Шановний друже!
Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найпопулярнішими статтями.

 
Середа
22.11.2017
06:27
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
 

Категорії розділу
До початку залишилося
Пошук
Наше опитування
Чи потрібен цей сайт ?
Всього відповідей: 887
Друзі сайту Джублика

Колядує Україна

Диспетчер курортів Закарпаття

Християнський календар

Молитва - могутній засіб спасіння!

Ukrainian Catholic - Traditionalist

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Джублик в Закарпатті 

Боже Милосердя. Другий зошит СХИЛІМОСЬ ПЕРЕД БОГОМ

СХИЛІМОСЬ ПЕРЕД БОГОМ
Вільно, 24 листопада 1935 року
 

О Пресвята Трійце, в якій міститься внутрішнє життя Бога Отця, Сина і Святого Духа, одвічна радосте, незбагненна глибочінь любові, що спливає на всі створіння й ощасливлює їх, честь і хвала Твоєму імені на віки вічні – амінь. Коли пізнаю Твою велич і красу, о мій Боже, тішуся невимовно з того, що Господь, якому я служу є таким великим. З любов’ю і радістю сповняю Його святу волю і, чим краще Господа Бога пізнаю, тим палкіше прагну Його любити. Палить мене прагнення любити Його щораз більше.
ЗАГАЛЬНІ МІРКУВАННЯ (щодо майбутнього згромадження)
Не буде величавих будівель, а лише невеликий костелик і при ньому маленьке згромадження; мале коло осіб, не більше десяти. Окрім цих, дві особи будуть ззовні полагоджувати різні потреби згромадження й обслуговувати костел. Не носитимуть чернечого вбрання, складатимуть обіти, але звичайні, і підпорядковуватимуться безпосередньо настоятельці, яка буде жити в затворі. Кожний дім буде незалежний від іншого, хоча статутом, обітами і духом вони будуть із собою якнайтісніше поєднані. Кожний дім підпорядковуватиметься місцевому єпископові.
Кожна черниця житиме в окремій келії, але зберігатиметься спільність життя: будуть сходитись на молитви, споживання їжі і відпочинок. Сестра, яка складе довічні обіти, вже ніколи не побачить світу, навіть через грати. Вони будуть завішані темним сукном. Навіть у розмовах вона буде дуже обмежена. Стане ніби мертвою: світ не розумітиме її, а вона – світу. Вона повинна стояти між небом і землею та неустанно благати Бога про милосердя для світу і силу для священиків, щоби – при всіх небезпеках світу – вони залишалися бездоганними, і їх слова не лунали надаремно. Таких сестер буде небагато, але це будуть героїчні душі. Вони повинні накласти на себе печать, якою Він був позначений, а саме: страждання й погорда. Кожна прямуватиме до граничного самозречення і покори. Сестра, котра відзначиться тими чеснотами, зможе керувати іншими сестрами.
Коли ввечері я вела в келії свої записи, пролунало: "Не виходь з цього згромадження, май до себе милосердя. Тебе чекають великі страждання". Обернувшись у той бік, звідки було чути голос, я нічого не побачила і продовжувала писати. А потім почувся шум і слова: "Як вийдеш, знищимо тебе. Не муч нас". Я озирнулась і побачила багато гидких потвор. Коли подумки зробила знак хреста, вони відразу щезли.
 
СВЯТИЙ ВЕЧІР, 1935 рік

З самого ранку мій дух був заглиблений у Богові. Його присутність проймала мене наскрізь. Перед вечерею я зайшла на хвильку до каплиці, щоб біля стіп Господа Ісуса поділитись просфорою з тими, хто далеко, кого Ісус дуже любить, і котрим я багато чим завдячую. Коли подумки ділилась просфорою з певною особою (можна припустити, що це був професор Сопоцько), почула: "Його серце є для Мене небом на землі". Як я виходила з каплиці, в одну мить огорнула мене Божа всемогутність. Я зрозуміла, як сильно Господь нас любить. Якби ж то душі хоч частково могли те збагнути!
 

РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Під час Різдвяної Служби Божої після святого Причастя я почула: "Я завжди у твоєму серці. Не лише тоді, коли ти приймаєш Мене у св. Євхаристії, але завжди". Я була сповнена великої радості впродовж цих свят.
О Пресвята Трійце, Предвічний Боже, моя душа потопає в Твоїй красі. Віки ніщо перед Тобою. Ти завжди той самий. Яка незмірна Твоя велич. Ісусе, що є причиною того, що, приховуючи свою Велич, Ти зійшов із престолу неба і перебуваєш з нами? Відповів мені Господь: "Доню Моя, привела Мене любов, і любов Мене тримає. Якби ти тільки знала, яку велику заслугу і нагороду має один акт чистої любові до Мене, то вмерла би з радості. Кажу це для того, щоби ти неустанно єдналась зі Мною в любові, бо це – мета життя твоєї душі. Цей акт грунтується на акті волі. Знай, що чиста душа є покірною. Коли ти принижуєшся і самовинищуєшся перед Моєю величчю, тоді Я невідступно перебуваю коло тебе з своїми ласками, використовую свою всемогутність, щоби вивищити тебе".
Коли сповідник казав мені відмовити за покуту "Слава Отцю", це забирало мені багато часу. Я не раз починала, але не могла закінчити, бо мій дух єднався з Богом. Інколи помимо моєї волі я знаходжусь у полоні Божої всемогутності, поринаю цілковито в Нього і тоді не знаю, що довкола мене діється.
Одного разу я раптом побачила Господа Ісуса Христа у всій Його величі. Він сказав мені: "Доню Моя, якщо ти хочеш, то Я цієї ж миті створю новий світ, гарніший від теперішнього. І ти проживеш у ньому решту своїх днів". Я відповіла на це: "Не бажаю жодних світів. Прагну Тебе, Ісусе, прагну любити Тебе такою любов’ю, якою Ти мене обдаровуєш. Єдиного благаю: зроби моє серце спроможним любити Тебе. Дуже дивуюся, мій Ісусе, що Ти ставиш мені таке запитання. Бо що мені з цих світів, хоч би й тисячу Ти дав мені, що мені з того. Знаєш добре, Ісусе, що серце моє вмирає з туги за Тобою. Все, окрім Тебе, є ніщо для мене". Якось, коли смертельно занедужала одна з наших сестер, зібралося усе згромадження. Серед присутніх був і священик, котрий дав хворій останнє розгрішення. І в цей момент я побачила силу-силенну духів темряви. Забувши, що перебуваю в гроні сестер, я негайно схопила кропило і зросила свяченою водою нечисту силу. Вона відразу щезла. Однак, коли ми перейшли в їдальню, мати - настоятелька зробила мені зауваження, що я не повинна була з присутності священика кропити хвору свяченою водою. Це належить до його компетенції. Я прийняла це нагадування в дусі покути, але велику полегшу приносить умираючим свячена вода.
Одного ранку мати - настоятелька повідомила, що Мати Генеральна відправляє мене у Варшаву. В останній вечір перед від’їздом одна сестра, вже старша за віком, відкрила переді мною свою душу. Розповіла, що кілька років переживає душевні муки, їй здається, що всі її сповіді недійсні. Вона має сумніви, чи Господь Бог їй пробачив. Я її запитала, чи коли-небудь вона говорила про це сповідникові. Вона відповіла, що вже багато разів казала йому про це. На її сумніви сповідники відповідали, щоби вона заспокоїлась. Однак вона і надалі важко страждає, ніщо не приносить полегкість. Я їй порадила дослухатись до слів сповідника і бути цілковито спокійною, бо це, напевно, є спокуса. Проте зі слізьми в очах вона благала, аби я запиталася в Ісуса Христа, чи Він їй пробачив і чи її сповіді є дійсними. На це я їй з запалом відповіла: "Спитайтеся, сестро, самі, якщо не вірите сповідникам". Вона вхопила мене за руку і не хотіла відпустити, поки я не пообіцяю помолитись за неї і розповісти, що мені Господь про неї скаже. Вона плакала гірко і не відпускала мене, кажучи: "Знаю, що Господь Ісус Христос промовляє до вас, сестро". Не маючи змоги вирватись від неї, я пообіцяла, що помолюсь за неї. Увечері я почула: "Скажи тій сестрі, що її недовір’я болючіше ранить Моє Серце, ніж гріхи, що вона їх учинила".
Коли я їй це передала, вона розплакалася, як дитина, і велика радість увійшла в її душу.
 
 
22 березня 1936 року

Приїхавши у Варшаву, я зайшла у малу капличку, що була на першому поверсі будинку, де жили сестри, щоби подякувати Господу за щасливу подорож. Просила в Господа допомоги і благодаті у всьому, що мене тут чекає. Покладаюся у всьому на Його святу волю. І тоді пролунало: "Нічого не бійся. Всі труднощі послужать тому, щоби збулася Моя воля".
Коли я прибула у Валендів, одна з сестер, вітаючись, сказала: "Тепер, коли ви до нас приїхали, все буде гаразд". Я її спитала: "Чому ви так говорите?". Вона відповіла: "Відчуваю це в душі". Ця особа повна простоти і дуже мила Серцю Ісуса. В тому домі справді була велика матеріальна скрута. Не буду зараз про все це згадувати.
Сповідь. Готуючись до сповіді, я звернулась до Господа Ісуса Христа: "Ісусе, благаю, промов до мене устами цього священика. Нехай він скаже мені щось про Милосердя. Це буде для мене знаком, адже він нічого не знає про те, що Ти, Ісусе, вимагаєш від мене заснувати згромадження Милосердя". Коли я приступила до сповідальниці і розпочала звірятись з гріхів, священик мене перервав і почав розповідати про велике Боже Милосердя. Та так наголошував на ньому, як я ще ніколи не чула. Питався, чи знаю, що Господнє Милосердя є понад усі Його діла, є вінцем Його справ? Я вслухалася в слова, що їх Господь промовляв устами того священика. Хоча ані словечком не обмовилась про своє внутрішнє життя, а лише відкрила свої провини, священик сам розповів, що діється в моїй душі і зобов’язав мене бути вірною Божим натхненням.
Квітна неділя. В ту неділю в особливий спосіб я переживала почуття Найсолодшого Серця Ісуса, дух мій був там, де перебував Ісус.
Була квартальна сповідь. Мене знову підганяла якась внутрішня сила не відкладати далі тієї справи, яку мені доручив Ісус Христос. Я розповіла про все сповідникові, отцеві Буковському і сказала, що не можу більше зволікати. Отець відповів: "Сестро, це – ілюзія. Ісус Христос не може цього вимагати. Ти склала вічні обіти. Все це – омана. Ти вигадуєш якусь єресь і кричиш до мене майже на повний голос". Я спитала: "Усе є оманою?".
–Так, усе.
–То ж як мені чинити надалі?
–Не можна керуватись жодним натхненням. Не звертай жодної уваги на голос у душі. Намагайся добре виконувати свої обов’язки, зовсім не думати про ці речі і жити, не зосереджуючись на них.
–Гаразд. Досі я чинила згідно з власним сумлінням. А тепер зроблю так, як ви наказуєте,
–Якщо тобі Ісус Христос знову щось скаже, то прошу мене повідомити, а самій не можна нічого робити.
–Добре. Старатимусь бути послушною.
І звідки взялась у отця така суворість?
Коли я відійшла від сповідальниці, то цілий рій думок гнітив мене. Навіщо бути щирою? Адже те, що я розповідала, не є гріхом, отже, я не маю обов’язку говорити про це сповідникові. Або таке: як то добре, що не маю потреби зважати на своє єство, аби лише ззовні все було гаразд. Не мушу керуватись тими внутрішніми голосами, через які не раз терплю приниження. Тепер уже буду вільною. То знову якийсь дивний біль стиснув мою душу: не можна мені спілкуватись із тим, котрого так гаряче прагну? Котрий є усією силою моєї душі? І я почала волати: "До кого ж піду, Ісусе?". З моменту заборони сповідника у моїй душі запала густа темрява. То боюся почути якийсь внутрішній голос, аби не зламати накладеної заборони, то знову ж умираю з туги за Богом. Єство моє розтерзане. Не маю власної волі. Я повністю здалась на Бога.
У Великий Четвер моє страждання посилилось. Коли я приступила до розважань, то впала в свого роду вмирання. Не відчувала присутності Бога, але вся Його справедливість тяжіла наді мною: видавалося, ніби я розчавлена за гріхи світу. Сатана почав наді мною насміхатись: "Ось бачиш, тепер ти вже не будеш змагатись за душі. Глянь, яку маєш нагороду. Ніхто тобі не повірить, що Ісус щось вимагав від тебе. Дивись, як ти зараз страждаєш, а які ще муки доведеться зносити. Сповідник звільнив тебе від усього". Тепер я можу жити, як мені до вподоби, аби ззовні все виглядало добре. Ці жахливі муки терзали мене цілу годину.
Наближалася Служба Божа. Біль стиснув моє серце: то я повинна вийти з монастиря? А якщо отець назвав це єрессю, то я повинна відпасти від Церкви? І я закричала до Господа болісним внутрішнім голосом: "Ісусе, порятуй мене!". Проте жоден промінчик світла не проник у мою душу. Я відчуваю, що сили мене покидають, відбувається ніби відокремлення душі від тіла. Здаюся на Божу волю: "О, Боже, нехай станеться зі мною по волі Твоїй. Нема вже в мені нічого мого". Раптом мене огорнула Божа присутність і прошила наскрізь, до мозку кісток. Був то час прийняття святого Причастя. Відразу після нього я не відала, де я і що зі мною діється.
Тоді побачила Ісуса Христа таким, як на іконі. Він промовив: "Скажи сповідникові, що та справа є Моєю. Тебе ж використовую як мізерне знаряддя". Я відповіла: "Ісусе, не можу зробити того, що Ти мені велиш. Сповідник сказав, що все це є оманою. Не дозволено мені дотримуватися жодного Твого розпорядження. Прости мені, Господи, мушу слухатись сповідника. Знаєш, як страждаю через це, але що вдієш. Сповідник заборонив коритися Твоїм наказам". Ісус доброзичливо і з задоволенням вислухав, відтак промовив: "Про все, що Я тобі доручаю і говорю, завжди розповідай сповідникові. А виконуй лише те, на що одержиш дозвіл. Не тривожся і нічого не бійся. Я – з тобою". Душа моя наповнилась радістю. Всі думки, які мене мучили, розвіялись, а впевненість і відвага прийшли в мою душу.
Однак незабаром я пройнялась мукою, яку переносив Ісус на Оливній горі, і так тривало до ранку. В п’ятницю я переживала муку Ісуса, але вже в інший спосіб. У той день приїхав до нас отець Буковський. Якась дивна сила підштовхувала мене піти висповідатись і розповісти все, що трапилось і що Ісус мені сказав. Коли я розповіла йому, отець повівся зовсім інакше: "Нічого не бійся, сестро. Нічого поганого з тобою не трапиться – Господь Ісус Христос не допустить. Бог знайде спосіб здійснити цю справу. Прошу завжди бути такою простою і щирою і про все повідомляти Мати-Генеральну. А що стосується того, що я тоді сказав, то я вчинив так, аби перестерегти тебе. Омани бувають навіть у святих. До цього інколи може долучитись сатанинське нашіптування, а деколи воно й від нас самих. Отже, слід бути обережною. Чини далі так, як і досі. Бачиш, Господь за це не гнівається. Про деякі речі, що зараз трапились, можеш повторити постійному сповідникові".
 
 
 
ПАСХАЛЬНА ЗАУТРЕНЯ
12 квітня 1936 року

Коли я зайшла в каплицю, мій дух потонув у Богові, єдиному моєму скарбі. Його присутність наповнила мене.
О мій Ісусе, Учителю і Провіднику! Скріпи і просвіти мене у важкі хвилини життя. Не сподіваюся допомоги від людей. В Тобі – уся моя надія. О Господи, допоможи, аби зі мною сталося те, що Ти задумав перед віками. Я готова за першим покликом сповнити Твою святу волю. О Боже, Ти знаєш, що я нічого не прагну, окрім Твоєї слави. О незбагненний Боже, Велич Твого милосердя перевершує всі людські та ангельські поняття. Всі ангели й люди є породженням Твого милосердя. Милосердя – це квітка любові. Бог – це любов, а милосердя – Його діло. В любові воно починається і в милосерді проявляється. На що не погляну, усе промовляє про Його милосердя. Навіть сама Божа справедливість свідчить мені про Його безмежне милосердя, бо справедливість випливає з любові.

Краків, 11 травня 1936 року
Я приїхала у Краків. Зраділа, що нарешті зможу здійснити те, що Господь Бог від мене вимагає. Коли все розповіла отцеві Андрашу, він відповів: "Молися, сестро, аж до свята Серця Ісуса і доповни молитву якимось умертвленням. У день цього свята дам тобі відповідь". Але одного дня я почула у душі: "Нічого не бійся, Я – з тобою". Після тих слів мене так щось підганяло, що я не чекала свята Серця Ісуса, а при сповіді заявила, що залишаю згромадження (Це означає, що вона виходить із згромадження Матері Божої Милосердя, аби заснувати нове згромадження, до чого спонукають її внутрішні натхнення). Отець відповів: "Якщо ти сама вирішила, то і відповідальність лягає на тебе. Йди тоді, сестро". Мене охопила радість.
Наступного дня мене раптово полишила Божа присутність, і непроглядна темрява огорнула душу. Я не змогла молитись. Тому, вирішила відкласти трохи справу, поки спочатку не порозуміюсь із священиком. Отець Андраш пояснив мені, що такі зміни часто відбуваються в душах, і це не є перешкодою до дій.
Коли про цю справу я поговорила з Матір’ю-Генеральною, то вона відповіла: "Сестро, ввіряю тебе Євхаристійному Ісусові в кивоті. Куди б не зрушила звідси, на те буде Божа воля".

РОЗМОВА З ОТЦЕМ АНДРАШОМ
червень 1936 року
 

"Знай, що все це дуже важко. Головним твоїм провідником є Святий Дух. Ми можемо лише покерувати тими натхненнями, але справжнім твоїм керманичем є Святий Дух. Ти можеш починати діяти, ти в стані це зробити. Я ні не забороняю, ні не наказую. Відповідальність лягає на тебе. Але в цій справі треба бути надзвичайно обережною і багато молитись. Та просити, аби Він просвітив і мене".
Під час Служби Божої, яку відправляв отець Андраш, я побачила Божу Дитину, котра мені сказала: "Жоден твій самовільний вчинок, як би багато зусиль ти в нього не вклала, не буде Мені до вподоби". Я зрозуміла цю залежність.
16 липня. Сьогодні провела цілу ніч у молитвах. Розважала про Господню Муку. Мою душу гнітила Божа справедливість. Рука Господня торкнулася мене.
Одного разу, йдучи коридором, я почула в душі слова: "Неустанно відмовляй ту вервицю, якої Я тебе навчив. Кожен, хто буде її відмовляти, удостоїться в годину смерті великого Милосердя. Священики подаватимуть грішникам ту вервицю, як останню надію. Яким запеклим не був би грішник, якщо хоч раз він змовить її, то здобуде ласку з безмежного Мого Милосердя. Прагну, щоб цілий світ пізнав Моє милосердя. Прагну уділяти невимовні милості тим душам, які вірять у Моє милосердя".
Якось я почула: "Моя доню, розголошуй по всьому світу незбагненне Моє милосердя. Бажаю, щоби свято Милосердя було захистком і притулком для усіх душ, а особливо для бідних грішників. У той день відкрите усе нутро Мого Милосердя. Виливаю цілісіньке море ласк на душі, які приступають до джерела Мого Милосердя. Той, хто висповідається і запричаститься, удостоїться повного відпущення провин і кар. У той день відкриті усі джерела, через які спливають Божі ласки. Нехай жодна душа не боїться наблизитись до мене, хоч би гріхи її були й багряні. Моє Милосердя настільки велике, що й протягом усієї вічності жоден розум, ні людський, ні ангельський, не осягне його. Все, що існує, зродилось із Мого Милосердя. Кожна душа стосовно Мене впродовж усієї вічності буде роздумувати про Мою любов і Милосердя. Встановлення свята Милосердя вимагає сама Моя природа. Я прагну, щоби його урочисто відзначали в першу неділю після Великодня. Людство не зазнає спокою, поки не звернеться до Джерела Мого Милосердя".
Я почула слова: "В твоєму серці – Моя постійна оселя. Незважаючи на твою нікчемність, я єднаюсь з тобою і забираю твою мізерність, а даю тобі Своє Милосердя. В кожній душі вершу Милосердя, і чим більший грішник, тим більше права має він на Моє Милосердя".
 
 
ВОСЬМИДЕННІ РЕКОЛЕКЦІЇ
20 жовтня 1936 року
 

Коли я увійшла в каплицю на короткотривалу адорацію, то спитала Господа, як я повинна відбувати реколекції. У відповідь почула: "Прагну, щоб ти уся перетворилась на любов і пломеніла, наче чиста жертва любові".
У перший день реколекцій прийшла до мене одна з сестер, котра приїхала скласти вічні обіти. Вона звірилась мені, що зовсім не має уповання на Бога, будь-що викликає в неї знеохоту. Я відповіла: "Добре, що ви мені про це сказали. Буду за вас, сестро, молитись". Я пояснила також, як сильно болить Господа маловірство, а тим більше вибраної душі. Вона сказала мені, що, склавши вічні обіти, буде зміцнюватись у вірі. Тепер знаю, що навіть вибрані душі, які вдосконалюються в чернечому чи духовному житті, не мають відваги повністю покладатись на Бога. А все тому, що мало душ усвідомило безмежне милосердя Бога, Його велику доброту.
Сьогодні мій Ангел-Хоронитель завів мене у провалля пекла. Це місце великих тортур, воно займає велетенський простір. Моїм очам відкрилися такі види мук: перша, яка, власне, і становить пекло, – це втрата Бога; друга – безперестанні докори сумління; третя – неможливість змінити цю долю; четверта мука – вогонь, який проникає в душу, але не нищить її. Це жахлива мука. Вогонь цей суто духовний, запалений Божим гнівом; п’ята мука – суцільна темрява, жахливий задушливий запах. Хоч панує темрява, та чорти і засуджені на вічні муки душі бачать одні одних та бачать усе зло інших і своє; шоста мука – постійне товариство сатани; сьома мука – жахливий відчай, ненависть до Бога, лайка, прокльони, блюзнірство. Ці муки усі засуджені переносять разом. Але на цьому ще не кінець. Є ще окремі муки, чуттєві. Чим кожна душа грішила, тим і терзається в такий жахливий спосіб, що й не описати. Є моторошні підземелля, провалля тортур, де одна мука різниться від іншої. Нехай кожний грішник знає: яким чуттям грішив, таким усю вічність буде і мучитись. Пишу це за наказом Бога, щоби жодна душа не могла викручуватися тим, що пекла нема, або що там ніхто не був і не знає, як там є.
Я, сестра Фаустина, за Божим наказом була в безодні пекла для того, щоб розповідати і свідчити, що пекло є. Я одержала від Бога розпорядження викласти все на письмі.
Чорти виявили до мене велику ненависть, але за Божим велінням мусіли бути слухняними. Те, що я описала, є лише слабким відбитком того, що я бачила. Одне зауважила, більше там є тих душ, котрі не вірили, що пекло існує. Коли я прийшла до пам’яті, то не могла оговтатись від жаху. Тому ще з більшою ревністю молюся за навернення грішників. Неустанно благаю в Бога милосердя для них. О мій Ісусе, я волію до кінця світу конати в найгірших муках, ніж Тебе образити найменшим гріхом. "Моя доню, якщо за твоїм посередництвом Я вимагаю від людей пошани до Мого милосердя, то ти перша повинна відзначатись тією вірою в Моє Милосердя. Вимагаю від тебе вчинків милосердя, котрі повинні випливати з любові до Мене. Завжди і всюди ти повинна виявляти милосердя до ближніх. Не можеш сторонитись цього, ані відмовлятись, ані виправдовуватись. Подаю тобі три способи вияву милосердя до ближніх: перший – вчинок; другий – слово; третій – молитва. В цих трьох різновидах міститься повнота милосердя, що є незаперечним доказом любові до Мене. Таким способом душа прославляє Моє милосердя. Так перша неділя після Великодня є святом Милосердя, але його слід доповнити вчинком. Я вимагаю вшановувати Моє милосердя урочистим святкуванням, віддаючи шану цій іконі, що була намальована. Через неї Я уділю душам багато ласк. Вона повинна стати нагадуванням вимог Мого Милосердя, бо не допоможе навіть найсильніша віра, якщо вона не підкріплена вчинками.
О мій Ісусе, Ти Сам підтримуй мене у всьому, адже Ти бачиш, яка я маленька, тому розраховую виключно на Твою доброту, Боже.
 
27 листопада 1936 року

Сьогодні духом я була в небі та оглядала ті невимовні красоти і щастя, що чекають нас після смерті. Бачила, як неустанно віддають честь і хвалу Богу усі створіння, та яке велике щастя міститься в Богові й проливається на них, ощасливлюючи їх. І всяка хвала та честь від ощасливлених істот повертається до джерела та входить у Божі глибини, а створіння контемплюють внутрішнє життя Бога, Отця, Сина і Святого Духа, котре ніколи вони не збагнуть і не осягнуть.
Те джерело щастя є незмінним у своїй сутності, проте є завжди новим. З нього струменить щастя для всіх. Розумію тепер св. Павла, який сказав: "Ні око не бачило, ні вухо не чуло і в людське серце не увійшло те, що Бог приготував для тих, хто Його любить".
 
9 грудня 1936 року

Завдяки великій турботі Матері-Генеральної, я виїхала сьогодні на лікування у Прондік, недалеко від Кракова, де перебуватиму три місяці. Погодившись на це, я повністю здалась, на Божу волю. З однаковою покорою прийму як одужання, так і смерть. Цілковито покладаюсь на Його безмежне милосердя. Дбаю лише про те, щоб моя любов до Нього була щораз глибшою і чистішою.
Мене відвезла сестра Хризостома. У виділеній мені окремій кімнаті живу як кармелітка. Лікар узяв мене під свою опіку. Мене оточують зичливі люди.
 
10 грудня 1936 року
Сьогодні я встала рано і ще перед Службою Божою, яка починається тут о шостій годині, провела медитацію. Після святого Причастя мій дух потонув у Богові, як у єдиному предметі своєї любові. Увесь день я почувала себе погано. Увечері я намагалась відправити Святу Годину, але не змогла, лише єдналася зі страждальним Ісусом. Моя кімната розташована поряд із палатою для чоловіків. Я не знала, що чоловіки такі балакучі. З ранку до пізньої ночі вони ведуть розмови на різні теми. Мій Ісусе, як мало ці люди говорять про Тебе. Про все, тільки не про Тебе, Ісусе. Сумно мені, коли я бачу ту велику байдужість і невдячність створінь. О мій Ісусе, прагну любити Тебе за них і своєю любов’ю винагородити Тобі!
 
11 грудня 1936 року

Сьогодні я не змогла взяти участь у всій Службі Божій.
Була лише на найважливіших її частинах. Відразу після святого Причастя повернулась до себе. Зненацька мене охопила присутність Бога. В цей момент я відчула страждання Господа. Тривало це дуже коротко. Глибше тоді я пізнала справу Милосердя.
Вночі раптово прокинулась й усвідомила, що якась душа просить помолитись, бо їй дуже потрібна молитва. Коротенько, але від щирого серця я просила в Господа ласки для неї.
Наступного дня вже після дванадцятої, увійшовши в палату, побачила людину, яка вмирала. Довідалася, що агонія почалася вночі. Переконалася, що це було саме тоді, коли хтось просив мене помолитись. Тепер у душі я почула голос: "Відмов ту вервицю, якої Я тебе навчив". Я побігла по вервичку, опустилась на коліна біля вмираючої людини й почала з великим запалом духа відмовляти ті молитви. Раптом вона відкрила очі й глянула на мене. Ще я не закінчила вервицю, як вона померла, оповита дивним спокоєм.
Я гаряче просила Господа, щоби Він виконав обіцяне за змовляння вервиці. Господь дав мені зрозуміти, що та душа удостоїлась обіцяної ласки. То була перша душа, яка її одержала. Я відчувала, як сила милосердя огортає ту душу.
Повернувшись у свою кімнату, почула: "Охороняю в годину смерті, як свою хвалу, кожну душу, яка сама відмовляє цю вервицю, або коло вмираючої це робить хтось інший. Удостоїться однакового відпусту. Коли біля вмираючої особи змовити цю вервицю, вгамовується гнів Божий, а незбагненне милосердя огортає душу. І зворушаться глибини Мого Милосердя заради болісної муки Мого Сина".
О, якби ж то всі усвідомили, яким великим є Господнє милосердя і наскільки воно необхідне нам усім, а особливо в ту вирішальну годину...
О милосердний Ісусе, розіп’ятий на хресті, згадай нас у годину нашої смерті. Вмираючий Ісусе, запоруко Милосердя, вгамуй Божий гнів у годину моєї смерті.
Сьогодні ввечері я спізнала в душі, що якійсь особі необхідна моя молитва. Особливо відчуваю це, коли таку потребу має вмираючий. Негайно почала молитись. Молилася ревно, але відчувала, що повинна продовжувати свої молитви. Наступного дня довідалась, що, власне, в той час почала вмирати одна особа, і тривало це до ранку. Дивним чином Господь Ісус Христос дає мені зрозуміти, що вмираючому необхідна моя молитва. Відчуваю живо і виразно того духа, котрий просить мене про молитву. Я не знала, що поміж душами Існує така поєднаність. Особливо тепер, коли я перебуваю у лікарні, переживаю цю внутрішню єдність із умираючими. Просто якась сила змушує мене до молитви. Це бачення є суто духовним і приходить через раптове осяяння, що його мені уділяє Бог. Молюся доти, поки не відчую в душі спокій. Велику допомогу вмираючим приносить вервиця. Інколи заспокоююсь після першої "Богородице Діво", іноді після того, як змовлю усю вервицю. Я переконалася також, що маю внутрішній неспокій і потребу довше молитись, якщо душа зазнає важкої боротьби і тривалого вмирання. Трапляється так, що людина, котра помирає, знаходиться в іншому корпусі або іноді навіть за кілька сотень кілометрів, як це було з моїми рідними, проте відчуття мої однакові. Адже для духа простору не існує!
Пополудню завжди грає радіо, отож мені бракує тиші. До обіду – безперервні балачки і шум. Мій Боже, я сподівалася тієї тиші, що в ній розмовлятиму лише з Господом, а вийшло зовсім навпаки. Але тепер ніщо мені не перешкоджає: ані розмови, ні радіо. Одним словом – ніщо. Ласка Божа так учинила, що коли я молюсь, то не знаю навіть, де перебуваю. Знаю лише, що єднаюсь душею з Богом. І так минають дні у лікарні.
А ще важко мені писати, навіть пера доброго не маю. Труднощі пов’язані також і з тим, що нотатки веду потай від сестер. Мушу інколи щохвилі закривати зошит і терпеливо вислуховувати розповідь тієї чи іншої особи. Тоді час, відведений на писання, минає, а літери розмазуються від раптового стулювання сторінок. Веду ці нотатки з дозволу настоятельки і з наказу сповідника. Часом пишеться мені цілким задовільно, а іноді сама ледве можу прочитати.
 
23 грудня 1936 року

Я переживаю хвилини спілкування з Божою Матір’ю і готуюся до урочистої миті приходу Господа Ісуса Христа. Матір Божа повчає мене про внутрішнє життя душі з Ісусом, особливо у святому Причасті. Яке велике таїнство вершить у нас святе Причастя, ми дізнаємося лише у вічності. О, найдорогоцінніші хвилини у житті!
Сьогодні мене провідала сестра Хризостома. Привезла лимони, яблучка і маленьку ялинку. Я зраділа цьому безмежно. Мати - настоятелька за посередництвом сестри Хризостоми просила лікаря відпустити мене на свята додому. Лікар охоче погодився. Я втішилася й розплакалася, як мала дитина. Сестра Хризостома дивувалась, що я дуже змінилась і погано виглядаю. Сказала мені: "Знаєш, Фаустино, ти, напевно, помреш. Мабуть, ти дуже страждаєш".
Я відповіла їй, що сьогодні страждаю більше, ніж в інші дні, але то нічого. Для порятунку душ це не є забагато. О, милосердний Ісусе, дай мені ще душі грішників!
 
24 грудня 1936 року

Сьогодні під час Служби Божої я особливо єдналась з Богом і Його Непорочною Матір’ю. Покора і любов Непорочної Діви проймали мою душу. Чим більше я наслідую Матір Божу, тим глибше спізнаю Бога. О, яка незбагненна туга огортає мою душу! Ісусе, як можеш Ти залишати мене у цьому вигнанні? Я вмираю зі спраги за Тобою. Кожен Твій дотик до моєї душі ранить безмірно. Любов і страждання йдуть поряд. Але я не замінила би завданого Тобою болю на жодні скарби.
Додому на свята мене забрала сестра Каєтана. Я тішилася, що буду разом із сестрами. Ідучи містом, я уявляла собі, що це Вифлеєм. О Пречиста Діво, Ти сьогодні в дорозі, і я мандрую.
О Світлосяйна Діво, чиста, як кришталь, уся заглиблена в Бога, Тобі віддаю своє внутрішнє життя. Влаштуй усе так, щоб це було мило Твоєму Синові.
Перед вечерею я зайшла за хвильку до каплиці, аби духово поділитися просфорою з дорогими моєму серцю особами. Я просила для них ласки. Я довірила Господу переслідуваних, стражденних і тих, котрі не знають Його імені, особливо бідних грішників. О маленький Ісусе, благаю Тебе, занур усіх у море Твого незбагненного Милосердя. О солодкий, маленький Ісусе, візьми моє серце. Нехай воно буде для Тебе милою і зручною оселею. О неосяжна Величносте, яка прихильно наблизилась до нас. Тут нема великого Єгови – грози громів. Тут солодкий маленький Ісусик. Тебе не боїться жодна душа, хоч не зменшилась Твоя велич, а лише стала прихованою.
Після вечері почувала себе втомленою і зболеною, була змушена лягти. Проте не спала і з Пресвятою Матір’ю чекала на появу Дитини.
 
25 грудня 1936 року

Під час Різдвяної Служби Божої мене наскрізь пройняла Божа присутність. За мить до приношення я побачила Богородицю з малим Ісусиком і святим Йосифом. Матір Божа промовила: "Моя доню, Фаустино, тримай той найдорожчий скарб". І подала мені маленького Ісуса. Коли я взяла Його на руки, моя душа сповнилась такою невимовною радістю, що й не описати. За хвилю видіння зникло. Коли я прийняла Господа Ісуса у святому Причасті, то уся моя душа затрепетала від присутності Бога.
На другий день свят Службу Божу правив отець Андраш. Пополудню я ходила до сповіді. На деякі питання, що стосувались відомої справи, отець не дав мені відповіді. Мовив: "Як будеш здорова, поговоримо конкретніше. А зараз намагайся скористатись тими ласками, які тобі Бог уділяє. Старайся повністю одужати". За покуту отець казав молитися на вервиці до Божого Милосердя. Під час молитви я почула: "О, які великі ласки уділю душам, які будуть відмовляти цю вервицю. Надра Мого милосердя зворушуються для тих, хто її відмовляє. Запиши ці слова, Моя доню. Дай знати цілому світові про Моє Милосердя, Нехай усе людство пізнає Моє безмежне милосердя. Це є знаком на останні часи. Потім надійде день справедливості. Поки є час, нехай люди прибігають до джерела Мого Милосердя, нехай користають з Крові й Води, котра для них заструменіла". О, людські душі, де сховаєтеся в день Божого гніву? Вдавайтеся зараз до джерела Божого Милосердя. О, яку велику кількість душ я бачу! Вони схилялись перед Божим Милосердям, тож і співатимуть пісню прослави у віках.
 
27 грудня 1936 року

Сьогодні я повернулась до лікарні. Подорож була приємною. Зі мною їхала одна особа, яка везла до хресту дитину. Ми підвезли її до самого костелу в Подгужу. Аби вийти, вона передала дитину в мої руки. Ревною молитвою я присвятила дитя Богові, щоби колись воно прославило Господа. Відчула в душі, що Господь у незвичайний спосіб поглянув на ту душеньку.
Коли ми увійшли в мою шпитальну кімнату, то побачили гарненького паперового ангела і напис: "Слава тобі". Напевно, це від тієї хворої сестри, якій я послала ялинку.
Отож, минули Різдвяні свята.
 
28 грудня 1936 року

Сьогодні я розпочала дев’ятницю до Божого Милосердя. Духом переношусь і встаю перед тією Іконою та мовлю вервицю, якої мене навчив Господь. Цю дев’ятницю відправляю за архієпископа і отця Сопоцька. Прошу Бога надихнути архієпископа, щоб він зволив затвердити таку милу Богові вервичку й ікону та щоби не відкладав цієї справи...
Сьогодні раптово, наче блискавка, пронизав мене погляд Господа. Тоді й побачила я у своїй душі найдрібніші пилинки. А пізнавши до глибини свою нікчемність, впала навколішки, просила в Господа пробачення та з великим упованням кинулася в Його безмежне Милосердя. Таке пережиття ні не пригнічує мене, ні не віддаляє від Господа. Скоріше пробуджує в моїй душі більшу любов і безмежнішу віру, а розкаяння мого серця поєднується з любов’ю. Ці Божі спалахи формують мою душу. О, солодкий Божий променю, просвітлюй мене до найпотаємнішої глибини, бо я прагну досягнути найбільшої чистоти серця і душі. Увечері я взяла брошурку з образком Милосердного Ісуса і притулила до серця. З моєї душі вихопилися слова: "Ісусе, предвічна Любове, для Тебе живу, для Тебе вмираю і з Тобою прагну поєднатись". Тоді я побачила Господа у невимовній красі. Він глянув на мене ласкаво і промовив: "Доню Моя, з любові до тебе Я зійшов з неба, для тебе жив, задля тебе вмер і для тебе створив небеса". Коли я залишилась сама, душа моя загорілася жадобою страждати аж до тієї хвилі, поки Господь не скаже: "Досить".
 

 
Читайте також:
Перший зошит ВСТУП У МОНАСТИР
                      ПРОБАЦІЯ ПЕРЕД ВІЧНИМ ОБІТОМ
                      ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА
 
 
 
 
 
                     ВЕРBИЦЯ ДО БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ
                     ДЕЯКІ ДАТИ з життя сестри Марії Фаустини – Гелени Ковальської