї причини, що Бог так близько спілкується зі мною. Вона вважає, що все це я вдаю. Коли їй видається, що я чиню якісь прогрішення, то говорить: "З’яви мають, а такі помилки допускають". Вона розповідала про це й іншим сестрам, але завжди в негативному значенні. Вона швидше створює мені репутацію якоїсь дивачки. Завдало мені болю те, що ота краплина людського розуму береться судити про Божі дари. Після святого Причастя я молилася, щоб Бог просвітив її, проте дізналась, що, коли вона не змінить своєї вдачі, то не здобуде досконалості.

 

27 січня 1933 року

Сьогодні я спитала Господа: "Коли Ти забереш мене до Себе? Я вже так погано себе почуваю і з такою тугою чекаю Твого приходу". Ісус відповів мені: "Будь завжди напоготові. Вже недовго залишатиму тебе Я у цьому вигнанні. У тобі мусить звершитися Моя свята воля".

"О Господи, якщо Твоя свята воля ще не цілком здійснилася в мені, я готова на все, що Ти бажаєш. О мій Ісусе, дивує мене лише те, що Ти відкриваєш мені стільки таємниць, але таємницю години моєї смерті Ти не хочеш повідомити."

"Будь спокійна, Я дам тобі знати, але ще не тепер".

 

28 січня 1938 року

Сьогодні Господь сказав мені: "Запиши, доню, ці слова: всі душі, котрі схилятимуться перед Моїм Милосердям, і ширитимуть його славу, заохочуючи інших до віри в Моє Милосердя, в годину смерті не зазнають жаху. Моє милосердя захистить їх у тій останній боротьбі...

Моя доню, заохочуй душі відмовляти ту вервицю, якої Я тебе навчив, Тим, котрі чинитимуть так, Я з задоволенням дам усе, про що проситимуть. І душі запеклих грішників наповню миром, якщо вони будуть відмовляти вервицю до милосердя. А година їх смерті буде щасливою.

Пиши для зажурених душ. Коли така душа побачить і зрозуміє важкість своїх гріхів, коли відкриється її очам уся прірва убогості, в яку вона впала, нехай не розпачує, а з упованням кинеться в обійми Мого Милосердя, наче дитя в обійми дорогої матері. Цим душам належить право першості на Моє співчутливе Серце, на Моє Милосердя. Розповідай, що кожна душа, яка зверталась до Мого милосердя, ні не ошукалася, ні не була посоромлена. Особливо до вподоби Мені та душа, яка повірила у Мою доброту.

Напиши, коли цю вервицю будуть відмовляти біля вмираючого, встану між Отцем і тим, хто помирає, не як справедливий Суддя, а як милосердний Спаситель."

 

З0 січня 1938 року

Я прочитала за себе молитви за вмираючих. Тоді пролунало: "Як поєдналась ти зі Мною в житті, так само єднатимешся зі Мною в хвилину смерті". Після тих слів збудилася в моїй душі така надія на Боже Милосердя, що хоч би я і мала на совісті гріхи цілого світу та гріхи всіх засуджених, то не сумнівалась би в Божій доброті. Не вагаючись, кинулась би в безодню Божого Милосердя, яка завжди відкрита для нас. І упокорюючись серцем до тліну і пороху, я впала би до Його стіп і здалась би цілковито на Його святу волю, котра є самим Милосердям.

О мій Ісусе, життя моєї душі, моє буття, мій Спасителю, наймиліший мій Обранцю, а разом із тим мій Суддя. Ти знаєш, що в ту останню годину я не покладатимусь на жодні свої заслуги, а лише на Твоє Милосердя, Отож, вже сьогодні уся поринаю в безодню Твого Милосердя" яка завжди відкрита для кожної душі.

Коли я на хвилю зайшла до каплиці, Господь промовив до мене: "Моя доню, допоможи Мені спасти одного грішника, що вмирає. Відмов за нього ту вервицю, якої Я тебе навчив". Коли я почала молитися, то побачила того вмираючого в жахливих муках і боротьбі. Ангел-Хоронитель захищав його, але був наче безсильний: такою великою була злиденність цієї душі. Сила-силенна чортів чигала на ту душу, однак, коли я читала молитви, то побачила Ісуса таким, як на іконі. Промені, які вийшли з Серця Ісуса, огорнули хворого, а сили темряви в переполосі втекли. У спокої хворий віддав останній подих. Я пересвідчилась, як важливо відмовляти вервицю Милосердя біля вмираючого: вона втамовує Божий гнів.

В ту хвилину, коли я взяла в руки ручку, коротенько помолилась до Святого Духа і сказала: "Ісусе, поблагослови це перо, щоби все, що Ти велиш мені писати, служило Божій хвалі". Тоді я почула: "Так, благословляю, бо на цьому, що ти пишеш, лежить відбиток послуху настоятельці та сповідникові. І вже саме це несе Мені хвалу, а багато інших душ черпатиме пожиток для себе. Моя доню, Я вимагаю, щоб усі вільні хвилини ти присвятила писанню про Мою доброту і Милосердя. Це твоя місія і завдання на ціле життя".