П`ятниця
24.11.2017
19:14
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
 

Категорії розділу
Розповідає "Джублик" [2]
статті та розповіді із Джублика
інтернет ресурси [15]
матеріали розміщені в інтернет просторі
газети та журнали [5]
матеріали розміщені в друкованих масмедіа
Про Джублик розказують [2]
розповіді очевидців надіслані поштою до Джублика або ж залишені в письмовій формі.
До початку залишилося
Пошук
Наше опитування
Чи потрібен цей сайт ?
Всього відповідей: 887
Друзі сайту Джублика

Колядує Україна

Диспетчер курортів Закарпаття

Християнський календар

Молитва - могутній засіб спасіння!

Ukrainian Catholic - Traditionalist

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Джублик в Закарпатті

Каталог статей

Головна » Статті » Про Джублик пишуть » Розповідає "Джублик"

ІСТОРІЯ ОБ'ЯВЛЕНЬ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ НА ЗАКАРПАТТІ В УКРАЇНІ
Автор тексту:  о. Атанасій
Джублик 25 липня 2003 р.


Закінчення.
<<<<початок

Минув неповний місяць, як довкола "Джублика” знову почали згущуватися хмари.
Найболючішим було те, що ревні прихильники перших місяців Появи Пресвятої Родини поволі стають її найзапеклішими ворогами. А точніше сказати, не так самої появи, як тих розпоряджень, які подає через візіонерку Пресвята Богородиця. Дивним є трактування появи Пресвятої Родини тими особами. Вони говорять, що неможливо, щоби Богородиця казала робити те, що їм не до вподоби, неможливо, щоби Вона давала якісь нові одкровення, якщо про них ми ніколи раніше не чули. Дивна річ, але, якщо щось згоджується з їхнім розумінням, то це від Пречистої Діви, якщо ж ні, то це від лукавого. І саме це ставлення найважливіших людей, які були від початку появи під "Джубликом”, створює непорозуміння, скандали та руйнує людській спокій. Доходить навіть до того, що людей, які намагаються виконати все, чого просить Богородиця, обзивають сатаністами, сектантами, безбожниками, а в кінці ще й психічно хворими.
Найбільш конфліктним від початку Появи Пресвятої Родини був день, коли святкувався дев’ятий місяць Появи, тобто 27 травня. Того дня під "Джубликом” виплеснулося море злоби і ненависті, яке важко пояснити. Здавалося, що настає кінець світу. Та все ж таки, дякувати Богові, цей день пройшов. Він минув, мов страшний сон, хоч на душах сотень прочан залишився від нього гіркий осад.
І знову виявилося, наскільки людина може бути непостійною у своїх переконаннях навіть відносного такої неординарної події, як поява Пресвятої Родини, якщо це не йде на її користь, якщо починає втрачати авторитет у народу або немає з цього ніякого матеріального зиску.
Однак ми не є ні для кого суддями на цій землі і не маємо права нікого засуджувати. Можемо тільки молитися за всіх, хто потребує цієї молитви, незважаючи на те, чи він цього просить, чи ні.
Не маємо також причини, за чим могли би жаліти з минулої події. Адже після цього непорозуміння на "Джублик” вилилася ще більша Божа благодать, аніж це було раніше.
Найбільше, звичайно, переживали всі ті події місцеві жителі с. Н. Болотного. Після даного конфлікту вони постановили молитися всі разом, хто де не знаходився б в обідню пору, дев’ятницю до Божого Милосердя, а вечорами після Служби Божої йшли відправляти самі без священика Хресну Дорогу.
І їхні молитви Господь вислухав, і почав давати додаткові знаки того, що Він не залишив цього місця, що Пресвята Родина і надалі перебуває під "Джубликом”.
 
 
У неділю, 1 червня, після пообідньої Служби Божої декілька десятків місцевих мешканців знову пішли по Хресній Дорозі. Цей день нічим особливим не відрізнявся від інших. Однак для тих, хто пішов цього дня молитися по Хресній Дорозі, він був особливим і, мабуть, не забудеться їм уже ніколи. Саме тоді вони, відмовляючи Хресну Дорогу, побачили під час походу Розіп’ятого на трьох хрестах , розташованих по горі в лісі, постать Сина Божого, хоч ніяких розп’ять на цих хрестах не було зображено. Це були звичайні дерев’яні хрести, виготовлені з дуба.
Діти, які також брали участь у цій молитві, побачили в різних місцях Ангелів, які супроводжували їх хресний хід. Над каплицею Пресвятої Родини Оленка побачила, як вона висловилася, "ангелика", який сидів на хмаринці та розсипав над каплицею зорі. Усе це неможливо пояснити для звичайної сучасної людини, бо кожен буде відразу шукати причини тих видінь у масовому психозі чи в якихось інших недугах. Однак на молитві були особи різного віку, різної статі та різного суспільного становища і жодна з цих осіб не була обділена цього дня ласкою Божою. Кожен удостоївся Божого видіння.
Проте слід зауважити, що ці видіння не були для всіх одинакові. Спільним було знову видіння „чуда сонця" та розп’яття Ісуса Христа на трьох хрестах, а все інше було різним. Одні бачили Ангелів, хтось побачив Пресвяту Богородицю; декілька дітей бачило, як зі стіп Ісуса Христа, зображеного на плащаниці, що знаходиться в каплиці Пресвятої Родини, потекло миро; одна дитина бачила кров, що струменіла на тій самій плащаниці з руки Ісуса, діти також бачили, як у фігури Матері Божої, що називається „Містична Троянда", потекли з очей сльози, і всі разом - і діти, і дорослі - чули протягом цілої Хресної Дороги невимовної краси аромат кадила Матері Божої.
Чи ж це не дивний знак Божественної благодаті для даної місцевості та Божих дітей, щоб вони не захиталися у своїй вірі?! Хто може зрозуміти чи пояснити всі ці події звичайними людськими словами, коли саме небо приходить на допомогу своїм дітям, щоб їх підтримати й укріпити у вірі?!
І знову Господь не залишає нас без своєї опіки та підтримки. У зв'язку з останніми подіями людські серця наповнили неспокій та сумніви. Хто знає, як далі потрібно поступати? До кого звернутися по допомогу, якщо навіть ті, кому ми найбільше довіряли на землі, зараз від нас відвернулися, обзивають сатаністами, безбожниками, сектантами? Напруження, яке наростало з кожним днем над "Джубликом”, триває. І саме тепер, в ці хвилини надзвичайного напруження, Господь посилає нам нову підтримку.
Через тиждень після вищезгаданих подій під час Служби Божої на молитві "Вірую” одна з побожних жінок раптом побачила над Воздухом, який тримав у руках священик, напис: „Діти, не втрачайте надії. Віруйте і моліться!" А наступного дня із самого ранку "Джублик” відвідав автобус дітей, які їздили на екскурсію по Закарпаттю. Вони були з Тернопільської області. Їх було дев'ятнадцять разом із керівником групи. Згідно їх слів, вони, під’їжджаючи до Джублика, відчули щось надзвичайне. Невимовна Божа сила потягнула їх нагору вище каплиці Пресвятої Родини. А через декілька хвилин багато із них, згідно з їхніми ж розповідями, вже побачили Пресвяту Богородицю. Вона попросила їх молитися. Далі сказала, що готова відповісти на їх запитання, якщо вони щось мають Їй сказати чи запитати. Потім попросила, щоб вони відкинули всі амулети, які кількома днями раніше купили в Яремчі, і діти поскидали їх з себе немов якийсь бруд, що пристав до їх тіл. Потім вони всі приступили до Святих Тайн Сповіді та Причастя.
В одному з послань для "Джублика”, яке Богородиця захотіла передати устами дітей, було прохання, щоб вище джерела, десь близько сотні метрів від каплиці, поставити хрест. Потім Пречиста Діва попросила молитися за об'єднання всіх християн. А ще сказала: кожному, хто приходить до джерела молитися, відмовляти десять разів "Символ Віри”.
Увечері цього ж дня після Служби Божої о. Атанасій запитав Оленку, чи правда, що ті діти розмовляли з Пресвятою Богородицею. Вона відповіла:
- Ви помиляєтесь. Це неправда, що діти розмовляли з Матінкою Божою. Це Вона розмовляла з ними.
- Запитай, будь ласка, Оленко, що то за священик править разом зі мною Службу Божу? Бо мені казали деякі люди, що під час Служби біля мене бачать одного священика, який разом зі мною відправляє Богослужіння. Він старший, із сивою борідкою, нижчого за мене зросту, лисуватий. Так мені його описали.
- Матінка Божа каже, що то найбільший Мученик нашої Церкви, - відповіла вона після кількох хвилин молитви.
- Що то за Мученик, може Пречиста назвати його ім'я?
- Вона пізніше назве вам його.
- А який він, Мученик? Він постраждав за віру тілесно чи духовно?
Після цього питання дитина довгий час молилася. А потім відповіла:
- Це Апостол Петро разом із вами відправляє Службу Божу.
- А вже давно він молиться тут із нами?
- Так.
- А ще сьогодні діти, які бачили зранку Пречисту Діву, сказали мені, що бачили, як під кінець Богослужіння Вона стояла на колінах біля Плащаниці в нашій каплиці і молилася біля Ісуса. Чи це правда?
"Все, що вам розповідали ті діти, правда”.
Після цієї розмови з дитиною через деякий час п. Люба, яка бачила Апостола Петра, сама розповіла, як це відбувалося:
- Від перших чисел червня, - говорить вона, - я бачила завжди біля престолу двох священиків упродовж двох з половиною тижнів, хоч править Службу Божу тільки о. Атанасій. Цей священик повторює всі ті самі рухи, що й отець. Я завжди дивувалася, чому отець так широко підносить руки на Службі. І ось, коли я почала бачити того, іншого священика, то зауважила, що він також широко розставляє руки на „Ми, Херувимів”, „Отче наш” та інших молитвах, де потрібно підносити руки. У того священика завжди із собою висока палиця, яку він тримає. Однак, коли підносить догори руки, то палиця стоїть сама по собі і не падає. А ще, коли вони підносять догори руки, то кінчики їхніх пальців торкаються і виходить немов фрагмент віночка з їхніх рук.
Дивні діла Господні діються під "Джубликом”! Надзвичайно дивні! Шкода лише, що людське зневіра не хоче цього сприйняти, не хоче в це вірити. Однак усе, що тут, в цій книзі написано тепер і буде написано далі, правда. Тут немає жодного слова видумки. Усе пишеться відповідно до хронології подій, які тут відбуваються.
Багато неординарних подій сталося під "Джубликом”. Звичайно, більшість із них пов’язані з тими видіннями, які отримують тут різні люди. Візьмемо для прикладу історію з хрестом.
 Навесні прочани зі Львова запропонували поставити Хресну Дорогу від Львова до "Джублика”. Розпочалася праця по підготовці хрестів та встановленні першого хреста на місці Появи. Коли перший хрест було зроблено, о. Атанасій попросив Оленку, щоб та запитала у Пресвятої Діви Марії, в якому саме місці на території "Джублика” цей хрест повинен бути встановленим. Дитина помолилася до Пречистої і відповіла:
-          Там, де взимку стояла дерев’яна каплиця.
Ніби все виглядало логічно, однак священик засумнівався у тому, що це дійсно воля Матері Божої, і сказав:
- Ти, мабуть, недобре почула. Це ж виходить майже під самою каплицею Матері Божої. Перепитай, будь ласка, ще раз.
- Матінка Божа каже, що потрібно поставити ще три хрести, – відповіла після хвилини мовчання дитина.
- Аж три?! І де вони повинні стояти?
- Один там, де раніше була каплиця, другий - вище джерела, он за тими деревами, а третій біля майбутнього монастиря.
- А це точно ти чула від Матері Божої? Я щось не вірю. Запитай Її ще раз, чи можливо, щоб хрест перед новою каплицею стояв трохи далі. Йому там, де ти кажеш, не дуже буде пасувати, – не вгавав отець.
- Матінка Божа каже, - відповіла дитина, - що може стояти і там, де ви кажете, та краще би було, якби стояв на місці каплиці.
І отець зробив по-своєму. Так, як він хотів. 27 травня хрест було освячено. Однак, після цього в різних осіб почалися видіння. Пані Галина та пані Віра, недалекі сусідки "Джублика”, неодноразово бачили той хрест на місці тимчасової каплиці. Були й інші особи, які говорили, що бачили цей хрест не там, де він стоїть. І насамкінець отець дав себе переконати, що він дійсно зробив неправильно, поставивши хрест трохи далі. Після довгих роздумів він попросив робітників усе-таки розкопати цього хреста й переставити на те місце, про яке від початку через візіонерку говорила Пречиста Діва. Це ще раз дало йому змогу переконатися у правдивості дитини і в тому, що вона дійсно і надалі спілкується з Пресвятою Богородицею, нічого не вигадуючи. Зрештою і про хрест над Джерелом він не дуже хотів вірити. Тільки приїзд групи дітей з Тернопільщини, про яких було розказано трохи вище, переконав його в тому, що той хрест повинен там стояти. І тільки після того, як ті діти сказали йому, що Мати Божа просить поставити хрест за об’єднання християн над Джерелом, він уже не сумнівався і велів готовити місце під той хрест.
 Наприкінці дев’ятого місяця з початку появи Пресвятої Родини під "Джубликом” почали збуватися слова Пресвятої Богородиці, яка казала, що ті, хто буде щодня молитися Вервицю, брати активну участь у Службі Божій, можуть також удостоїтися тієї ласки, що побачать Її. Два такі видіння через день мали мешканки с. Н. Болотного, які майже щодня приходять до "Джублика” на Богослужіння. Перша з них - Куруц Ольга, молода жінка, яка про своє видіння говорить так:
-   Увечері того дня я дуже хотіла бути на Службі Божій. Однак не встигала повернутися із села, де затрималася у справах. Саме тоді, коли проходила Служба Божа, я йшла попри цвинтар додому і подумки молилася. Раптом я побачила, як сонце змінилося і з нього до мене почала спускатися Матінка Божа. Я остовпіла і не могла зрушити з місця. Я нікого і нічого тоді довкола себе не бачила, лише Її одну. Вона підійшла дуже близько до мене і посміхнулася, а я почала вголос молитися, не звертаючи ні на що увагу. Ще не так давно я молилася біля джерела "Під Джубликом”, дивилася на образ Матінки Божої і так сильно хотіла, щоби Вона подала мені якийсь знак або бодай моргнула. А тут така велика ласка тоді, коли я цього найменше за все сподівалася. Вона сама до мене прийшла!
-   Я бачила Пречисту Діву Марію, - розповідає Лацкун Марина, інша жінка, яка також щодня приходить на Богослужіння та приступає до Св. Причастя, - двадцять сьомого червня, на десятий місяць від дня першої появи Матері Божої. Коли я прийшла під "Джублик”, то побачила гурт людей, які дивилися на небо. Одна жінка з цієї групи розповідала, що вона бачить: "Я помолилася і звернула свій зір у той бік , що й вони. Перше, що я побачила в цю мить, - це фігура Пресвятої Діви. Вона була такою самою як та, що стоїть біля джерела. Руки в Неї були опущеними донизу. Дивним для мене було те, що та жінка, яка стояла переді мною, все бачила в кольорах, а я - лише в чорно-білому.
-    Та жінка розповідала, що одяг у Пречистої Діви білий, Вона перепоясана синім поясом, а на голові має також білу накидку. Потім я побачила хрест, на якому був прибитий Ісус, а під хрестом навколішках пресвята Діва. Крім мене усе це бачили ще дві жінки. Потім я спостерігала постать Ісуса. Його було видно лише до пояса. На грудях у Нього я бачила Серце. Його обличчя випромінювало любов і доброту, які неможливо забути. Тоді мені прийшло на гадку, що я вже десь бачила такого Ісуса і пригадала собі, що це було уві сні. Біля трьох місяців назад мені приснилося, що я бачу одну людину і не можу збагнути, хто це може бути. Тоді я почула голос, який сказав: „Це Архангел Михаїл!” Я повернулася на ці слова і побачила того самого Ісуса, якого тепер, уже бачила вочевидь на небі. Тільки тоді Він був дуже сумний. Після того сну в мене на душі було весь час неспокійно: чому Ісус такий сумний? А зараз у нього обличчя, яке випромінювало доброту. Мені стало легше. Потім я побачила, як Ісус сидить на троні і в одній руці тримає земну кулю, а в другій - палицю. На голові в Нього була корона. Усі постаті, які я бачила, немов виходили з неба, і трохи побувши біля нас, поверталися назад. Усе це я бачила над джерелом, з якого всі набирають воду. Тоді мені прийшла на гадку така думка: можливо, все це можна бачити не тільки над джерелом, озирнулася і побачила, як на всіх присутніх падають якісь шарики, немов мильні пузирі, а потім малесенькі зірочки. Коли розпочалася Служба Божа, то все це зникло. Більше цього дня я нічого не бачила. А в неділю двадцять дев’ятого червня, коли після Служби Божої ми молилися молебень до Найсвятішого Серця Ісуса, я знову побачила, як такі самі кульки спадають на всіх присутніх. Я дякую Пресвятій Родині за таку велику ласку, як ці видіння. А особливо дякую за радісне обличчя Ісуса, яке мені найбільше запам’яталося. Можливо, Він хоче, щоб я розповідала про ту велику доброту і любов усім людям? А можливо, Він хотів заспокоїти мене і всіх інших, що у нас буде все добре на цьому святому місці. Мені відразу стало легше, і я повірила, що ніякі злі сили не зможуть нам нічого тут зробити.
Цієї неділі о. Атанасій також поцікавився в Оленки, що відбувалося під час ранішньої Служби Божої біля престолу з того, що вона має ласку бачити.
-   Цього дня зранку, - відповіла вона, - як завжди біля Престолу була вся Пресвята Родина. Але сьогодні Їх було п’ятеро.
-   Як п’ятеро? Хто ще був, окрім Ісуса, Марії та Йосифа? - відразу поцікавився отець.
-   Там ще молилося два священики. Матінка Божа каже, що це знову був апостол Петро, а разом із ним також прийшов на молитву Теодор Ромжа.
-   Як, разом із нами молився і Блаженний Теодор? Хіба він не гнівається, що ми не змогли прийти на перенесення його мощей до Ужгорода двадцять сьомого червня? - напівжартома запитав о. Атанасій.
-   Він є в небесному Царстві, – серйозно відповіла дитина. – А ті, хто там знаходяться, взагалі не вміють гніватися. Та й якби він на вас і гнівався, то не прийшов би цієї неділі до нас на Службу Божу.
-   Запитай тоді Пречисту Діву, будь ласка, чи потрібно буде поставити у нашій каплиці наверху вітражі з образами тих всіх святих, які останнім часом являлися під Джубликом, – попросив її отець.
Після хвилини мовчання Оленка відповіла:
-   Так, Матінка Божа каже, що там повинні бути образи Пресвятої Родини, трьох Ангелів, яких ми бачили на початку Появи, Архангела Михаїла, апостолів Петра та Павла й Теодора Ромжі.
-   Слава Богу! Якої ласки ми удостоїлися! – із захопленням вигукнув отець.
У п’ятницю, двадцять сьомого червня, один із священиків Мукачівської Греко-Католицької єпархії мав видіння Пресвятої Богородиці під час молитви в себе вдома. Вона йому сказала, щоби йшов до Джублика попередити про біду, яка повинна статися на цьому місці, однак він довгий час вагався це виконати. Нарешті, він приїхав під Джублик першого липня і пішов до джерела помолитися. Саме в цей час один із робітників, які працювали на будівництві каплиці, хотів електропилою розрізати дошку над собою і не втримав пилу в руках. Дивним способом сталося так, що він ушкодив лише шкіру та м’язи на чолі, не пошкодивши ані очей, ані черепної кістки на голові. На цей час під Джубликом було тільки одне авто і саме того отця, який мав, за велінням Пречистої, попередити про цей нещасний випадок, але не попередив. Він відвіз робочого своїм авто до районної лікарні, де тому наклали на чоло кілька десятків швів і залишили на лікування. Тільки після цього той священик приїхав знову до Джублика і розповів про те, що бачив Матір Божу і Вона йому казала йти попередити про нещасний випадок. На жаль, час назад повернути неможливо і запобігти нещастю вже не було можливості. Зараз залишається лише дякувати Пресвятій Родині, що Вона дивним способом захистила цю людину від гіршої травми чи навіть смерті.
 
І знову милість неба виливається на ту місцину під лісом між двома селами, про яку ще кілька місяців тому ніхто навіть і не згадував. Кілька тижнів ті, хто приходив до Джублика молитися, просили священика, щоб він прийняв їх до Апостольства Молитви чи посвятив Пресвятому Серцю Христовому. І ось так співпало, чи може, це було в черговий раз виявом Божого провидіння для Джублика, що день Пресвятого Серця Христового і Перша П’ятниця місяця зійшлися цього року разом. Священик сказав, щоб на вечір цього дня люди принесли із собою образи Пресвятого Серця Христового, і він посвятить їх для них. Усі були щасливі. Та наскільки більшою виявилася їх радість, коли через Оленку Пресвята Богородиця сказала:
- Нехай принесуть на цей вечір образки, книжечки, вервиці, на яких зображене Серце Ісуса або Моє Серце, і Ми їх благословимо. Ті, хто будуть мати біля себе ці благословенні предмети з Нашими Серцями, будуть у дорозі завжди, куди б не їхали, мати наше особливе благословення й опіку. Можна також принести із собою книжечки або образки „Божого милосердя” - вони теж будуть освячені -благословенні.
Ці слова Богородиці дали всім натхнення для щирої майже цілонічної -  молитви біля каплиці. Після Служби Божої, яка була відправлена о другій годині ночі, всі, хто знаходився під Джубликом, отримали благословення Пресвятої Родини. А наступного дня Богородиця знову сказала через Оленку до священика:
-   Скажіть, щоби ті, хто вдома мав великі образи Ісусового Серця і Мого та не зміг їх принести на благословення до Джублика, не сумували. Ті всі хати, в яких знаходяться наші образи, а мешканці яких були минулої ночі на молитві під Джубликом, Ми також благословили і відвідали.
-   Чи це означає, - запитав священик, - що тепер кожної Першої П’ятниці місяця, Пресвята Родина буде благословляти для нас ті речі?
-   Так, - відповіла через дитину Мати Божа.
-   А яка воля Пречистої Діви, щоб ми молилися Хресну Дорогу і проводили такі нічні молитви, як це було дотепер, два рази на місяць, Першої п’ятниці та з 26 на 27 число місяця чи кожної п’ятниці.
-   Мати Божа каже, що можна кожної п’ятниці молитися вночі Хресну Дорогу, і Пресвята Родина що п'ятниці буде благословляти після Служби Божої всі ті образки, які люди приноситимуть для благословення.
-   У нас незабаром свято святих Апостолів Петра і Павла. Від першого червня ці два Апостоли кілька разів приходили до Джублика так, що їх бачили. Чи Пресвята Родина хоче, що на свято цих Апостолів ми посвятили два хрести? Один за об’єднання християн, а інший - на купол каплиці?
-   Мати Божа каже, що ці хрести потрібно освятити цього дня.
-   А коли, перед ранішньою Службою Божою чи після обіду?
-   Один ранком а другий – по обіді.
-   Чому ж так?
-   Щоби всі, хто приходить до Джублика, мали можливість брати участь в урочистому святкуванні дня святих апостолів Петра і Павла.
 
Між цими всіма радісними подіями, пов’язаними з щоденним життям разом із Пресвятою Родиною та іншими гостями з неба, напевно, потрібно згадати і ті всі закулісні історії та інтриги, які з легкої руки заздрісних людей, а вірніше диявола, відбувалися до цього часу навколо Джублика.
Відразу слід зауважити, що самого місця появи якісь надзвичайні скандали не торкнулися, хоч довкола нього вирує буря наклепів, неспокою, ворожнечі та спротив у всьому, що каже робити Пресвята Родина.
Усім читачам попередніх двох книжечок про появу Пресвятої Родини під Джубликом достеменно відомо, що від самого початку Богородиця благословила на Богослужіння, і виконання Її волі трьох священнослужителів - преосвященного владику Івана Маргітича, о. Петра Кобаля та о. Атанасія Чийпеша. І це в них чудово виходило на протязі усього півріччя від дня Появи. Однак, пізніше закралися підозри та ворожнеча і між ними. Мабуть, вся причина цієї ворожнечі полягає тільки в тому, що було сказано о. Петрові о. Атанасієм, щоб не обманював народ, який приходить до Джублика, але щоби сказав, якщо Мар'яна вже не бачить Пресвятої Родини, то вона нічого не бачить. Це, напевно, і стало причиною всього подальшого неспокою, пов'язаного з місцем Появи. Однак не будемо зараз робити жодних коментарів відносно того непорозуміння, просто подамо до уваги читачів два інтерв’ю, які були взяті одного дня редактором газети „Чорна Гора” п. Володимиром Мочарником, однак, незрозуміло з якої причини, розміщені у двох різних номерах. Ми подаємо самі діалоги без коментарів редактора. А ви, дорогі читачі, читайте і розсудіть самі, де може бути правда.
 
Перше інтерв’ю з о. Атанасієм було надруковане в п'ятницю, 27 червня 2003-го року під назвою „Як тут сумно, аж плакати хочеться”. Ось воно:
 
-   Як справи, о. Атанасію? Які проблеми?
-   Мені здається, що на сьогоднішній день проблемою є хіба що той скандал, який тут був 27 травня, але на цьому я не хочу зупинятися.
-   І все таки, що то був за скандал?
-   Приїхали і зачитали декрет, що я повинен звідси йти  (цієї відповіді в такому звучанні о. Атанасій не давав, не знаємо, чому п. Володимирові було вигідно так її сформулювати. Наступного запитання і відповіді теж не було, але залишаємо все так, як було до вподоби написати редакторові).
-   Хто зачитав?
-   Владика Маргітич та о. Іван Ісаєвич. Говорилося, що я вже багато тут зробив і мені потрібно їхати... Люди збунтувалися, а потім так сталося, що я залишився. Я не хочу когось звинувачувати, писати кляузи. Нехай це буде справою сумління кожного.
-   Говорять, що вам загрожує екскомунікація – позбавлення сану.
-   Так, це правда. Хоча офіційно я ще такого листа не отримував, і ніхто мені такого розпорядження не давав. Єдине, що вимагалося, щоб я повертався в Бороняву і добудовував церкву. Звичайно, поки що я того робити не буду.
-   Які у вас є аргументи проти вимог церковної влади?
-   Хоча це комусь здається вигадкою, але восени я бачив Пресвяту Богородицю. Вона сказала, щоб я йшов сюди. І до нинішнього дня Вона мені завжди радила, що я повинен робити.
-   Ви чуєте Її голос?
-   Тільки відчуваю, що Вона могла би мені сказати. А так спілкуюся з Нею через Оленку. Після всіх подій, скандалів з першого червня, то була неділя, вірники, які сюди постійно приходять, яких, до речі, обізвали безбожниками, мало не сектантами, молилися Хресну дорогу, йдучи лісом. На трьох із чотирнадцяти хрестів бачили розп’яття Ісуса Христа, яке там не зображено і як із ніг Ісуса потекло миро, а з лівої руки - кров Діти обтерли їх своїми руками. Того ж дня, на цьому місці близько п’ятнадцяти місцевих дітей бачили Ангелів... Я того не бачив, тільки бачив слід крові на кофтині однієї дівчинки (до речі, ця кофтина зараз зберігається під Джубликом в о. Атанасія). Вони також бачили, як фігура Божої Матері, яка стоїть на проскомидійнику, заплакала. Після було багато видінь різним людям. І в тому, що тут постійно перебуває Пресвята Богородиця, мене переконав приїзд групи дітей з Тернопільщини, які проводили екскурсію по Карпатському краю. Їх було дев’ятнадцятеро зі старшим групи. Коли вони під’їхали до цього місця, то, за їх словами, їх відразу зустріла Богородиця. Вона попрохала їх, щоб вони мені повідомили, що потрібно поставити хрест за об’єднання християн, за яке необхідно молитися. Я просив, щоб ті діти, яких я вперше бачив, спитали Богородицю, чи добре я вчиняю? Чи не потрібно щось змінити? Богородиця відповіла, що я добре поступаю. Зараз мені найбільше закидають, що я не слухаюся, що я гордий і не маю покори. Можливо, це правда. Але не слухаю я тільки людей. На нинішній день все, що стосується Джублика, робиться під послухом. Абсолютно в усьому я запитую дозволу чи поради у Пресвятої Богородиці. Я це роблю через дитину. Можна сперечатися, бачить та дитина Богородицю чи ні. Я особисто вірю, що бачить. На сьогоднішній день у мене немає жодних аргументів, щоб мене екскомунікували. У мене є тільки одне переконання: я повинен бути тут, під Джубликом, і працювати, поки Бог дозволить. Якщо екскомунікують – на те буде воля Божа. Зрештою, і так неофіційно проголосили і сектантом, і безбожником, і сатаністом.
-   Отця Петра немає вже давно ?
-   Уже місяць.
-   А чому?
-   Я йому сказав, щоби не обманював людей.
-   Як це?
-   На рахунок видінь Пресвятої Богородиці.
-   Ви вважаєте, що він щось вигадував?
-   Я не хочу про це говорити.
-   То ви розійшлися?
-   Так. Він зараз у себе в хаті править Службу Божу.
-   Сюди не приходить?
-   Ні.
-   Зрозуміло. Ви з владикою Маргітичем розмовляли після 27 травня?
-   Ні. Він зі мною не хоче говорити. Хоча, можливо, я і помиляюся. Але з його коментарів щодо моєї поведінки чи то під Джубликом 27 травня, чи пізніше, на другий день Зіслання Святого Духа, коли говорив проповідь, я просто не вважаю за потрібне обговорювати і ще раз ятрити те, що вже зажило. Я владику завжди шанував і буду шанувати. Для мене він завжди був ісповідником, святим чоловіком. Але у попередньому випадку ми не зійшлися думками. Мені зараз закидають, що я залишив Боронявський монастир. Але ж я просив благословення у владики Маргітича. І він тоді благословив мене. На Різдво сказав, що, видно, нам утрьох ще довго прийдеться молитися. Завжди ми були втрьох і підтримували один одного. Зараз так сталося, що я один. Можливо, в тому є моя вина чи гордість. Не знаю... Але я певен в одному: я повинен робити те, що каже Богородиця, незважаючи на особи.
-   А чим закінчився суд?
-   Маю умовне засудження.
-   Яким ви бачите своє майбутнє? Майбутнє Джублика?
-   Поки сили, розум і життя дозволять, буду робити все, що каже Богородиця. Одна жінка бачила напис: „Діти, не втрачайте надії, вірте й моліться”.
-   А не боїтеся, що видіння можуть бути й інші?
-   Я на 100% переконаний, що вони від Бога.
-   А якщо допустити, що з вас знімуть сан. Влада церковна зможе тоді це забрати?
-   На якій підставі, це ж не церковна власність. Церква тут нічого не будувала.
-   Але тоді вони дійсно скажуть, що це секта.
-   Вони так і говорять.
-   Вони скажуть, що ви не священик, що не відноситеся до Чину Василіан...
-   Я від цього не перестану бути монахом, бо то людські слова.
-   Паломники приїжджають?
-   Так. Сьогодні було два автобуси.
-   Ми чули, що там так само забороняють.
-   Не рекомендують. Але люди все одно йдуть.
 
Того ж дня, як уже було сказано, п. Володимир брав також інтерв’ю у владики Маргітича, яке чомусь надрукував лише через тиждень після розмови вище описаної. Ось інтерв’ю преосвященного Івана, розміщене в газеті „Чорна Гора” у п’ятницю 4-го липня 2003-го року під назвою: „Як Божа Мати може спілкуватися з таким неправдомовцем?”
 
-   Ви читали статтю в „Чорній Горі”? Яка ваша думка про те, що зараз відбувається під Джубликом?
-   Як можна мати спілкування з Божою Матір’ю і говорити таку неправду?! Як це може співпадати?! І що то за слова: „Тільки відчуваю, що Вона могла би сказати”. Це що за бесіда? Це щось розумове.., я прочитав статтю і вже готую відповідь. Потрібно уяснити собі одне: як Божа Мати може спілкуватися з таким неправдомовцем? Говорить, що я його благословляв... Знаєте, відколи я почав його пізнавати, то постійно відчував неспокій у душі: що то за людина? Що би йому не говорили, він робить своє. А те питання з грішми? Коли я з самого початку зазначив, що потрібно вести суворий облік грошей, то він так насупився, що навіть не хотів зі мною говорити. Це була серйозна суперечка. Потім мене перепросили і таки завели облікові книжки. У важливих справах повинен бути взірцевий порядок, особливо з грішми. Отець Петро з самого початку скаржився на о. Атанасія, а потім і зовсім відійшов.
-   А що ж сталося 27-го травня?
-   І тут він говорить неправду. Я нічого не зачитував. Так, я повинен був читати, але о. Атанасій дав згоду Тернопільському протоігумену-студитові, що він поїде в студитський монастир. Та йому зовсім не можна вірити!
-   А що було в документі?
-   У ньому говорилося про ізоляцію від нього, як від гордого, зарозумілого, неслухняного самозванця, який виступив проти церкви. Адже він не визнає церкву. А хто не визнає церкву, той може битися в груди так, аби посиніли, що він християнин, бо він іде проти Ісуса Христа. Написано: „Хто вас не слухає, той мене не слухає. Хто вас зневажає, той мене зневажає”. Це означає, що йти проти Церкви, то йти проти Ісуса Христа. Сказано: „Я буду з вами до кінця віків”. Церква є Божа установа – Христова, Апостольська. Юда був між Апостолами, Юда був між нащадками, Юда стане Антихристом. Цікаво, що, люди Божої віри, які признаватимуть єдину святу соборну Апостольську Церкву, теж підуть за Антихристом і не в малому числі, і не знати, де буде більше, чи за Антихристом, чи за тими, хто буде чекати правдивого Ісуса Христа. Ісус обіцяв, що Він прийде, перед Ним буде той, хто буде Його імені -  і будуть говорити: там Він, там Він, там... Потрібно буде за ним іти. А за Ісусом Христом не потрібно буде ходити. „Бо Я, як блискавка, з неба на землю зійду”. Це дуже ясно сказано, і нам, християнам, потрібно мати на увазі, що до Ісуса Христа прийде Антихрист. І прийде не як блискавка, а по чутках про нього знатимуть. Ось така справа. Сатана не спить. Трагедія в тому, що Ісус Христос не винний, Святий, такі страшні муки прийняв і таку смерть для того, щоб ніхто не пішов у вічну прірву. З цим наміром Він терпів і вмирав.
-   Як ви бачите майбутнє Джублика?
-   Написано: „Якщо від Бога, то там ніхто нічого не зробить”. Це важлива справа Божа, але бачите – спросився, Бог допустив. Чому допустив? Щоб воно викристалізувалося. Що має бути – викристалізувалося, а те, що повинно відпасти – відпало. Коли ми просили ту ділянку в районній Іршавській адміністрації, то думали, на кого записати? Домовилися, що це буде філія Боронявського монастиря. Тобто у Василіянській власності.
-   Але ж о. Атанасій говорить, що то не церковна власність.
-   Боже Святий! – неправду говорить! Ну, як такий може говорити, що він спілкується з Божою Матір’ю?! Я нещодавно їздив переконатися, що воно дійсно записано так, як тоді. Для того, щоб врятувати ситуацію під Джубликом, потрібно, щоб василіанський Чин передав ту ділянку у власність єпархіального управління. Тоді можна буде забрати ключі, а якщо не схоче, то зробити через суд. Існує декрет на монастир Імені Божої Родини, який буде під наглядом Тернопільського Студитського чину.
-   А яка доля чекає о. Атанасія? Чи дійсно йому загрожує екскомунікація?
-   Поки що не спішать. Хоча його можна було вже давно екскомунікувати. Є постанова, що у Джублику ніхто не має права із священиків служити відправу без дозволу отця Ісаєвича.
-   А то правда, що отець Ісаєвич зараз порядкує в Бороняві?
-   Цього я не чув. Я тільки знаю, що він є деканом Хустського району.  о. Атанасію поки що дозволено служити тільки в монастирі. Якщо його би хтось запросив служити без дозволу церковної влади, то це було б порушенням, як того, хто запросив, так і о. Атанасія. До речі, хоч о. Атанасій не вважає себе Василіанином, якраз Василіани поручилися за нього в суд, і він отримав умовне засудження. Атанасій згадує про Василіан тільки тоді, коли йому вигідно. Нещодавно в мене був отець Кобаль, який говорив, що потрібно зробити, щоб Василіани зняли запоруку. Але це вже справи Василіан. Для монахів це був би дуже цікавий хід.
-   А що сказати людям, які з першого дня ходили до Джублика, молилися там і знайшли для своєї душі джерело небесного натхнення?
-   Бог допустив сатану, бо було до кого допустити. Це Бог робить із тим наміром, щоб люди, щирі вірники переконалися, що є сатана і є Бог. Хоча священикам заборонили, але не заборонено йти до Джублика людям. Хоча Митрополича сесія у Києво-Галицькій Митрополії вирішила рекомендувати священикам і вірникам не йти на те місце, де на Закарпатті ніби-то є явлення Божої Матері. Митрополія навіть не вважає дійсним явлення Божої Матері. Тут вони трошки перебільшили. І, не дивлячись на те, що там плакати хочеться, як ви написали в газеті, потрібно терпіти і молитися Богу. Де б не відбувалося з’явлення Божої Матері, чи в Люрді, чи в Фатімі, згодом доводилося, в чому полягає Божа правда. І насамкінець є особа, що не опирається Божій правді і Божим настановам. А якщо противиться, то це вже... І що поробиш, адже сатана навіть Ісуса Христа постарався звести, то чому б він дітей не зводив. А 27-го травня на нас буквально накинулися. І я думаю, що це було підлаштовано. Все звели до того, що це не ужгородський владика або хтось інший, а саме я хочу о. Атанасія звідти забрати. Що він не буде мене слухати, бо він слухає Бога.
 Обидва інтерв’ю залишаємо без коментарів. Нехай читач сам розсудить на їх підставі правдивість.
 А ми продовжуємо хронологічний опис подій, пов’язаних із появою Пресвятої Родини під Джубликом.
У понеділок 7-го липня на Різдво Івана Хрестителя п. Галина, мати Оленки на пообідній Службі Божій під час молитви „Вірую” на воздусі, який священик тримав у руках, побачила нове послання неба для нас. Воно звучало так: „Славіте Бога на висотах! Славіте Утішителя нашого!” Це був початок тижня нових дарів для Джублика. Від цього дня п. Галина на ранішній Службі Божій завжди бачила біля священика, який правив Богослужіння, шість гостей із неба. Завжди зранку до Престола стають Ісус, Марія, Йосиф, святі апостоли Павло і Петро та Блаженний Мученик Теодор Ромжа. Однак, навіть деякі дні один від одного різнилися в цих спільних Богослужіннях. Так, наприклад, 9 липня вона чула крім голосу о. Атанасія, який правив Службу Божу, ще один голос, який синхронно разом із ним молився. Пояснюючи це, вона декілька разів наголошувала, що це не була відлуння, а дійсно ще один голос. Наступного дня знову зранку, крім шести небесних Священнослужителів, вона побачила на Престолі ще дві Чаші. Над кожною з них було видно Серця. Одне Серце, як пояснювала п. Галина, було огорнуте терновим вінком, а інше - вінком із квітів. Напевно, читач знає, чиї це були Серця.
9 липня Джублик і ті, хто приходить на молитву, удостоїлися ввечері ще однієї ласки. Після вечірньої Служби Божої зо два десятки місцевих вірників пішли разом по Хресній дорозі. Десь на шостій станції вони побачили вперше дивне сяйво. Потім це сяйво супроводжувало їх усією дорогою, аж до кінця молитви. Перебуваючи у надзвичайному стані, вони закликали о. Атанасія, щоби і він подивився на це світло. Це було щось надзвичайне. Всі були переконані, що джерелом цього сяйва не може бути якесь штучне світло чи відблиск місяця. Через деякий час це сяйво почало набирати види різних постатей. Так, першим, що було чітко видно, коли вже Хресна Дорога закінчилася і лише спостерігали за тим сяйвом, було освітлення другого хреста Хресної Дороги. Чітко на верху хреста, на його раменах та внизу світили немовби чотири прожектори. Потім частина присутніх побачила спочатку саму Пресвяту Богородицю, далі Її саму та Її Сина, який стояв над Чашею, що утворилася зі світла. Вкінці дехто побачив великого Ангела з розпростертими крилами. Всі ці видіння надзвичайно шокували присутніх. Варто лише наголосити, що в цей час під Джубликом знаходилися люди різних вікових категорій. Тут були діти, молоді жінки, старші особи, і всі бачили одне й те саме. Що це не був масовий психоз довела пізніше відеокасета, на якій зафіксували дане сяйво. На цій відеокасеті виразно видно постать Пресвятої Богородиці, всю в сяйві, з віночком зірок довкола голови.
 
Фото зробити із відео
 
Всі ці надзвичайні події знову підняли на дусі всіх тих, хто так чи інакше причетний до життя Джублика.
І нова радість завітала до цього Богом благословенного куточка Закарпаття 12 липня 2003-го року. Цей день є днем Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. На ранішній Службі Божій було освячено хрест для встановлення на каплиці Пресвятої Родини та Царські ворота каплиці. До Святих Таїн Сповіді та Євхаристії приступила біля тисячу осіб. А ввечері, після всіх відправ Оленка, на запитання, чи були Святі Апостоли на Богослужіннях, відповіла:
- Всі дванадцять Апостолів були сьогодні на Службі Божій.
- І ти їх бачила?
- Я бачила тільки трьох із них, а інших лише чула, як вони співали.
- А хто ці три Апостоли були?
- Двох я знаю, бо вже раніше бачила - це Святі Петро і Павло, а третього не знаю, хто це.
- Запитай, будь ласка, Матір Божу, хто цей третій Апостол.
Після хвилини молитви дитина відповіла:
-    Матінка Божа каже, що це Юда Тадей.
-    Запитай іще одну річ у Пречистої Діви, чи наші Мученики та ісповідники нашої Церкви Петро Орос та Павло Мадяр були сьогодні разом із нами.
-    Вони були під Джубликом сьогодні цілий день. І не тільки вони одні. Сьогодні тут були всі ті, хто носить ім’я Петра і Павла і хто вже відійшов до неба.
-    То їх мусило бути дуже багато, як вони могли всі поміститися біля Престолу?
-    А як поміщаються всі священики біля нього, коли їх багато? – відповіла дівчинка питанням на питання. І ніхто нічого не зміг їй на це сказати.
-    Запитай, будь ласка, Матір Божу, чи часто тепер будуть такі великі появи тут, на цьому місці.
-    Матінка Божа хоче тут зібрати ціле небо, і Вона зараз всіх святих запрошує до цього місця, – відповіла Оленка.
Від цього дня дехто з вірників, які щодня беруть активну участь у Богослужіннях, почав бачити навколо Престолу всіх дванадцять Святих Апостолів разом із Пресвятою Родиною. Та Оленка бачила кожного дня іншого Апостола.
Наступного дня була неділя „Всіх Святих Українського народу”. Після ранішньої Служби Божої вона розповіла, що бачила поруч із Пресвятою Родиною та двома Верховними Апостолами того, кого вона ще до цього часу не бачила. Як виявилося, зі слів дівчинки, Богородиця сказала, що це Апостол Андрій. Хіба це не може бути знаменним для нашої, української землі, що саме цього дня вона бачить Апостола Андрія? Адже з легенд, які існують у нашому народі, ми знаємо, що саме Андрій Первозванний ступив на українські землі та благословив гори, на яких пізніше виріс Київ. Воістину знову і знову переконуємося, що Пресвята Родина приходить не лише для якоїсь окремої регіональної частини України, як дехто впевнено твердить, а для усього народу, для всього українського суспільства, і не тільки. Тож і не дивно, що течії так званих русинів чи ще якихось меншин Закарпаття звинувачують Джублик в українському націоналізмі. Хоч служіння Богові і націоналізм, у даному випадку, не мають нічого спільного.
Єдине, що відрізняє сьогоднішній Джублик від іншої території Закарпатської Греко-Католицької Церкви, - це українська мова в Богослужіннях. І саме ця специфічна різниця і стала каменем спотикання в діалозі з церковною владою та більшістю духовних провідників народу на Закарпатті, з однієї сторони, та Джубликом і його вірниками, з іншої. Однак є правдою те, що Богородиця в перших днях появи попросила тих, хто постійно перебуває на молитві під Джубликом, молитися українською мовою. Звичайно, це не означає, що заборонено тут молитися на інших мовах. Зовсім ні. Однак головною мовою молитов, зрештою, як і у всіх державах світу, повинна бути та мова, якою спілкується більшість населення нашої країни.
Категорія: Розповідає "Джублик" | Додав: sanator (24.02.2013)
Переглядів: 1763 | Коментарі: 2 | Теги: Дкз, Історія Джублика, явлення Діви марії, Пресвята Родина, голгофа, Джублик, остання дорога Ісуса | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1  
Возможно так задумано, но в "продолжении" есть повторы.

2  
радий, що читаєте уважно.  Дякую за зауваження.
Це оригінал, який готувався до друку. Остання вичитка.
Зауваження були уже після друку. В наступних випусках було багато змін.
Тим і цінний саме цей екземпляр.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]