Вівторок
17.01.2017
11:55
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
 

Категорії розділу
Пожертва щоб без реклами
Чи вартує цей сайт Вашої допомоги
Всього відповідей: 128


До початку залишилося
Пошук
Наше опитування
Чи потрібен цей сайт ?
Всього відповідей: 880
Друзі сайту Джублика

Колядує Україна

Диспетчер курортів Закарпаття

Християнський календар

Молитва - могутній засіб спасіння!

Ukrainian Catholic - Traditionalist


Яндекс.Метрика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Джублик в Закарпатті 

Боже Милосердя. Перший зошит СЕСТРА ФАУСТИНА ВІД НАЙСВЯТІШОЇ ЄВХАРИСТІЇ

СЕСТРА ФАУСТИНА ВІД НАЙСВЯТІШОЇ ЄВХАРИСТІЇ
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР, СЛУЖБА БОЖА

29.03.1934 року

Коли я одержала від свого сповідника дозвіл на виконання цього акту пожертви, то невдовзі пізнала, що для Бога милим був той акт. Я відразу почала відчувати його наслідки. В одну мить моя душа стала, наче скеля: черства, повна терзань і неспокою. Різні блюзнірства і прокльони лізли мені в вуха. Недовіра і розпач закрались у моє серце. Таким є стан нещасних, котрий я прийняла на себе. Спочатку я дуже злякалась тих жахів, але після першої ж сповіді заспокоїлась.

Коли якось зайшла до того художника, котрий малював ікону, то побачила, що вона є не настільки гарна, як справжній вигляд Ісуса. Це мене дуже засмутило. Коли я повернулась додому, то відразу подалася до каплиці й виплакалась. Я запитала в Господа: "Хто може зобразити Тебе у всій Твоїй красі?" У відповідь пролунало: "Не в красі фарб і вправності пензля велич цієї ікони, але в Моїй ласці".

Одного разу я перебувала з вихованками в саду. Незважаючи на їх галас, я почула слова: "Молись за мене". Я не могла повністю зрозуміти ті слова, замислилась, хто б то міг бути. Відійшла на кілька кроків від вихованок й одразу почула: "Я – сестра". Та сестра була в той час у Варшаві, а я – у Вільно. "Молися за мене доти, поки я не попрошу перестати. Я вмираю". Негайно я почала ревно молитися за неї до вмираючого Серця Ісуса. Молилася так без спочинку від третьої до п’ятої години. Тоді почула: "Дякую", і я зрозуміла, що вона вже померла. Наступного дня під час Служби Божої я гаряче молилася за спасіння її душі. Пополудню надійшла листівка, яка сповістила, що сестра померла о такій-то годині. Саме в той час вона просила: "Молися за мене".

Якось мене відвідала Матір Божа. Вона була сумною, а очі мала опущені додолу. Вона дала зрозуміти, що має мені щось сказати, а, з іншого боку, нібито не хоче про це говорити. Я почала просити, щоби Вона промовила й поглянула на мене. Марія вмить звела на мене очі і, сердечно посміхнувшись, сказала: "Ти зазнаєш страждань через хворобу і лікарів. Тобі випаде також чимало мук через оту ікону, але не бійся".

Наступного дня я захворіла і дуже мучилась. Все було так, як про це провістила Божа Матір. Проте моя душа підготовлена до страждань, а вони постійно супроводжують мене у житті.

 

НІЧНА АДОРАЦІЯ ЩОЧЕТВЕРГА

9 серпня 1934 року

Я відправляла адорацію від 23 до 24 години. Її я відбула за навернення запеклих грішників, особливо за тих, що втратили надію на Боже милосердя.

Ісус дав мені пізнати, якою милою для Нього є винагороджувальна молитва. Він сказав: "Молитва покірної і люблячої душі вгамовує гнів Мого Отця і прихиляє море благословінь".

Після адорації напівдорозі до келії мене обступило дуже багато великих чорних собак. Вони стрибали, вили, хотіли роздерти мене на шматки, Я здогадалася, що це не пси, а біси. Один із них люто кричав: "За те, що ти цієї ночі відібрала в нас стільки душ, ми розірвемо тебе на шматки". Я їм відповіла: "Якщо на те воля наймилосерднішого Бога, рвіть мене на шматки, бо я на це слушно заслужила. Адже я є найнікчемнішою з грішників, а Бог – завжди святий, справедливий і безмежно милосердний". У відповідь всі біси вигукнули: "Тікаймо, вона не сама, з нею – Всемогутній". І щезли, як пил, як гамір на дорозі, а я спокійно, закінчуючи «Тебе, Боже, славимо», йшла собі далі до келії, роздумуючи над безмірним і незглибимим Божим милосердям.

Одного разу мій сповідник (отець Сопоцько) спитав мене, як повинен бути розташований напис на іконі, бо він весь не поміщається. Я сказала, що помолюсь і наступного тижня дам відповідь. Коли, відійшовши від сповідальниці, я проходила повз Найсвятіші Тайни, отримала внутрішнє осяяння, як повинен виглядати цей напис. Ісус нагадав, що, як казав Він і першого разу, три слова повинні бути виділені: "Ісусе, уповаю на Тебе". Я зрозуміла, що Ісус прагне, щоб там було поміщене усе звернення, але особливо не наполягає на цьому. Однак наголошує на цих трьох словах:

"Я даю людям начиння, з яким вони мають приходити по ласки до джерела милосердя. Тим начинням є ікона з написом: "Ісусе, уповаю на Тебе".

Під кінець триденних реколекцій я побачила, що йду по нерівній дорозі й щораз спотикаюся. Зауважила, що мене супроводжує якась постать, яка весь час намагається мене підтримати. А я цим невдоволена і прошу, щоб вона полишила мене, бо я хочу йти сама. Однак ця постать, яку я так і не змогла впізнати, ні на мить не покидала мене. Мій терпець увірвався, я обернулась до неї і відштовхнула, тут упізнала, що то мати - настоятелька. В ту ж мить бачу, що це не вона, а сам Ісус Христос. Він уважно подивився на мене і дав зрозуміти, як Йому боляче, коли навіть у найнезначнішій справі я не намагаюсь виконувати волю настоятельки. "Її воля – це Моя воля". Я попросила пробачення у Господа, а цю пересторогу взяла собі глибоко до серця.

Одного разу сповідник попросив мене, аби я помолилася за сповнення Його задумів і почала відмовляти дев’ятницю до Матері Божої. Під кінець молитов я побачила Богоматір з Дитятком Ісусом на руках, а також свого сповідника, що стояв на колінах біля її ніг і розмовляв з Нею. Я не зрозуміла, про що він говорив, бо була поглинута розмовою з Дитятком Ісусом, котре спустилось з рук Матінки Божої і наблизилось до мене. Я не могла надивуватись Його красі. Вловила кілька слів з того, що Божа Матір промовила до сповідника. А сказала таке: "Я – не лише Цариця Неба, а й Мати Милосердя і твоя Мати. Тоді простягнула руку, в якій тримала покров, і прикрила ним священика. В ту ж мить видіння зникло.

Яке то велике благо мати духовного провідника! Швидше вдосконалюєшся в чеснотах, виразніше спізнаєш Божу волю, правильніше її виконуєш, йдеш надійною й безпечною дорогою. Провідник вміє оминути скелі, об які можна розбитися. Наведу лише один приклад.

Якось я звернулась до Ісуса з проханням подати мені тему для розважань. Отримала таку відповідь: "Веди роздуми про пророка Іону і його місію". А пополудню члени згромадження приступили до сповіді. Коли я звірялась своєму духівникові, той пояснив, що хочемо ми того, чи ні, а мусимо сповняти Божу волю, і навів приклад пророка Іони. Після сповіді я замислилась, звідки сповідникові відомо, що Бог велить мені роздумувати про Іону, адже я не обмовилась йому про це, і почула слова: "Коли священик є Моїм заступником, то не він діє, а Я через нього. Його бажання – це Мої бажання". Бачу, як Господь оберігає Своїх заступників. Сам спрямовує їх дії.

 

ПОДЯКА ЗА СТРАЖДАННЯ

Страждання є найбільшим на землі скарбом: воно очищає душу. Справжню любов можна виміряти за шкалою страждань.

Ісусе, я вдячна Тобі за щоденні малі хрести, за перешкоди в здійсненні моїх задумів, за труднощі життя у спільноті, за хибне тлумачення намірів, за приниження від ближніх, за незаслужені звинувачення, слабке здоров’я і вичерпання сил, за зречення власної волі, за перекреслення усіх моїх планів.

Дякую Тобі, Ісусе, за внутрішні муки, тривоги, страхи і непевність, за непроглядний внутрішній морок, спокуси і різні випробування, за тягар і гіркоту боротьби в годину смерті.

Вдячна Тобі, Ісусе. Тобі, Котрий перед тим, як подати мені, Сам спершу випив ту чашу гіркоти, аби пом’якшити її гіркість. Притулила уста до келиха Твоєї святої волі: нехай станеться зі мною усе за Твоїм розсудом. Нехай мені випаде те, що визначила Твоя предвічна мудрість. Я прагну осушити чашу долі до останньої з краплин, не аналізуючи їх призначення: в гіркоті – моя радість, в безнадії – моє уповання.

 

СВЯТИЙ ВЕЧІР

24 грудня 1934 року

Вранці під час Служби Божої я відчула близькість Бога. Моя душа підсвідомо поринула в Нього. В цей час я почула такі слова: "Ти – Моя мила оселя, в тобі спочиває Мій дух".

Після тих слів я відчула, як Господь скерував свій погляд вглиб мого серця і, усвідомлюючи свою нікчемність, упокорялась духом та захоплювалась великим Божим милосердям, тим, що вищий понад усе Господь опускається до такої убогості.

Під час святого Причастя душа моя наповнилась радістю. Я відчула, що всемогутність Бога поглинула всю мою істоту. Протягом усього дня в особливий спосіб я відчувала Його присутність.

Хоча виконання обов’язків позбавило мене можливості хоч на хвилину зайти у каплицю, я щомиті переживала свою поєднаність із Богом. Я неустанно складала вітання Матері Божій, намагалась проникнутись її духом і просила, щоб Вона навчила мене справжньої любові до Бога, Тоді почула: "Вночі, під час Служби Божої поділюся з тобою таємницею Свого щастя".

Вечеря почалася о шостій годині. Після вечері ми швидко попорались, і о дев’ятій годині я змогла зайти в каплицю на адорацію. До півночі я молилася за батьків і всю родину, за свого духівника, церкву і духовенство, за грішників, місії і наші домівки. Відпусти жертвувала за душі в чистилищі.

 

ДВАНАДЦЯТА ГОДИНА

25 грудня 1934 року

Різдвяна Служба Божа. З перших хвилин наростала в мені внутрішня зосередженість, радість наповнила душу. Під час приношення я побачила на вівтарі малого Ісуса у незрівнянній красі. Дитятко Боже поглядало на всіх і простягало свої рученята. Коли відбувалося освячення, Дитя звернуло свій погляд до неба, а після таїнства знову дивилась на нас. Видіння повторювалось три дні поспіль. Нема слів, щоб описати ту радість, яка охопила моє серце!

 

 

 

 

ПЕРЕДДЕНЬ НОВОГО РОКУ

1934-1935 роки

Я отримала дозвіл не йти спати, а натомість молитися в каплиці. Одна з сестер попросила мене пожертвувати за неї годину адорації. Я пообіцяла їй. Під час молитви Бог дав мені знати про те, наскільки милою є для Нього ця душа.

Другу годину адорації я жертвувала за навернення грішників, а третю – відбула за сповнення задумів свого духівника, гаряче молилась за пролиття світла для нього в певній справі. Нарешті пробила дванадцята година, остання година року. Я закінчила її в Ім’я Пресвятої Трійці і так само розпочала першу годину нового року. Просила благословенства в кожної з Осіб і з великою надією дивилась у рік новий, який, безперечно, не пошкодує для мене страждань.

 

РОЗДУМИ ПРО ЄВХАРИСТІЮ

Свята тайно євхаристії, в якій міститься заповіт Божого милосердя для нас, а особливо – для бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій міститься Тіло і Кров Господа Ісуса Христа, як доказ нескінченного Милосердя до нас, а особливо – до бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій міститься вічне життя і безмежне Милосердя, щедро дароване нам, а особливо – бідним грішникам.

Свята тайно євхаристії, в якій міститься Милосердя Отця і Сина, і Святого Духа до нас, а особливо – до бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій міститься безмежна ціна Милосердя, яка оплатить всі наші борги, а особливо – бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій міститься джерело живої води, що б’є з безмежного милосердя для нас, а особливо – для бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій міститься вогонь найчистішої любові, котрий палахкотить із лона Предвічного Отця як з безодні нескінченного милосердя для нас, а особливо – до бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій містяться ліки на всі наші немочі. Наче з криниці випливають ті ліки з безмежного милосердя для нас, а особливо – для бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, яка містить у собі єднання поміж Богом і нами, завдяки нескінченному милосердю до нас, а особливо – до бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, в якій містяться всі почуття найсолодшого Серця Ісуса до нас, а особливо – до бідних грішників.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє в усіх стражданнях і життєвих труднощах.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє посеред темряви і сум’ять, як внутрішніх, так і зовнішніх.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє у житті та в годину смерті.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед невдач і сумнівів.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє посеред фальші та зрад.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед темряви і безбожництва, що наповнює землю.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед суму і болю, якого ніхто не зрозуміє.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед поту і сірості буденщини.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє посеред краху наших надій і змагань.

Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед ворожих атак і потуг пекла.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли труднощі перевищуватимуть мої сили, коли я побачу, що зусилля мої марні.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли неспокій шматуватиме моє серце, а дух схилятиметься до сумнівів.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли серце Моє тремтітиме і смертельний піт зросить чоло.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли все змовиться проти мене і непроглядний відчай закрадатиметься в мою душу.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли погляд мій згасатиме до всього дочасного, а душа моя вперше побачить незвідані світи.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли моя праця буде непосильною, а невдачі супроводжуватимуть мене.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли видаватиметься важким дотримання цноти і натура бунтуватиметься.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли ворожі удари будуть скеровані проти мене.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли мою працю і зусилля осуджуватимуть люди.

Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли пролунають Твої вироки. Уповатиму тоді на море Твого Милосердя.

Пресвята Трійце, уповаю на безмежне Твоє Милосердя. Бог є моїм Отцем, отже я, Його дитина, маю повне право на Його Божественне Серце. А чим більша темрява, тим повнішим повинно бути уповання.

Не розумію, як можна не довіряти Тому, Котрий усе може; з Ним – усе, без Нього – нічого. Він, Господь, не дозволить і не допустить посоромлення тих, що все своє уповання поклали на Нього.

 

ЧЕТВЕР, 10 січня 1935 року

Увечері під час відправи мене почали мучити такі думки: "Чи все, що я кажу про велике Боже Милосердя, не є часом облудою або оманою...". Я хотіла ще трохи над цим подумати, як почула сильний і виразний внутрішній голос: "Все, що ти розповідаєш про Мою доброту, є правдою, і не дібрати відповідних слів для прослави Моєї доброти". Ці слова були настільки повні сили і такі виразні, що я готова накласти життям, що вони йдуть від самого Бога. Свідченням цього є глибокий спокій, який мене при них огортає і залишається надалі. Те світло ледь відхилило завісу, і я побачила, що всі мої зусилля, витрачені на те, щоби душі пізнали милосердя Господа, милі Богові. Тому в моїй душі панує така велика радість, що я й не знаю, чи можлива ще більша на небі, Якби тільки душі хотіли хоч трохи прислухатись до голосу сумління і голосу, тобто натхнення, Святого Духа… Кажу, – хоч трохи, бо якщо лише раз віддамося впливові Божого Духа, Він сам доповнить те, чого нам бракуватиме.

 

НОВИЙ 1935 РІК

Ісус радо вдається у подробиці нашого життя і не раз сповняє мої потаємні прагнення, з якими інколи я криюся перед Ним, хоча знаю, що перед Ним нічого не можна приховати.

На Новий рік у нас є звичай жеребкуванням обирати собі особливих заступників на цілий рік. Вранці, під час медитації в мені пробудилося одне з таких потаємних прагнень, щоби Ісус у Євхаристії, як і раніше, був моїм заступником. Коли ми прийшли в їдальню на сніданок, почалося жеребкування. Наблизившись до образків, на яких написані імена святих заступників, я взяла один, не роздумуючи. Не кинулася читати одразу, бо хотіла на кілька хвилин завдати собі умертвлення. І раптом пролунало в душі: "Я – твій заступник, читай". Я відразу поглянула на образок і прочитала: "Заступник на 1935 рік – Ісус у Святих Тайнах". Моє серце затріпотіло від радості. Я непомітно полишила сестер і подалася до вівтаря з Найсвятішими Тайнами, щоб побути там хоч хвильку. Там і дала волю почуттям свого серця. Ісус, однак, ніжно так зробив мені зауваження, що я повинна бути в цей час із сестрами. Я відразу повернулась, дотримуючись вказівки.

Одного дня під час ранкових розважань я почула: "Особливо остерігайся сваволі. Нехай і найдрібніша справа буде позначена відбитком послуху".

Якось Ісус дав мені зрозуміти, що коли часом я за дорученням прошу Його в справі якогось задуму, Він завжди готовий уділити мені своїх ласк, лише душі не завжди хочуть їх прийняти: "Моє серце переповнене великим Милосердям для душ, особливо – для бідних грішників. Якби вони могли зрозуміти, що Я – їх найкращий Отець, що для них з Мого Серця, як із переповненої Милосердям криниці, виплила Кров і Вода. Задля них Я перебуваю в кивоті як Цар Милосердя. Прагну наділяти душі благодаттю, але вони не хочуть її прийняти. Принаймні, ти приходь до Мене як можна частіше. Бери ті ласки, які вони відкидають. Тим ти потішиш Моє Серце, О, якою ж великою є байдужість душ у відповідь на доброту, на стільки виявів любові! Серце Моє наповнюється самою невдячністю душ, що живуть у світі, їх забутливістю. На все вони знаходять час, не мають тільки часу на те, аби прийти до Мене по ласки. Але найбільше ранить Моє Серце невірність душі, котра є Моєю обраницею. Ця зрадливість є вістрям, котре пробиває Моє Серце".

 

ВІВТОРОК ВРАНЦІ 29 січня 1935 року

У той вівторок під час медитації я внутрішнім зором побачила Святішого Отця, який відправляв Службу Божу. Після "Отче наш" він розмовляв із Господом Ісусом Христом про ту справу, що Ісус наказав мені йому повідомити, тобто про запровадження свята Милосердя. Хоча особисто я не розмовляла з Святішим Отцем, та це питання було полагоджене іншого особою. (Професор Сопоцько розмовляв із нунцієм архієпископом Кортесі про запровадження свята Божого Милосердя. Він розраховував на те, що нунцій подасть цю справу для вирішення Святішому Отцю.) Однак у дану хвилину через внутрішнє пізнання я дізналася, що Святіший Отець розглядає цю справу, яка незабаром вирішиться згідно з бажанням Ісуса Христа.

Перед восьмиденними реколекціями я вдалася до свого духівника з проханням дозволити мені певні умертвлення на час їх проведення. Дозвіл я одержала лише частково. Отець погодився на одну годину розважання про страждання Ісуса Христа і певне упокорення. Однак, я була трохи невдоволена, що мені не дозволили усього, про що просила. Повернувшись додому, я зайшла на хвильку до каплиці і почула: "Одна година розважання про Мою болісну Муку має більшу заслугу, ніж цілий рік бичувань до крові. Розважання Моїх болісних ран приносить тобі велику користь, а Мені – велику радість: Мене дивує те, що ти не повністю зреклася власної волі. Але Я тішуся безмежно, що ти змінишся під час реколекцій".

Увечері після закінчення науки почула: "Я – з тобою. В тих реколекціях Я утверджу тебе в спокою і мужності, щоби не забракло тобі сил для сповнення Моїх задумів. Задля цього під час цих реколекцій ти абсолютно перекреслиш власну волю. Натомість здійсниться в тобі Моя воля. Знай, що це багато тобі коштуватиме, тому напиши на чистому папері такі слова: "Від сьогодні не існує в мені власної волі". І перекресли навхрест сторінку. З другого боку напиши так: "Від сьогодні здійснюватиму Божу волю скрізь, завжди, у всьому". Не бійся нічого, любов дасть тобі силу і полегшить виконання". Коли я опустилась на коліна, щоб перекреслити власну волю, як наказував мені Господь, в душі пролунало: "Від цієї хвилини не лякайся Божих присудів, бо ти не будеш суджена".

 

ПРО СВЯТУ СПОВІДЬ

8 лютого 1935 року

На дві речі я звертатиму особливу увагу:

по-перше: вибиратиму до сповіді те, що мене найбільше упокорює, хоч би то була і якась дрібниця, але вона коштує зусиль, тому я звіряюсь у цьому;

по-друге: я вправлятимусь у розкаянні не тільки під час сповіді, але й при кожному іспиті совісті я збуджуватиму в собі досконалий жаль, а особливо – перед сном.

Бог пообіцяв велику ласку усім, хто проповідатиме Його велике Милосердя: "Сам боронитиму їх у годину смерті як свою хвалу. Навіть якби гріхи були чорні, як ніч, але коли грішник звертається до Мого Милосердя, він віддає Мені найвищу шану і виявляє честь Моєму Стражданню. В той час, коли душа прославляє Мою доброту, сатана тремтить перед нею і тікає на саме дно пекла".

Під час однієї адорації Ісус мені пообіцяв: "З тими душами, котрі вдаватимуться до Мого Милосердя, і тими які поширюватимуть і звеличуватимуть Моє велике Милосердя, учиню в годину їх смерті згідно з Моїм безмежним Милосердям".

"Журиться Моє Серце, – говорив Ісус, – "що навіть вибрані душі не розуміють, яким великим є Моє Милосердя. Певним чином їх спілкування свідчить про маловірство. О, як сильно це ранить Моє Серце. Згадайте собі Мою Муку і, якщо не ймете віри Моїм словам, вірте, принаймні, Моїм Ранам".

 

ВІД’ЇЗД ДО РІДНОГО ДОМУ

15 лютого 1935 року

Коли я довідалася, що моя мама важко хвора, майже при смерті і прагне перед смертю зі мною побачитись, відгукнулася на це усім серцем. Як любляча дитина, я прагнула сповнити її бажання, але повністю здалась на Божу волю. В день іменин 15 лютого мати - насгоятелька передала мені другого листа з дому і дала дозвіл поїхати до батьків. Я відразу почала збиратись у дорогу і вже ввечері виїхала з Вільна. Усю ніч жертвувала молитви за хвору маму, щоби Бог уділив їй тієї ласки, щоби страждання, яких вона зазнавала, були повністю зараховані їй як заслуги.

Їхала я у приємному товаристві кількох жінок із релігійного братства. Відчула, що одна з них страждає, в її душі точиться вперта боротьба. Я почала молитися за неї. В одинадцятій годині жінки перейшли до іншого купе побалакати, а ми залишились лише удвох. Я відчувала, що моя молитва викликає в її душі ще запеклішу боротьбу. Не потішала її лише молилася ще гарячіше. Врешті, та душа звертається до мене і просить сказати, чи вона повинна дотримати обіцянки, даної Богові. Я внутрішньо збагнула, про що йдеться, і відповіла, що вона зобов’язана неодмінно дотримуватися присяги, бо інакше буде нещасливою усе своє життя. Та думка не дасть їй спокою. Здивована такою відповіддю, вона розкрила переді мною свою душу.

Вона була вчителькою. Перед екзаменами присягла Богові, що, якщо успішно складе іспити, то присвятить себе службі Богові, тобто вступить у монастир. Однак, коли вона склала на "відмінно" іспити, її поглинув вир життя, і вона не захотіла прийняти чернецтва. Але сумління не давало спокою і, незважаючи на розваги, вона відчувала постійне невдоволення.

Після довгої розмови вона зовсім змінилася. Сказала мені, що негайно намагатиметься вступити у монастир. Просила молитися за неї. Я ж відчувала, що Бог не пошкодує ласки для неї.

Вранці я приїхала у Варшаву, а ввечері, о восьмій годині, вже була вдома. Як раділи батьки і вся родина, важко описати. Мамі трохи полегшало, але лікар не давав жодної надії на повне одужання. Після привітань всі одразу опустились на коліна, щоб скласти Богові подяку за ту ласку, що ми всі могли ще раз зустрітись.

Коли я побачила, як молиться мій тато, мені стало дуже соромно, що після стількох років чернецтва я б не змогла так щиро і палко молитись. Неустанно я дякувала Богові за таких батьків.

Як усе до невпізнання змінилося за ті десять років! Брати й сестри були ще малі, а тепер всі дорослі, і їх не впізнати. Станіслав щоденно супроводжував мене до костелу. Відчувала, що ця душенька є дуже милою Богові. В останній день, коли вже нікого не було в костелі, ми разом відмовили Те Deum перед Найсвятішими Тайнами. Я пригадала собі всі ласки, які свого часу тут отримала, але тоді не розуміла того і так часто зловживала ними. Дивувалася, як могла бути такою засліпленою. Під час цих роздумів мені явився Господь у незрівнянній красі і ласкаво промовив: "Моя обранице, уділю тобі ще більше ласк, аби ти протягом усієї вічності була свідком нескінченного Мого Милосердя".

Дні вдома минали у великому товаристві, бо кожен хотів побачитись зі мною і перекинутись словом. Часто бувало до двадцяти п’яти осіб. Вони цікавились моїми оповідями про життя святих. Якось втомлена розповідями і в тузі за самотністю й тишею я вийшла ввечері в сад, щоб мати можливість наодинці поговорити з Богом, та за мною відразу прийшли брати й сестри, і я мусіла знову розповідати, а тут стільки очей уп’ялося в мене. Крім того, мені багато коштувало те, що я змушена була цілувати дітей. Знайомі приходили з дітьми, аби я їх хоч на хвилю потримала на руках і поцілувала. Вони вважали це великою ласкою, а для мене це була можливість вправлятись у чеснотах, бо не одна дитина була досить брудною. Щоби себе переламати і не виявити відрази, таку замурзану дитину я цілувала два рази. Одну дитинку із загноєним оком, хоч моя натура і противилась, я поцілувала просто в нагноєння і попросила в Бога полегші.

Неймовірно засмутило мене те, що я не змогла побачитись із двома сестрами. Внутрішньо відчула, у якій великій небезпеці перебувають їх душі. На саму думку про них біль стиснув моє серце. Коли одного разу я відчула свою близькість до Бога, то гаряче просила Господа благодаті для них і почула: "Уділяю їм не тільки потрібні ласки, але й особливі". Я зрозуміла, що Господь покличе їх до ближчої єдності з Собою.

Радію безмежно, що в нашій родині панує така велика любов. Коли я прощалась з батьками і прохала їх благословення, то відчула силу Божої ласки, яка сплинула на мою душу. Мама, батько і хрещена мати зі сльозами благословили мене. Просили, щоб я ніколи не забувала, як багато ласк уділив мені Господь, покликавши до чернечого життя. Прохали про молитву. Хоч усі плакали, я не зронила жодної сльозинки. Намагалась бути мужньою й утішала всіх, як могла, нагадуючи, що в небі не буде розлук. Станіслав провів мене до автомашини. Розповідаючи, якими милими є Богові чисті душі, я запевнила, що Бог задоволений ним. Коли говорила йому про доброту Господа Бога, він розплакався, як мала дитина, Я йому не дивувалась, бо то чиста душа, отже, легко пізнає Бога.

Коли я сіла в машину, дала волю серцю і так само розплакалась, як дитина, з радості, що Бог обдаровує нашу родину стількома ласками, і заглибилась у молитву вдячності.

Увечері була вже у Варшаві. Спершу привіталася з Господарем дому, а потім віталася з усім згромадженням. Коли перед тим, як йти на спочинок, зайшла у каплицю до Господа, щоб сказати "Добраніч" і перепросити Його, що, перебуваючи вдома, так мало з Ним розмовляла, то почула у душі голос: "Дуже задоволений з того, що не говорила зі Мною, а відкривала душам Мою доброту і спонукала їх любити Мене".

Мати - насгоятелька сказала, що завтра я поїду з нею до Йозефінок (так називали новоугворюваний дім згромадження на околицях Варшави, яким у той час управляла настоятелька Генерального Дому у Варшаві). Там матиму можливість поговорити з Матір’ю-генеральною. Я зраділа безмежно. Мати-Генеральна незмінно та сама, повна доброти, спокою і Божого Духа. Ми довго розмовляли. Пополудню були на відправі.

Наступного дня я вже була у Вільно. Почувала себе такою щасливою, що повернулась до нашого монастиря. Мені видавалося, ніби я вдруге до нього вступила. Не могла натішитись тишею і спокоєм, тим, що душа легко поринає в Бога. Всі їй у цьому сприяють, і ніхто не перешкоджає.

 

ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Коли заглиблююсь у Господню Муку, то під час адорації часто бачу Ісуса Христа в такому стані: після бичування кати зняли з Нього одяг, що вже прилип до Ран, так що вони знову відкрились і почали кровоточити. Потім вони накинули на Господа, на ті свіжі рани, червоний плащ, брудний і подертий. В деяких місцях той плащ ледве сягав колін. І звеліли Господу сісти на колоду. З терня плели вінець й поклали на Його святу Голову, а в руки дали тростину. Насміхалися з Нього, віддаючи поклони, наче цареві. Одні плювали Йому в обличчя, а інші брали тростину і били Його по голові. Ще інші завдавали Йому болю штурханами, а деякі прикрили Його лице і били кулаками. Ісус переносив усе мовчки. Хто зрозуміє Його – Його біль? Погляд Ісуса був втуплений у землю. Я відчула, що в той час діялося в найсолодшому Серці Ісуса. Нехай кожен розважає над тим, що Ісус терпів у ті хвилини. Навперейми знущалися з Господа. Я замислювалась, звідки у людині взялася така злосливість. Гріх тому причиною: зустрілися Любов і гріх.

О вічна і незбагненна Любове, прошу в Тебе однієї ласки; просвіти мій розум світлом із висоти, дай мені пізнати й оцінювати речі за їх вартістю. Найбільшою радістю сповняється моя душа, коли я пізнаю правду.

В ті хвилини, коли в глибині єства я зустрічаюся з Богом, то відчуваю таке щастя, що й не висловити словами. Це короткі миті, бо душа не витримала би їх довше, мусіло б наступити роз’єднання з тілом. Хоча вони короткі, однак сила, якою вони наповнюють душу, залишається дуже надовго. Відчуваю постійну присутність Бога без жодного зусилля душі, відчуваю таку тісну власну єдність із Богом, яка поєднує краплину води з бездонним океаном.

Ту ласку я відчула у четвер (21.03.35) під кінець вервиці, що тривала винятково довго впродовж усієї Служби Божої. Думала, що помру з радості. В такі моменти я краще пізнаю Бога і Його властивості, а також краще пізнаю себе і свою убогість. Мене вражає те, наскільки низько опускається Бог до такої нікчемної душі, якою є моя.

В обідню пору я зазирнула на хвильку до каплиці, і знову сила благодаті вдарила в моє серце. Коли я перебувала у стані зосередженості, сатана схопив один горщик квітів і зі злобою з усієї сили жбурнув на землю. Я бачила всю його затятість і заздрість. В каплиці не було нікого. Я підвелася з молитви, позбирала черепки, пересадила квітку і хотіла швиденько поставити на місце, перш ніж хтось прийде до каплиці. Але це мені не вдалося. Саме увійшла мати - настоятелька, сестра, зайнята в захристії, і ще кілька сестер. Мати - настоятелька здивувалася, що я торкалася чогось на вівтарі, і горщик упав. Сестра з захристії виявила своє невдоволення. Я ж не намагалась ні щось пояснювати, ні виправдовуватись. Проте під вечір почувала себе зовсім вичерпаною і не могла відправити Святої Години. Отож, попросила в настоятельки дозволу раніше піти спати. Як тільки лягла, відразу заснула. Проте десь біля одинадцятої години диявол шарпнув моїм ліжком. Я одразу ж прокинулась і спокійно почала молитись до свого Ангела-Хоронителя. Тоді побачила душі, що несуть покуту у чистилищі їх постаті були, наче тіні, а поміж ними снувало багато бісів. Один із них намагався мені дошкулити, у подобі кота стрибав на моє ліжко і до моїх ніг. А був завважки наче кілька гудів.

Весь той час я відмовляла вервицю. Над ранок ті постаті відступили, і я змогла заснути. Коли вранці я прийшла до каплиці, то почула голос: "Ти поєднана зі Мною, нічого не бійся. Але знай, дитя Моє, що сатана ненавидить тебе. Хоча він ненавидить кожну душу, але особливою ненавистю палає до тебе, тому що багато душ ти вирвала з-під його влади."

 

ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

18 квітня 1935 року

Вранці я почула слова: "Від сьогодні аж до воскресіння ти не відчуватимеш Моєї присутності, а твоя душа буде сповнена великої туги". В цю ж мить велика журба заполонила мою душу. Я відчувала розлуку з улюбленим Ісусом, а коли надійшла хвиля прийняття святого Причастя, я побачила в чаші, в кожній облатці стражденне обличчя Ісуса Христа. Туга в моєму серці зросла ще більше.

У Велику П’ятницю о третій годині, коли я зайшла у каплицю, пролунало: "Бажаю, щоби ця ікона була вшанована публічно". В цей момент я побачила Господа Ісуса Христа, вмираючого на хресті в жахливих муках, з Його серця вийшли ті самі два промені, що зображені на іконі.

Субота. Під час вечірні мені явився Ісус Христос в пресвітлих шатах. Сяяв, наче сонце. Він промовив до мене: "Нехай радіє твоє серце". І я сповнилася великою радістю, і пронизала мене наскрізь Божа присутність, що є невимовним скарбом для душі.

У п’ятницю, 26 квітня, ікона була виставлена в Острій Брамі. Під час урочистостей я була присутня на проповіді про Боже Милосердя, яку виголошував мій сповідник. Так вперше відбулося те, чого Ісус віддавна вимагав.

Після проповіді я не чекала закінчення відправи, бо поспішала додому. Але не пройшла навіть кілька кроків, як злі духи заступили мені дорогу. Вони погрожували мені жахливими муками. Чулися голоси: "Відібрала нам усе, що ми стільки років здобували". Ненависть їх до мене була жахливою. Отоді я й покликала на допомогу Ангела-Хоронителя. Його ясна постать з’явилась в одну мить, і він мовив: "Не бійся, обранице Мого Владики. Без Його дозволу ці духи не заподіють тобі нічого поганого". Злі духи негайно зникли, а вірний Ангел-Хоронитель супроводжував мене видимим чином до самого дому.

НЕДІЛЯ,

28 квітня 1935 року

Надійшла Провідна неділя, тобто свято Божого Милосердя, закінчення ювілею Відкуплення. Коли ми йшли на ту урочистість, то серце стрибало мені з радості з приводу того, що ці два свята так тісно між собою пов’язані. Я просила в Бога Милосердя для грішників. Коли закінчувалася відправа, і священик узяв Найсвятіші Тайни, щоб поблагословити вірних, я побачила Господа Ісуса Христа таким, як на іконі. Господь поблагословив усіх, а два промені поширилися на цілий світ. Тоді пролунало: "Це свято вийшло з надр Мого Милосердя і утвердилося в Його глибинах. Кожна душа, що вірить і надіється на Моє милосердя, удостоїться його".


Читайте також:
Перший зошит ВСТУП У МОНАСТИР
                      ПРОБАЦІЯ ПЕРЕД ВІЧНИМ ОБІТОМ
                      ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА
 
 
 
 
 
                     ВЕРBИЦЯ ДО БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ
                     ДЕЯКІ ДАТИ з життя сестри Марії Фаустини – Гелени Ковальської
 
Розмова милосердного Бога з душею (із щоденника св. Фаустини)
Яндекс.Метрика ALPHA-counter TOP100Экстремальный портал VVV.RU bigmir TOP100META - Україна. Українська пошукова система