ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

9 червня 1935 року

Увечері, коли я йшла садом, почула слова: "Зі своїми товаришками ти будеш випрошувати милосердя для себе і світу, Я зрозуміла, що йдеться про заснування нового згромадження. Чітко усвідомлюю: щодо мене є інша Божа воля. Але безперестанно виправдовуюсь перед Господом, що я не здатна здійснити таку справу. "Не бійся. Я сам доповню те, чого тобі бракує", – пролунало.

Коли я розмовляла зі своїм духівником про різні справи, котрі Господь вимагав від мене, то гадала, що він скаже мені, що я не зможу справитись із ними. Однак у відповідь почула, що Бог для виконання своїх замірів вибирає найчастіше власне такі убогі душі, як я. Таємниця, якою я ще не ділилась із священиком, полягала в тому, що Бог велить, аби існувало згромадження, котре би проголошувало Боже Милосердя і вимолювало його для світу. На запитання священика, чи не було у мене натхнень щодо цього, відповіла, що чіткого наказу не одержала. В одну мить осяяло мене розуміння, що Господь промовляє через нього. Даремно я боронилася, що не маю виразного наказу. Під кінець розмови я побачила на порозі Ісуса Христа таким, як на іконі. Він сказав: "Прагну, аби було таке згромадження". Поспішаючи додому, я весь час повторювала: "О Господи, я не здатна сповнити Твої наміри".

30 червня 1935 року

Наступного дня на самому початку Служби Божої я побачила Ісуса у невимовній красі. Він сказав мені, що вимагає, щоби це згромадження якнайшвидше було засноване (Сестра Фаустина написала, що Христос вимагав від неї заснування нового згромадження. Його метою повинно було стати поширення культу Божого Милосердя. Вона не хотіла розпочинати цю роботу на свій розсуд, тому звернулася до свого сповідника професора Сопоцька, до матері - ігумені Міхаели Морачевської і до отця Андраша. Сповідники були спочатку нерішучі. Ігуменя після тривалого вагання таки дала згоду, але підкреслила, що ніякої відповідальності на себе не бере.

Сестра Фаустина звернулася до архієпископа Ромуальда Ялбржиковського. Той не відмовив, але сказав, що треба почекати яснішого знаку з неба. Незважаючи на невпинні старання, сестра Фаустина за свого життя не дочекалася створення нового згромадження. Стараннями отця Сопоцька перша кандидатка склала обіти лише в 1941 році, а 2 травня 1955 року ординарій із Гожова Зигмунд Шелажек заснував згромадження Найсвятішого Ісуса Христа Милосердного Відкупителя, мета якого – поширення культу Божого Милосердя і допомога церковній ієрархії). "Перебуватимеш у цьому згромадженні разом із сестрами. Мій дух буде законом вашого життя, яке ви маєте вести, наслідуючи Мене від ясел аж до смерті на хресті. Проникни в Мої таємниці, і ти спізнаєш безодню Мого милосердя до створінь і Мою незглибиму доброту. Ширитимеш це по світі. Через молитву будеш посередницею між землею і небом". І тут настав час прийняття святого Причастя. Ісус зник, я бачила лише ясне сяйво. Тоді пролунало: "Уділяємо тобі Свого благословення". В цю ж мить із того сяйва вийшов промінь і пронизав моє серце. Дивовижний вогонь загорівся у моїй душі. Я гадала, що вмру з радості та щастя. Відчувала, що дух мій відокремився від тіла, що я цілковито поринула в Бога, що Всемогутній підхопив мене, як порошинку, у незвідані простори. Я тремтіла від щастя. Відчувала, що Сам Господь підтримував мене аби я змогла витримати безмір щастя і споглядати Його Велич.

Коли закінчилася Служба Божа, не знаю. Не в моїх силах було звертати увагу на те, що діється в каплиці. Отямившись, я відчула силу і відвагу сповняти Божу волю.

ЧЕТВЕР.

НІЧНА АДОРАЦІЯ

Коли я прийшла на адорацію, то мене відразу огорнула внутрішня зосередженість. Я побачила Ісуса, оголеного, прив’язаного до стовпа. Й почалося бичування. Четверо чоловік по черзі сікли Господа різками. Серце моє завмирало, коли я дивилась на ті муки, Ісус сказав: "Страждаю від ще жахливішого болю, ніж той, що ти бачиш". Ісус дав мені пізнати, за які гріхи Він піддався катуванню. Це нечисті гріхи. О, які жахливі моральні муки терпів Ісус піддаючись бичуванню. А тоді промовив: "Дивись. Побачиш людство в теперішньому стані". І в одну мить відкрились моїм очам жахливі речі: кати відступили від Господа Ісуса Христа, а інші люди схопили бичі й немилосердно сікли Господа. То були священики, ченці і черниці, найвищі сановники церкви, що мене дуже здивувало, а ще – світські люди різного віку й суспільного стану. Всі зганяли свою злість на невинному Ісусові. При вигляді усього цього моє серце впало ніби в агонію. Поки кати бичували Ісуса, Він мовчав і дивився у далечінь. Але коли катувань завдавали ті, котрих я згадувала вище, Ісус заплющив очі, з Його Серця вирвався тихий, але дуже болісний стогін. Я почула: "Бачиш, ото мука, що перевищує Мою смерть". Отоді змовкли мої уста, і мені здалося, що я вмираю. Я відчувала, що ніхто не принесе мені потіхи, не вирве з цього стану, лише Той, Котрий ввів мене в нього. Господь промовив: "Щирий біль твого серця приніс безмежну полегшу Моєму Серцю. Дивись і утішся". В цю хвилю я побачила Ісуса Христа на хресті.

Почувала себе дуже нездоровою, і мені здавалося, що я не зможу піти на адорацію. Але я зібрала усю силу волі і, хоч впала в келії, не зважала на те, що мене болить, маючи перед очима Муку Христа. Як прийшла до каплиці, то відчула внутрішнє розуміння, яку велику нагороду готує нам Бог не тільки за добрі вчинки, але й за щире прагнення здійснити їх. Якою ж то великою є Божа ласка!

О, як солодко трудитися для Бога і душі Не хочу в цій борні спочинку. До останнього подиху боротимусь за хвалу Царя і Господа мого. Не складу меча, поки Він не покличе мене встати перед Його престолом. Не боюсь ударів: моїм щитом є Бог. Не ми ворога, а він нас повинен боятись. Сатана перемагає лише бундючних і боязких, бо покірні мають силу. Ніщо не збентежить, ні не стривожить покірні душі. Я скерувала свій лет у самісінький жар сонця, і ніщо не в змозі знизити його. Любов не втримати в ув’язненні. Вона вільна, як королева. Любов сягає Бога.

Наш сповідник виїхав, і я сповідалась в архієпископа (Архієпископ рішуче був проти того, щоби сестра Фаустина залишила згромадження Матері Божої Милосердя). Коли відкрила йому свою душу, у відповідь почула: "Доню моя, наберися великої терпеливості. Якщо ці речі походять від Бога, то раніше чи пізніше здійсняться. Прошу: зберігай цілковитий спокій. Я прекрасно тебе розумію, але що стосується того, щоби покинути згромадження і думати про якесь інше, то прошу навіть не допускати такої гадки, інакше то буде велика внутрішня спокуса", і ще запам’яталося зі сповіді: "Випрошувати милосердя для світу – це глибока і гарна думка. Багато молись про милосердя для грішників, але роби це у власному монастирі".

П’ЯТНИЦЯ,

13 вересня 1935 року

Увечері в своїй келії я побачила ангела, виконавця Божого гніву. Він мав світлий одяг, лице було променисте. Під його стопами була хмарина. З неї до рук ангела йшли громи і блискавиці, а вже з його руки виходили і сягали землі. Коли я побачила той знак Божого гніву, що мав доторкнутися землі, а особливо одного місця, котре з певних причин не можу назвати, то я почала просити ангела, щоб він стримався на кілька хвилин, що світ чинитиме покаяння. Однак прохання моє було нічим проти гніву Бога. Словами, що зринали з глибини мого єства, я почала благати Бога за світ. Коли я молилася таким чином, то побачила безсилля ангела. Він уже не міг здійснити справедливе покарання за гріхи, якого заслужили люди. Ще ніколи не молилася із такою внутрішньою силою, як тоді. Я благала Бога такими словами: "Предвічний Отче, Жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Твого найдорожчого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа за гріхи наші і всього світу. Заради Його болісної Муки май Милосердя до нас".