Субота
19.08.2017
08:25
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
 

Категорії розділу
Розповідає "Джублик" [2]
статті та розповіді із Джублика
інтернет ресурси [15]
матеріали розміщені в інтернет просторі
газети та журнали [5]
матеріали розміщені в друкованих масмедіа
Про Джублик розказують [2]
розповіді очевидців надіслані поштою до Джублика або ж залишені в письмовій формі.
Пожертва щоб без реклами
Чи вартує цей сайт Вашої допомоги
Всього відповідей: 140


До початку залишилося
Пошук
Наше опитування
Чи вартує цей сайт Вашої допомоги
Всього відповідей: 140
Друзі сайту Джублика

Колядує Україна

Диспетчер курортів Закарпаття

Християнський календар

Молитва - могутній засіб спасіння!

Ukrainian Catholic - Traditionalist


Яндекс.Метрика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Джублик в Закарпатті

Каталог статей

Головна » Статті » Про Джублик пишуть » Розповідає "Джублик"

ІСТОРІЯ ОБ'ЯВЛЕНЬ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ НА ЗАКАРПАТТІ В УКРАЇНІ

УКЛІН ТОБІ, ЦАРИЦЕ НЕБА І ЗЕМЛІ     

Автор тексту:  о. Атанасій
Джублик 25 липня 2003 р.



Коли з'являється Матінка Божа, людський дух вмить злітає до висот Царства Небесного, вистеляючи собі дорогу туди молитвами, слізьми, каяттям і радістю: "Матінка Божа з'явилася!”
І тоді вже немає нашому серцю стриму...
27 серпня 2002 року в Іршавському районі, що на Закарпатті, в урочищі "Під Джубликом”, яке лежить між Вільхівкою та Нижнім Болотним, біля джерела з’явилася Матінка Божа двом ще зовсім юним місцевим дівчатам - Мар'яні Кобаль (1993 р. н.) та Олені Куруц (1992 р. н.). Діти бачать Марію щодня і спілкуються з нею. А люди? Одні вірять, інші – сумніваються, решта взагалі заперечують; є люди, які пишаються, та є ще й войовничо налаштовані проти цих подій. Люди є люди... Але як би там не було, всіх об'єднує присутність Цариці Неба і Землі. Тут, біля Її ніг, після щоденних Служб Божих закінчуються найрізноманітніші людські чвари, непорозуміння, суперечки, хвороби душі й тіла. Сподіваємось, що лише час і чесне, об'єктивне вивчення всього того, що там відбувається, допоможе духовним особам і вірникам зробити правильні висновки. Саме для цього отець Атанасій (Михайло Чийпеш) скрупульозно збирає всі матеріали, пов'язані з цими надзвичайними подіями. Пропонуємо нашому читачеві його хвилюючу розповідь про появу Матінки Божої біля джерела на Закарпатті, про те велике духовне піднесення, що оволодіває тут прочанами і наповнює їхні душі світлом віри і молитов, любов'ю до Пречистої Діви, потребою жити задля щасливої миті повернення до нашої Небесної Батьківщини.
 
Об'явлення Матері Божої
Коротенька історія
Усе розпочалося після обіду в передсвятковий день Успіння Пресвятої Богородиці.
Дві сусідські дівчинки на прохання батьків пішли в урочище „Під Джубликом" до джерела по воду. Здавна ця вода вважалася найкращою в окрузі. Тому і приходили набирати її з довколишніх сіл для пиття, приготування їжі. Цього дня, 27 серпня 2002-го року, Оленка Куруц (10-ти років) та Мар'яна Кобаль (9-ти років) прийшли „Під Джублик". Набираючи воду, Оленка озирнулася й побачила позаду Мар'яни чудову дівчину.
- Дивися, хтось позаду тебе стоїть, - сказала вона подружці.
Та оглянулася, але нікого не побачила.
- Чого обманюєш? – відповіла Мар’яна Оленці й продовжувала набирати воду.
Минуло кілька хвилин і лише тоді Мар'яна також побачила молоду красиву пані. Діти спочатку налякалися, думаючи, що бачать якусь, як вони висловилися, ворожку. Але пані нічого їм не говорила - тільки спостерігала за ними. Стояла вона на хмаринці, котра не торкалася землі, і була всіяна чудовими живими квітами. Світло-білий одяг, у який була вона зодягнута, був підперезаний блакитним поясом. На голові мала білу накидку. Коли діти, набравши води, пішли від джерела, особа, яку вони бачили, мовчки попливла за ними на хмарині, супроводжуючи їх аж до села.
Діти розповіли вдома про побачене, але батьки не повірили, дорікнувши дітям, що, мовляв, поначитувалися книжок і через те їм тепер щось привиджується. Але все ж таки батько Мар'яни, священик о. Петро Кобаль, зауважив, якщо знову побачать ту особу на хмаринці, то щоб перехрестили її й себе.
Того ж таки вечора дівчатка пішли до дитячого садка за Оленчиною сестричкою і знову побачили ту саму пані на хмаринці, яка тепер невідступно супроводжувала їх у дорозі. Діти перехрестили її - як учив о. Петро - світла пані посміхнулася у відповідь і сама перехрестилася. Тоді дівчата зважилися запитати її, хто вона така. У відповідь почули дві назви: одна дівчина почула, що звати цю пані "Пресвята Діва”, а друга – "Пречиста Діва Марія”.
Повертаючись із дитячого садка, діти знову побачили цю світлу Особу. На цей раз свята Особа вже супроводжувала їх у товаристві двох Ангелів. Один із них був високий на зріст, а другий - менший. Уже пізніше, коли дівчата розмовляли з Пречистою Дівою і розпитували про цей перший день зустрічі з Нею, Вона пояснила, що тоді був іще один, третій, малий Ангел, і що ці малі Ангели - це Ангели-Хоронителі дітей, а більший - Архангел Михаїл, покровитель їхньої парохіальної церкви в с. Нижнє Болотне.
Цього разу діти поцікавилися у Пречистої Діви, чого Вона прийшла до них, і почули відповідь: " Я прийшла допомогти відновити авторитет священиків у народі, об'єднати Церкву та поєднати роз'єднаний народ. Скажіть своїм батькам, щоб вони разом із вами йшли молитися до "Джублика”.
Батьки поволі почали прислухатися до слів дітей та вірити їм. Отець Петро спочатку вагався, чи йти на місце появи, однак послав із дітьми лише свою дружину, проте на третій день все ж таки зважився: пішов, ніби по гриби, у спортивному одязі та футболці, щоб не привертати до себе уваги цікавих поглядів, мовляв, що священик робить із дітьми в лісі, і чому вони моляться саме там.
Дівчатка  продовжували  бачити Пресвяту Богородицю, хоч ніхто інший Її не бачив, і казали, що вони бачать Матінку Божу!
Мати Оленки, перебуваючи в постійних сумнівах відносно того, чи  говорить її дитина правду, раптово захворіла. Довгий час лікарі не в силі були їй чим-небудь зарадити. Вона буквально згасала на очах. Лише тоді, коли її серце відкрилося на прийняття факту щодо правдивості слів рідної дитини, її віра та молитва священика раптово зцілили жінку. Недуга пропала без лікарської допомоги, як і з'явилася.
А Пречиста просить о. Петра через дітей повідомити церковну владу про факт Її появи. На його запитання, кому, в першу чергу, дати про це знати, дівчатка почули відповідь: „Старенькому владиці Старенькому владиці Маргітичу" – (тодішній єпископ-синкел для українців греко-католиків Закарпаття).
Отець Петро все ж таки поїхав до єпископа і розповів йому про те, що говорили діти. Вислухавши його розповідь, владика лише запитав:
"А що Ви, отче, думаєте відносно цього?” Той відповів:
- Я вірю, що це Мати Божа!
- Тоді їдьмо! - відповів єпископ і почав готувати все необхідне, щоби після розмови з дітьми, якщо буде така потреба, відправити на місці появи Службу Божу.
Єпископ довго розмовляв із дівчатами, випитуючи про обставини першого видіння та про все, що Пречиста їм казала. Потім запитав:
-          А зараз ви бачите її?
 Вони відповіли:
- Так.
- Тоді спитайте Її, який буде знак, що це саме Пречисту Діву Марію ви бачите, а не когось іншого.
- Найбільшим знаком, що це Пречиста Діва Марія, - відповіли діти, - Вона каже: ”Буде те, що люди будуть самі приходити на це місце молитися”.
Саме в цей час єпископ побачив, як із усіх сторін до місця появи йдуть святково одягнені люди, і полегшено зітхнув. А селом пролетіла звістка, що владика розмовляє з дітьми, які бачать Матір Божу, і зараз буде Служба Божа. Залишивши всі домашні справи, люди спішили до лісу, до ”Джублика", на цю радісну подію. Довкола відчувався піднесений настрій, хоч не бракувало також і тих, хто сміявся з цього.
Відтоді цей день - субота, 31-го серпня 2002-го року, став днем, коли вперше в урочищі ”Джублик" було відправлено Службу Божу. Від цього дня тут почалися щоденні Богослужіння і
  тисячі людей пішли за покликом Матері Божої до Святих Тайн Сповіді та Причастя.
В неділю, 1-го вересня, після Служби Божої, бажаючи ще раз переконатися в правдивості появи Матері Божої, о. Петро та о. Атанасій молилися разом із дітьми рожанець (вервицю) на місці появи. Десь на початку другої десятки рожанця діти знову мали видіння. Тоді священики попросили їх покропити те, що бачать, освяченою водою. За словами дітей, видіння не зникло - лише радісно посміхнулось й зробило на собі знак Святого Хреста, дякуючи їм.
Від цієї хвилини діти щодня почали спілкуватися з Пресвятою Богородицею.
   Минуло декілька тижнів, і вони побачили біля престолу, на місці появи, під час Служби Божої ще одну постать. Першою Її, за словами дітей, знову побачила Оленка. Вона звернула на це увагу подруги, і через певну мить Мар'яна також починає розрізняти невиразні контури особи, які поступово вимальовуються в чітку постать людини.
- Мамо, біля владики (преосвященного Івана Маргітича) ще хтось є! - зашепотіла з переляку Мар'яна.
- Дивися уважно, дитино, як вона виглядає, - сказала п. Ганна доньці.
- То високий чоловік, у нього гарне каштанове хвилясте волосся аж до плечей, невеличка борода і дуже гарне обличчя.
- А в що він одягнутий? - запитала п. Ганна дівчат.
- На ньому синя накидка, з-під якої було видно сніжно-білий одяг і червону сорочку. Але ми його повністю не бачимо. Його ноги до коліна в хмарі, на якій він стоїть, а на руках видно сліди від цвяхів.
- То Ісус! Матінко Божа, це Твій Син?! Запитайте, діти, чи це Син Пречистої Діви ,- попросила мати Мар'янки.
- Вона підтвердила, що це дійсно Ісус Христос, - відповіла Оленка.
- А що Він робить?
- Стоїть, молиться, відправляючи Службу Божу, як і священики.. Одночасно з ними виконує всі жести.
Через декілька днів після цього нова благодать неба відвідала цю Богом вибрану землю.
Ранком 21 вересня 2002-го року, в день народження Пресвятої Богородиці, отці Петро та Атанасій домовилися піти до монастиря в с. Імстичево на відпустові Богослужіння, а вже після обіду відправити на місці появи Пресвятої Богородиці Службу Божу. Перед від'їздом до монастиря на Богослужіння в хаті о. Петра, як завжди, говорили про події, пов'язані з появою Пречистої та її Сина під ”Джубликом". Якраз тоді кимсь із отців уперше було сказано:
- Хто знає, чи не стане наш "Джублик" місцем появи цілої Пресвятої Родини, щоб людству нагадати велику вартість сім'ї в очах Божих!
Коли отці вже від'їжджали, то п. Ганна, мама Мар'яни, пообіцяла, що поки ті приїдуть, то вони зроблять так, як просила Мати Божа, - помоляться сім рожанців.
Повернувшись з Імстичівського монастиря, отці були зустрінуті радісним повідомленням:
- Ваші слова сповняються! Під час молитви до нас прийшов св. Йосиф!
Згідно опису дітей він був одягнутий у коричневий одяг, в одній руці мав високу палицю, а в іншій тримав білу лілею. Однак ще цілий тиждень отці мовчали, нічого не згадуючи про прихід Обручника Пречистої, бо сумнівалися, чи він (тобто цей прихід) дійсно правдивий.
Саме в той час знову й знову вони силкувалися перевіряти щирість дівчат-візіонерок, говорячи, що за вигадку Господь може їх покарати, проте подруги стверджували своє:
- Навіть, якщо й помремо, ми все одно бачили й бачимо Пречисту Діву Марію, Ісуса та Йосифа!
І це найбільше дивує: звичайні діти - бігають, граються, деколи сваряться, рідко коли на одному місці засиджуються довше 10-15 хвилин, а в цьому випадку така непохитність. Тут, ”Під Джубликом", настає дійсно велике відродження віри в Ісуса Христа, Пречисту Діву Марію та Її Обручника.
У той час уже зусібіч поширюються різні чутки про психічну недугу дівчат, про фальсифікацію та вигадки священиків, які там моляться, і таке інше.
Навіть ті, які ніби погоджуються, що дійсно Мати Божа з'явилася, відразу роблять закид:
- Чому ж тоді її не чують ті, хто там молиться? Адже Вона просила побудувати невеличку дерев'яну капличку, а там уже копають фундамент під будівництво кам'яної. За такий великий непослух Пречистій вони ще будуть покарані!
А Вона, Пречиста, дає простеньке пояснення устами людей, які приходять молитися на місце Її появи:
- Так, дерев'яна ж капличка вже стоїть! У ній, поки будуватиметься велика каплиця на місці першої появи, відправлятимуться Богослужіння. А потім її можна буде розібрати.
Другий закид:
- Ми чули, що вся Пресвята Родина під час Служби Божої приступає до Святого Причастя! Це неможливо! Про це нікому не потрібно навіть згадувати, бо нас засміють!
І знову спокійна впевнена відповідь нашої Небесної Покровительки через дітей:
- Це дійсна істина - її не потрібно приховувати. Ми з моїм Обручником, св. Йосифом, кожного дня приймаємо Тіло й Кров Мого Сина у Пресвятій Тайні Євхаристії, а Ісус споживає під час Св. Причастя хліб і воду.
Тут хочемо пояснити читачам, що від перших днів появи, як тільки почали відбуватися Богослужіння під "Джубликом”, спочатку сама Пресвята Діва, потім її Син Ісус, а пізніше вже і св. Йосиф завжди беруть повну участь у Св. Літургії. Тобто, моляться разом із священиками, благословляють народ, який бере участь у молитві, так як священики і під час Причастя священиків, Вони також причащаються. А коли священик іде причащати людей, поруч із ним ідуть всі три Святі Особи і кожна з Них благословляє Своєю Чашею того, хто приймає Пресвяту Євхаристію.
Ну і третій камінь спотикання, через який не дуже хочеться приймати Появу Пресвятої Родини:
- Чому Мати Божа просить ставити в новій каплиці круглий Престол? Що це таке? А як наша традиція?!
На цей закид Пречиста мовчить, а преосвященний владика Іван Маргітич жартома відповів:
-          Щоб священики не чіплялися за кути Престолу!
А пояснення цього задуму Пречистої дав о. Петро, який сказав:
- Віддавна існує традиція, що саме за круглим столом вирішуються всі найважливіші питання людства - укладення мирних договорів, утворення різних союзів і таке інше. Напевно і тут Мати Божа хоче започаткувати об'єднання наших християнських Церков різних конфесій. А отже, цей Престол повинен стати символом об'єднання та рівноправності всіх християн.
Пречиста ж Діва каже, що Вона хоче, щоб у каплиці Пресвятої Родини був саме круглий престол, а чому не пояснює. Таке Її бажання.
Що притаманне цьому об’явленню, яке зараз існує під "Джубликом” у нас, на Україні, так це те, що межа між реальним і духовним світом у наших двох візіонерок, тобто Оленки та Мар'яни, взагалі відсутня.
Досить часто дівчата бачили, як під час Служби Божої, коли читається Святе Євангеліє, зі Святої книги вилітали три голуби. І то завжди тільки три - ні більше, ані менше. Коли о. Атанасій уперше запитав в Оленки, що означає це їхнє видіння, вона з дитячою наївністю відповіла:
- Як, хіба ви не знаєте? А як хрестимося? В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Коли запитали дітей, чому не всі можуть бачити те, що вони бачать, почули:
- Не можуть зараз усі побачити Ісуса, тому що це можна буде зробити лише при кінці світу! А це ще не кінець.
Звичайно, такі надзвичайно прості відповіді навіть трохи шокують. Але це лише ще раз засвідчило наявність дару мудрості в дітей , якого не може мати жоден із їхніх однолітків, та й рідко хто з дорослих.
Коли священики цікавилися тим, як Ісус може приймати Причастя разом із Своєю Матір'ю та св. Йосифом, то знову лунала проста відповідь:
- А Ісус ніколи не приймає Св. Причастя, так само, як ми. Він не може приймати своє Тіло. Під час Причастя Він приймає хліб і воду, а причащаються Його тілом Марія та Йосиф.
Одного разу після Служби Божої дівчата сказали, що поруч із Пречистою під час Богослужіння було четверо гостей із неба - четверо дітей. Коли їх спитали, що це були за діти, Пресвята Діва відповіла устами візіонерок:
- Це діти, які бачили раніше Матір Божу у Люрді та Фатімі. Вона каже, що і ми також будемо разом із цими дітьми, - стверджували дівчатка .
Цікавим є той факт, що наступного дня Оленка, згідно з її словами, вже бачила також поруч із цими чотирма гостями з неба також себе і Мар'яну. Як вона казала:
- Мене було дві і Мар'яни – теж. На жаль, Мар'яна каже, що вона цього не бачила.
Досить часто (майже кожного тижня), згідно зі словами Оленки, вона бачить під час Служби Божої також трьох Ангелів над Престолом: середній більший, інші два трохи менші. Як і під час першого дня появи Матері Божої, так і зараз, два менші - це Ангели-хоронителі візіонерок, а більший - Архангел Михаїл.
Саме в цей час Оленка, згідно з її розповідями, впродовж двох днів під час Служби Божої бачила життя Пресвятої Богородиці. Під час цих Богослужінь у неї з очей постійно текли сльози, і вона нічого довкола себе не бачила.
Життя наших візіонерок переповнене надзвичайними видіннями, хоч жодного разу від часу першого видіння ніколи не було такого випадку в їх житті, щоб вони впадали в забуття, відключаючись від довколишнього світу. Вони завжди були і залишаються лише звичайними дітьми, в яких, якщо не брати до уваги спілкування з Пречистою Дівою, нічого надзвичайного – це подекуди дуже розчаровує прочан, які розпочали навідуватися до місця Появи й очікують надприродних речей, як від дітей, так і від місця Появи.
Впродовж трьох місяців діти наполягали на тім, що Пресвята Діва пропонує їхати до Риму на зустріч зі Святішим Отцем. Звичайно, батьки прислухалися до слів дітей, однак можливості відразу поїхати до Апостольської Столиці не було і, оскільки потрібно було отримати запрошення та відкрити візи на в'їзд до Євросоюзу, все це стало можливим завдяки допомозі преосвященного Івана Маргітича. Саме він подбав про те, щоб ті, кого Пречиста запросила, повинні були відкрити візи, ---то ри Колла --- ? до цієї поїздки, отримали виклики.
 Група з дев'яти осіб поїхала до Києва на співбесіду в німецьке посольство, де повинні були відкрити візи. Саме там раптово група досить чітко відчула біля себе присутність Пресвятої Родини. Звичайно, всі були змучені поїздкою до Києва, оскільки їхали всю попередню ніч. Там, стоячи в черзі до віконця, за яким сидів представник посольства, всі поволі почали молитися. Цікаво було спостерігати, як нізвідки у всіх з’явилися в руках вервички і як уста почали шепотіти молитви. Звичайно, серця всіх були переповнені сумнівами та надіями на отримання віз, оскільки було відомо, що більша частина тих людей, які очікують відкриття віз, можуть їх не отримати. І от коли наші майбутні паломники до Святішого Отця молилися Вервицю, то раптом відчули запах кадила.
-          Чути запах "Джублика”! – загомоніли вони з радістю.
-          Отже, все буде добре!
І дійсно, всі отримують дозвіл на в'їзд до Євросоюзу і  на поїздку до Риму зокрема. Однак все ж таки, хоч і їдуть до Риму, не мають жодної домовленості ані про влаштування зустрічі зі Святішим Отцем, ні про місце проживання в Римі, тільки один телефонний номер до владики Романа Даниляка, із яким раніше ніколи не зустрічалися і не розмовляли.
 Але найбільш вражаючою у всій цій підготовці до поїздки була віра преосвященного Івана Маргітича. Коли він почув з уст о. Петра, що Пречиста хоче, щоб і він їхав до Риму, то не дивлячись ні на похилий вік, ні на свій немічний стан, ні хвилини не вагається, а приймає це як належне та готується до поїздки.
У п'ятницю 28 листопада 2002-го року група прочан, яка складалася з десяти осіб, виїжджає до Риму. До складу групи входять: преосвященний Іван Маргітич, о. Петро Кобаль, о. Атанасій Чийпеш, візіонерки Оленка та Мар'яна, їхні матері Ганна Кобаль та Галина Куруц, два водії, які вирішили стати спонсорами їхньої поїздки до Риму і всю її оплатити, п. Петро Грицай, п. Роман і десятий член цієї групи п. Іван.
Поїздка до Риму тривала майже три доби.
Перед самим Римом прочани зателефонували до преосвященного Романа Даниляка, номер телефону якого перед від'їздом з України отримали від редактора видавництва "Добра книжка” Романа Брезіцького, який сам запропонував зупинитися у нього на весь період їхнього перебування в Римі. Звичайно, вони погодилися, бо ні з ким більше не мали якихось конкретних розмов про місце перебування в столиці. Та й Пресвята Діва, за словами дітей, сказала, що це один з Її вірних синів і вона буде рада, якщо вони з ним зустрінуться.
Під вечір третього дня вони нарешті зустрілися з преосвященним Романом. Після знайомства владика Іван Маргітич запитав, чи можна було б відправити Службу Божу - саме вона і стала першим їх благословенням на римській землі.
Оскільки поїздка паломників  відбувалася без жодних домовленостей про зустріч зі Святішим Отцем у Римі, то дві з половиною доби вони очікували повідомлення, яке могло б підтвердити їхні надії на те, що дійсно Пресвята Родина все передбачила, коли Мати Божа запропонувала їм їхати до Риму. І сподівання не залишилися марними. Саме преосвященний Роман Даниляк знайшов можливість домовитися зі Святішим Отцем про зустріч на загальній аудієнції, яка там відбувається щосереди.
4 грудня 2002-го року діти, які бачать Пресвяту Родину і ті, хто їх супроводжував, пішли на загальну аудієнцію зі Святішим Отцем Іваном Павлом II. І все ж таки, хоч радості прочан не було меж, десь у глибині душі були розчарування і надія одночасно: розчарування, що це не буде особиста зустріч, і надія на те, що неможливе стане реальністю, про яку говорила Мати Божа.
Зайнявши свої місця в залі, де відбувалася загальна аудієнція, паломники з нетерпінням очікували появи Івана Павла II на подіумі. І це сталося. Саме цього дня Святіший Отець оснував свою науку, яку виголосив перед тисячами вірних на П'ятдесятому Псалмі і який Пречиста Діва вже в перші дні Своєї появи під "Джубликом” сказала молитися на початку рожанця (вервиці).
Звичайно, що цей збіг наші паломники пізніше зрозуміли як прямий доказ правдивості появи Пресвятої Родини. А зараз слухали науку, збагнувши лише половину зі сказаного, оскільки не розуміли мови, якою її було виголошено.
Після закінчення цієї науки Святіший Отець розпочав привітання паломників із різних країн світу, що приїхали на цю зустріч. Яким великим було здивування наших прочан, коли вони почули привітання, звернене до них їхньою рідною українською мовою! Текст цього Апостольського привітання звучав так:
"Щиро вітаю українських паломників!
Мої дорогі, дякую вам за візит і, випрошуючи для вас і ваших рідних постійної Божої допомоги, від щирого серця висловлюю Вам особливе Апостольське Благословення, яке поширюю також на весь український народ.
Слава Ісусу Христу!"
Це привітання настільки їх піднесло в дусі, що вони вмить забули про всі сумніви та негаразди, які час від часу супроводжували їхню поїздку. Піднісши високо над головами український прапор, який перед тим їм дав п. Володимир (родом із Коломиї), вони почали ним вимахувати та скандувати: „Україна любить Папу!"
Проте ця зустріч ще не була завершена. Через декілька хвилин до них підійшов представник українських журналістів у Ватикані, який допоміг організувати цей прийом, і повідомив, що Святіший Отець запрошує їх на сцену до себе. Радості не було меж. Вони змогли зустрітися з Тим, до кого їх скерувала Пресвята Богородиця. А дівчата-візіонерки зуміли особисто вручити Йому дарунок з України: хліб із сіллю та ікону Пресвятої Діви.



Під час цієї зустрічі Святіший Отець пообіцяв преосвященному Владиці Івану Маргітичу, що в найближчий час до урочища "Джублик” буде направлена з Ватикану комісія, щоб дослідити правдивість появи в цій місцевості Пресвятої Родини.
А наші візіонерки тим часом, за їхніми словами, бачили, як над Святішим Отцем весь час перебувала Пресвята Родина: Ісус, Марія та Йосиф, яка разом із ним благословила тих паломників, що цього дня зібралися на зустріч із Святішим Отцем.
Наступного дня група наших паломників розділилася - один автомобіль поїхав на Україну, а другий, із преосвященним Іваном та о. Петром, попрямував до Люрду.
Коли перша група приїхала додому, то радості тих, що брали участь у недільній Літургії "Під Джубликом” не було меж. Тож і не дивно, що заздрість і злість сатани ще більше заповзялися поділити цих людей.
Буквально того ж дня, в неділю ввечері, о. Атанасій потрапляє  в автопригоду. Сім'ї наших візіонерок також поглинуті внутрішніми непорозуміннями та ворожнечею. Здається, пекло повстало проти них.
Але й тут Боже милосердя безмежно велике. Як пізніше виявляється, згідно зі словами Матері Божої, які передали Оленка та Мар’яна, вся справа з аварією була ретельно запланована ворогами появи Пресвятої Родини, а сім'ї знову починають знаходити спільну мову.
 На місці Появи також відбуваються зміни. У переддень Різдва Ісуса Христа діти бачать, що Пречиста Діва перестає кадити під час Богослужінь Престол і народ, її функції починає виконувати Св. Йосиф, а Вона появляється з Ісусом-Дитиною на руках.
А в надвечір’я Богоявлення наші візіонерки бачать перед собою під час Служби Божої, як Вони описують, широку воду, а посеред води Ісуса та Івана Хрестителя, який Його хрестить, і ще чотирьох чоловіків на березі ріки.
Отже Пресвята Родина ще раз дає зрозуміти, що Вона з нами впродовж усього Церковного Року зі всіма його святами.
 
ЧАСТИНА ДРУГА
 
Минув неповний місяць, як довкола Джублика знову почали згущуватися хмари.
Найболючішим було те, що ревні прихильники перших місяців Появи Пресвятої Родини поволі стають її найзапеклішими ворогами. Точніше сказати, не так самої появи, як тих розпоряджень, які подає через візіонерку Пресвята Богородиця. Дивною є трактування появи Пресвятої Родини тими особами. Вони говорять про неможливість того, щоби Богородиця казала робити те, що їм не до вподоби, неможливо, щоби Вона давала якісь нові одкровення, якщо про них ми ніколи раніше не чули. Дивна річ, але якщо хтось згоджується з їхнім розумінням, то це від Пречистої Діви, якщо ж ні, то це від лукавого. І саме це тлумачення найважливіших (?) людей, які були спочатку появи під Джубликом, призводить до скандалів, непорозумінь, нищення людського спокою. Доходить навіть до того, що людей, які намагаються виконати все, чого просить Богородиця, обзивають сатаністами, сектантами, безбожниками, врешті ще й психічно хворими.
Найбільш конфліктним від початку Появи Пресвятої Родини був день, коли святкувався дев’ятий місяць Появи, тобто 27 травня 2003 р. Того дня під Джубликом вихлюпнулося море злості й ненависті, яке важко пояснити. Здавалося, що настає кінець світу. Та все ж таки - дякувати Богові! - цей день залишився позаду. Він минув, мов страшний сон, хоч у душах сотень прочан залишився від нього гіркий осад. І знову стало зрозуміло, наскільки людина може бути непостійною у своїх переконаннях, навіть у ставленні до такої неординарної події, як поява Пресвятої Родини: якщо це не йде особисто їй на користь або не має з цього ніякого матеріального зиску - починає втрачати авторитет серед народу.
Однак ми не можемо бути ні для кого суддями на цій землі і не маємо права нікого засуджувати - можемо тільки молитися за всіх, хто потребує цієї молитви, не зважаючи на те, чи він цього просить чи ні.
Не маємо також причини шкодувати за тими подіями. Адже після цього непорозуміння на "Джублик” вилилася ще більше Божа благодать, аніж це було раніше.
Найбільше, звичайно, переживали всі ті події місцеві жителі с. Нижнього Болотного. Після вказаного конфлікту вони постановили молитися в обідню пору дев’ятницю до Божого Милосердя всі разом, хто де б не знаходився, а ввечері, після Служби Божої, йшли відправляти самі, без священика, Хресну Дорогу.
 Їхні молитви Господь вислухав і почав давати додаткові знаки того, що Він не залишив цього місця, що Пресвята Родина і надалі перебуває під "Джубликом”.
 
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
 
Великий піст під "Джубликом” 2003-го року
 
Усе розпочалося в суботу 8-го березня о 20-ій годині вечора.
В церквах уже давно було відправлено недільну Вечірню. В житті "Джублика” все йшло за звичаєм. Нічого виняткового, що заповідало б якісь зміни в поведінці Оленки та Мар'яни чи в житті "Джублика”.
Після Служби Божої всі розійшлися по своїх домівках. Тільки пізніше прийшло семеро дітей разом з Оленкою, щоби помолитися біля дуба, на місці, де вперше з’явилася Пресвята Богородиця.
Під час молитви Оленка запитала інших дітей, чи вони хочуть поцілувати руку і стопи Пречистої Діви Марії. Ті виявили свою згоду. І тоді удостоїлися цієї ласки. Звичайно, що вони не бачили тієї Особи, яку цілували, відчуваючи, за їхніми словами, лише велике тепло звідти, де Оленка казала їм цілувати.
Після цього вони всі побачили на стіні каплиці постать Архангела Михаїла. Сама ж Оленка, згідно її слів, вперше відчула дивний біль рук, ніг, серця та голови. Однак своїх болів вона нікому не виявила.
Коли вони після молитви поверталися додому, то через увесь ліс їх супроводжувало дивне світло. Вони бачили дорогу перед собою так чітко, немовби це був день. Тільки тоді, коли вони наблизилися до першої хати села і на дорогу відбилося від будинку електричне світло, те сяйво, яке їх супроводжувало, поступово зникло.
В неділю, як завжди, було дві Служби Божі, багато народу приступило до Святих Тайн Сповіді та Євхаристії. Олена і Мар'яна розповідали, що Ісус, Марія та Йосиф були надзвичайно гарними. Вони ще не бачили Їх такими прекрасними. На прохання описати Святі Особи вони відповіли, що це неможливо.
Увечері знову восьмеро дітей пішло молитися до дуба. На цей раз Оленка покликала також із собою і Мар'яну. Їй вона аргументувала те, щоби йшла молитися разом із ними такими словами:
-          Ходи, не пожалієш!
Під час молитви Оленка знову запропонувала всім поцілувати руку і стопи Пречистої. Сама ж вона, згідно з її розповіддю, удостоїлася поцілувати не тільки руку нашої Небесної Неньки, але також і стопи Ісуса Христа. Потім вона запитала дітей, чи хочуть вони всі відчути рани Ісуса. Діти погодилися і почали відчувати болі рук. У цей же час усі вони побачили трохи далі в лісі Тайну Вечерю. Вони бачили, як за столом сидить дванадцять Апостолів і Спаситель, а з боків стоять два Ангели. Деякі з дітей сумнівалися, що вони дійсно це бачать. Тоді Оленка дорікнула їм, що хоч і бачать, але не вірять своїм власним очам.
Через декілька хвилин після цього Оленка раптом упала без свідомості на землю. Діти перелякалися і хотіли покликати когось на допомогу, але візіонерка опритомніла та почала плакати і просити, щоб вони нікому нічого не казали. Однак за хвилину вона вже знову лежала на землі без свідомості, розкинувши руки по сторонах так, немов була розіп’ята.
Разом із дівчатами був на молитві також і один хлопчина. Він, хоч і був дуже переляканий, однак підняв Оленку із землі і так тримав її попід руки. Та вона вже не мала сили стояти, тільки, прийшовши до свідомості, знову заплакала і попросила, щоб нікому нічого не говорили. Але на цей раз діти її вже не послухали, а пішли в напрямку кіоску, який стоїть на території "Джублика”, щоб покликати на допомогу сторожа, що був неподалік.
Саме в цей час до "Джублика” під’їхав о. Атанасій.
Він відразу звернув увагу на перелякані обличчя дітей і запитав, що сталося. Ті йому розповіли, що дівчинка зомліла, а потім почала дуже плакати і вже нікуди не хоче йти від місця, на якому вперше побачила Матір Божу 27 серпня 2002-го року. Тоді отець поспішно пішов услід за дітьми і, взявши Оленку попід руки, тримав її, щоб та знов не впала. На питання отця, що з нею, вона нічого не відповідала, тільки плакала. Тоді він її запитав чи в неї щось болить, і вона ствердно кивнула головою.
-          Що ж тебе болить, дитино? – запитав він.
Та вона не змогла нічого відповісти тільки жестами рук показала на ноги, руки, груди і голову.
- Це тебе болять ноги, руки, серце й голова? - перепитав він.
-          Так, - хитнула вона головою.
-          Це що, рани Ісуса Христа? – знову запитав отець.
Дитина ствердно кивнула головою. О. Атанасій стривожився, не знаючи, що далі робити. Частина дітей плакала, інші мали переляканий вигляд. Здавалося, сама атмосфера наповнена тривогою і болем.
Коли отець запитав, що сталося, то вони навперебій почали розповідати йому про те, що бачили і що відбувалося з ними під час молитви.
Довгий час Олена стверджувала, що не може цього вечора йти додому. Казала, що Ісус хоче, щоб вона була цілу ніч під "Джубликом” разом із Ним. Тоді о. Атанасій підвів її до джерела і дав випити води, сподіваючись, що вона оговтається. Однак вона продовжувала плакати і нікуди не хотіла йти. Отець взяв води і змочив їй чоло та руки, однак ніякого сліду на покращання стану дитини не було. Тоді він сказав до неї:
- Проси Ісуса, щоб Він відпустив Тебе додому, бо ж треба трохи й поспати. Нам завтра зранку потрібно їхати до Львова.
Дитина трохи помолилася, і отець знову запитав:
-          Що каже Ісус, відпускає тебе додому?
Вона ствердно кивнула головою. Тоді отець полегшено зітхнув і попросив Михайла, свого водія, щоб той відвіз її з іншими дітьми по домівках. Михайло взяв Оленку на руки, оскільки вона не могла йти, і відніс до авто. Потім забрав усіх інших дітей і вони поїхали. Перед від’їздом машини від Джублика Олена кволо поглянула на отця і посміхнулася. В цій посмішці був і біль, і сором, що спричинила стільки клопотів, і якась надзвичайна сила.
Коли Михайло заніс Оленку додому, то був надзвичайно здивований поведінкою її мами. Та навіть не подала вигляду, що перелякалася чи затривожилася. Навпаки, побачивши перелякане обличчя Михайла, вона почала його заспокоювати, щоб він не переживав, казала, що все буде добре.
За декілька хвилин до хати зайшов також о. Петро, якому Мар'яна розповіла про те, що трапилося. Він довгий час молився над Оленкою, ставив їй різні запитання. Однак вона нічого не відповідала, оскільки й надалі не могла говорити, тільки жестами попросила ручку та листок і написала декілька рядків. Вона написала, що мабуть, не зможе ходити більшу частину Великого Посту до школи, тож нехай мати принесе їй зі школи книги. Також знову попрохала нікому нічого не розповідати.
Насамкінець, пізно вночі вона забулася в короткому сні.
Ранком о п’ятій годині о. Атанасій забрав із собою Оленку до Львова, куди їхав у справах. Майже половину дороги дитина спала, а потім, прокинувшись, почала заново знайомитися з довколишнім світом. Як з’ясувалося, вона забула майже всіх, із ким спілкувалася до цього часу.
В дорозі о. Атанасій почав розпитувати її про вчорашній день, що все ж таки трапилося. І дитина почала розповідати, як вони прийшли помолитися з дітьми, як пізніше поцілували руку і стопи Пречистої. Вона сказала також, що перед тим, коли вперше втратила свідомість, дівчинка удостоїлася ласки поцілувати руку Ісуса. І саме тоді, коли вона це зробила, відчула, як на неї хтось кинув важкого хреста. Ваги цього хреста вона не витримала і впала під його тягарем, потім ще два рази падала.
З тих дітей, які були разом з нею на молитві, вона нікого не пам’ятала, також не розуміла хто про що розмовляв. Єдине, що вона відчувала, це був великий біль по усьому тілі.
Тоді отець запитав її:
- А як ти змогла відповісти на ті запитання, які я тобі ставив, якщо кажеш, що нічого не розуміла?
- Мені Матінка Божа говорила, що я повинна робити, і я те робила.
- То це Мати Божа відповідала на мої запитання?
- Так.
-          А що ж ти відчувала і переживала тоді біля дерева?
- Я йшла Хресною дорогою і замість Симона Киренея допомагала Ісусові нести хрест. Коли Ісуса розіп’яли, то видіння розп’яття зникло, а потім я відчула, що була вже на хресті.
- Чому це сталося?
- Ісус, Марія та Йосиф запитали мене, чи я хочу разом з Ісусом терпіти, і я погодилася.
- А довго ти будеш відчувати ці терпіння?
- До Пасхи.
- Після Великодня вони зникнуть?
- Можливо, зникнуть, а потім можуть знову появитися. Ще Матінка казала, що я не зможу деякий час упродовж Великого Посту ходити. Тому я просила маму, щоб мені принесли всі книги зі школи додому.
- Чи щось особливого ще відбувалося з тобою тієї ночі, коли отримала ці болі?
- Коли я спала, то до мене прийшла Матінка Божа. Вона взяла мене із собою. Разом ми попливли на хмаринці до Царства, Раю, Чистилища і до Пекла.
- Ти кажеш, що побувала в Раю і в Царстві Божому, а хіба це не одне й те саме?
- Ні. До Раю попадають ті особи, які після життя на землі пройшли через Чистилище, а в Царстві Божому всі ті, які не потребували проходження через Чистилище.
- Розкажи ще, будь ласка, що ти бачила там, де була.
- У Пеклі я бачила дуже багато людей.
- Яких?
- Священиків, єпископів, простих.
- А кого було найбільше?
- Єпископів.
- За чим ти це визначила?
- За одягом.
- Що, вони і там були в єпископському одязі?
- Так.
- А чому саме їх там є найбільше, що каже Мати Божа?
- Тому що вони були єпископами, але не вірили в Бога.
- А після них кого найбільше?
- Звичайних людей. Священиків менше.
- Чи це означає, що у своєму житті ми повинні, в першу чергу, найбільше молитися за єпископів?
- Так.
- Чи Ісус, Пресвята Богородиця та Святий Йосиф хочуть щось сказати зараз до всіх наших єпископів?
- Вони кажуть, що якщо вони є єпископами, то нехай вірують у Бога.
- Більше нічого?
- Нічого.
- Чи можеш описати, як виглядає Пекло?
- Мене найбільше вразило, як там страждають люди.
- Чи Пекло це те, чого нас учили з дитинства: вогонь, смола і таке інше?
- Ні, там нема такого, щоб люди варилися в смолі чи пеклися у вогні. Там є невидимий вогонь. Так,  це вогонь, але вогонь жалю.
- Жалю за чим?
- За гріхами.
- А скажи, будь ласка, що або кого ти бачила в Чистилищі?
- Людей.
- А кого більше там є?
- Священиків.
- А чому священиків?
- Тому що вони не мали важкого гріха.
- А ще чому?
- Тому що не слухали правдивих єпископів.
- А як визначити, які з них правдиві, а які ні?
- Усі правдиві єпископи - це мученики.
- Але ж це не означає, що всі вони мусять переносити терпіння за свою віру фізично...
- Ні. В першу чергу духовно.
- Тобто, що вони переживають за свою Церкву і бажають їй найбільшого добра?
- Так.
- Єпископів у Чистилищі немає?
- Не було.
- А як терплять у Чистилищі ті, хто там знаходиться?
- Поки вони очищуються від гріхів, то завжди моляться навколішки.
- І то найбільше їхнє терпіння чи є й інакше?
- То найбільше. І дехто ще очищують свої душі через терпіння Ісуса, а дехто - через свої терпіння на колінах.
- Ти казала, що вічне щастя людей ділиться на два стани - Рай і Царство. Можеш пояснити стан людей у Раю?
- До Раю йдуть люди з Чистилища.
- І вони там є щасливі?
- Так.
- Багато їх там є?
- Так.
- Більше, ніж у Пеклі й Чистилищі разом?
- Більше.
- Там найбільше простих людей чи також священиків, єпископів?
- Простих.
- Ну, а в Царстві Божому як почуваються ті, хто там знаходиться?
- Добре.
- Тобто?
- Так, як біля Бога.
- Це означає, що вони завжди є разом з Ісусом, Марією, Святим Йосифом?
- Так.
- Вони постійно біля Божого Престолу?
- Так.
Коли авто вже під’їжджало до м. Стрий, то Оленка повідомила, що знову бачить, як на дорозі відбувається Хресна Дорога Ісуса Христа. Вона називали стації, біля яких вони проїжджали.
  Усі в машині були зворушені до глибини душі, хоч ніхто з присутніх нічого не бачив з того, що дитина розповідала, однак підстав для сумнівів у її правдивості вони не мали.
Наступного дня під час Служби Божої Оленка та Мар’яна! бачили, як над Престолом відбувається Хресна дорога Ісуса Христа.
Біль в Оленки посилився, і вона не могла стояти чи ходити. На Богослужіннях вона сиділа, а до хати її потрібно була заводити попід руку. Коли вона зайшла до кімнати в каплиці, де мешкає о. Атанасій, то запитала, чому на всіх образах у його кімнаті зображено Хресну Дорогу.  Він був збентежений її запитанням, оскільки жодної ікони з Хресною Дорогою в його кімнаті немає.
В четвер, 13 березня, після Служби Божої Оленка закликала до себе о. Атанасія і прошепотіла зі сльозами на очах:
- Матінка Божа сказала, що я деякий час не зможу ходити.
Що він міг відповісти на ці її слова?! Чи взагалі можна що-небудь у такому випадку відповісти? Він тільки міг їй співчувати в її терпіннях і підтримувати своїми словами наскільки це можливо.
Наступні кілька днів дитина дійсно не могла ходити. Вона відчувала такий біль у ногах, що могла пересуватися в хаті тільки навколішках або перекочуватися з місця на місце.
Першого тижня Великого Посту Оленка мала ще одне видіння, яке аж ніяк не було пов’язане з "Джубликом”. Одного дня, а саме у п’ятницю, 14 березня, о. Атанасій взяв її із собою до м. Хуст. Коли вони проїжджали біля „Красного поля”, перед самим містом дитина запитала, чому при дорозі так багато хрестів.
- Про які ти хрести говориш? – запитав отець.
- Та он, дивіться, сотні хрестів обабіч дороги! Їх настільки багато, що вони стоять один на одному!
І тоді о. Атанасій збагнув, що дитина бачить щось особливе. Він пригадав, що саме в ці дні тут відзначають пам’ять загиблих січових стрільців, яких було знищено на цьому полі. Цікавий той факт, що ні раніше, ані пізніше, скільки разів вони не проїжджали тією дорогою Оленка більше ніколи нічого на тому полі не бачила особливого. Тільки цей однісінький раз.
Через деякий час згідно зі словами о. Петра та його жінки, Мар'яна також почала скаржитися на біль у руках. Вони говорили, що дитина у школі не встигала за іншими писати через цей біль. Однак ані слова не говорила про те, чому не встигає. Тільки плакала.
Ці особливі болі тривали до понеділка 17 березня - в цей день вони зменшилися. Оленка знову почала ходити. Але повністю терпіння не зникли - впродовж усього Великого Посту дитина страждала, всі свої терпіння переносячи без нарікання.
Під час Великого Посту під "Джубликом” знову почали з’являтися різні знаки Божої присутності. В неділю, 23 березня, п. Галина, мати Оленки, під час Служби Божої побачила на сонці напис: „Віруйте і моліться до Бога Отця, Ісуса Христа, Матері Божої та Святого Йосифа!” Цей напис був дуже потрібний для тих, хто приходить до Джублика, зокрема саме тепер, коли Єпископ Мукачівської Греко-Католицької Церкви розіслав у всі єпархії Української Греко-Католицької Церкви листа-рекомендацію чи прохання, звернене до всіх єпископів, щоб на місце Появи Пресвятої Родини не приїжджали священики і не робили організованих поїздок до цього місця. На цей лист владики Мілана було видано також розпорядження синоду єпископів, у якому було написано, що синод єпископів не рекомендує робити організованих поїздок і прощ до цього місця.
У середині Великого Посту, 14-го квітня, під "Джубликом” сталася ще одна подія, яка засвідчила, що небо не байдуже до нас і хоче нашого навернення та покаяння.
Увечері була щоденна Служба Божа. Народу було небагато. По закінченні Служби одна жінка зі Львова підійшла до Оленки  та Мар'яни і запитала, чи це дійсно правда, що вона бачить.. І отримала ствердну відповідь. Так, вона бачить, як у фігури Матері Божої „Містичної Троянди”, яка стоїть на Проскомидійнику, потекли з очей сльози. Через декілька хвилин ще з десяток дітей також побачило, як плаче Пречиста Діва. Усі були зворушені. Потім почали спостерігати за хрестом, який знаходиться на престолі. Він увесь, крім розп’яття, став чорного кольору, хоч сам був позолочений. За ним спостерігали, підходили ближче, дивилися, пробували пальцями - хрест чорний.
Коли отець Атанасій запитав Оленку, що каже Пресвята Богородиця на те, що всі бачать, дитина відповіла:
- Матінка плаче через те, що у світі багато як злих людей, так і злих священиків.
- А Хрест чому чорний? - запитав отець.
- З цієї ж самої причини, - відповіла вона.
Потім почала також плакати й Оленка. Коли отець запитав, чого вона плаче, то дівчинка спочатку нічого не хотіла казати. Коли ж він запитав, чи її щось болить, то вона відповіла, що знову болять ноги, руки, серце і голова.
Також цього вечора візіонерки знову побачили під час Служби Божої Хресний хід Ісуса Христа. Вони пояснили, що ця Хресна Дорога відбувалася перед Престолом, трохи вище над священиком,  проходила вона на хмаринці, і була завбільшки з Престол.
Цього ж вечора отець Атанасій, між іншим, попросив Оленку:
- Спитай у Пречистої Діви, чому часто Її Сина зображають на Хресті чи на Плащаниці з пробитим боком із правої сторони, якщо ми знаємо, що у Ісуса було проколоте списом Серце. Чи це правильно?
- Мати Божа каже, що списом був пробитий у Її Сина саме лівий бік, то художники неправильно малюють.
- А чому так малюють?
- Бо не знають, як правильно.
Наступного дня після Служби Божої знову багато людей бачило, як текли сльози у фігури Матері Божої. Коли запитали Оленку, чому цього вечора Пречиста плаче, то вона отримала від Матері Божої таку відповідь: „Через одного священика, який часто приходив до "Джублика” і тепер отримав згіршення”. На запитання, що потрібно робити, щоб той священик навернувся і провадив попередній спосіб життя, була відповідь: продовжувати працювати, як і раніше, а Мати Божа буде старатися його навернути.
16-го квітня о. Атанасій почув по телебаченню інформацію, що в Торонто Архієпископ Римо-католицької Церкви порекомендував людям, які відвідують його церкву, утриматися від прийняття Св. Причастя у зв’язку з вірусом атипової пневмонії, який розповсюджується по світу. Увечері він вирішив запитати дівчат-візіонерок, що про нього говорить Пресвята Богородиця.
- Що Мати Божа каже на цю заборону? Невже, дійсно, можна заразитися через Св. Причастя цією недугою і померти?
- Злі духи заважають християнській вірі, і через це той Архієпископ порадив не приступати до Причастя, хоча через Св. Причастя не можна заразитися ніякою недугою, - відповіла Оленка.
- Запитай, будь ласка, Пресвяту Богородицю, чому існують такі випадки у житті християн, що вони, будучи похрещеними, сповідаються, приймають Св. Причастя й одночасно можуть бути опановані злими духами.
- Злий дух є дуже підступний, але якщо ті люди приступають до сповіді й Причастя, то він із них виходить. Людина може і сама звільнитися від злого духа, якщо він її опанував, коли буде так робити. Бо злий дух не може перебувати у тій особі, яка приступає до Причастя.
- Чи має Пресвята Родина якесь послання до людей, як вони повинні жити?
- Ісус каже, що люди повинні жити у молитві і, якщо вони християни, то повинні жити по-християнськи, а не за якимись іншими законами, немов якісь іновірці. Мати Божа просить, щоб люди жили у молитві і не втрачали віри до Бога. А Св. Йосиф говорить, щоб люди не забували за молитву.
В передостанньому тижні Великого Посту в Оленки знову почали посилюватися болі в усьому тілі. Деколи вона плакала, однак більшу частину дня поводилася спокійно, нічим не відрізняючись з-поміж інших дітей.
Здавалося, що вже нічого надзвичайного не відбудеться. Однак у понеділок Страсного тижня знову відбулися великі зміни.
Цей день був звичайним робочим днем. Увечері відбулася Служба Божа, яку відправляли о. Григорій Планчак та о. Атанасій. Ще до богослужіння Оленка почувалася чудово: бігала, гралася, жартувала. Навіть під час Служби Божої вона була сильніше збуджена, ніж в інші дні, що трошки навіть відвертало інших під час молитви. Однак усе розпочалося після Святого Причастя.
Дитина почала плакати. Вона не змогла знову говорити. Судячи за її поведінкою, вона відчувала на своєму тілі надзвичайні болі; вона не знаходила місця своїм ногам: біль був настільки сильним, що дівчинка не знала де їх подіти. Усі, хто її бачив, були шоковані. Ніхто не сподівався, що дитина буде щось подібного переживати, хоч вона і говорила на початку Великого Посту, що не зможе ходити під час Страсного Тижня.
Після Служби Божої о. Григорій почав молитися над Оленкою, щоб хоч трохи притишити її біль, та ніяких змін не було. Сам отець говорив, що під час молитви відчував, як тіло дитини пульсує болем. На запитання, що це може бути, чи це дійсно рани Ісуса, він відповів, що не має найменших сумнівів відносно того, чи це невидимі рани Христа. Так, це вони.
Через деякий час дитину занесли на руках до авто і відвезли додому, оскільки вона не була в стані не те що сама ходити, але й розмовляти, як і під час першого тижня Великого Посту.
Тільки пізно вночі вона почала поволі приходити до свідомості. Болі поступово вщухали. Однак, говорити ще не була в силі. На мигах попросила аркуш паперу, ручку й написала наступне: „Матінка Божа просить, щоб на Пасху Служба Божа була ранком о 7 годині 30 хв.”
- Чому Вона так просить? - запитав дівчинку о. Атанасій.
І вона знову написала: „Тому що в тих людей, які хочуть тут посвятити паску, багато гостей, то щоб вони змогли бути увесь день удома”.
- А як нам бути з цим проханням Пречистої, ми ж уже виголошували, що посвячення пасок буде об 11-ій годині? Що нам тепер робити?
"Тим, хто приходить кожного дня на Службу Божу, потрібно щодня оголошувати про те, що освячення пасок і Служба Божа буде ранком”.
- Що ж нам робити з тією Службою Божою, що повинна була бути о 11-ій годині?
„Якщо хтось прийде на Службу об одинадцятій годині, то відправите ще одну”.
Написане дитиною дуже вразило о. Атанасія та її маму. Саме через цей діалог було видно, наскільки сильно Пречиста Діва Марія любить нас, Своїх дітей, і наскільки щиро піклується про кожну річ у нашому житті. Вона подумала ще й про те, що в кожного будуть на Пасху гості і тому потрібно відправити Службу Божу та освятити для всіх паски ранком.
Дійсно, надзвичайна є любов Пречистої до нас!
Наступні дні Оленка знову не могла ходити. Болі ніг у неї були настільки сильними, що вона не мала сили навіть стояти.
Кожного вечора її привозили легковиком на Службу Божу. Під час Богослужіння вона сиділа або стояла навколішки.
Чим ближче була Страсна П’ятниця, тим сильнішими ставали болі, однак вона не скаржилася, але, як завжди, на запитання, що її болить, вона відповідала: „Все”. Коли ж питали, чи дуже болить, тільки ствердно хитала головою.
-          Чому ж тоді не плачеш? - запитували її.
- Скільки буду плакати? – відповідала вона запитанням на запитання.
В п’ятницю болі були найсильнішими. Коли після обіду згідно з обрядом було відправлено Вечірню з винесенням Плащаниці, то вона не змогла стримати сліз. Однак скарг не було чути. Не було видно, щоб дитина пишалась тим, що на неї звертають особливу увагу. Навпаки, так сталося, що чим більшими були її фізичні болі, тим суворіше до неї ставилися священики, не розуміючи її стану, чи боячись, аби це не було дитячою вигадкою.
На жаль, було навіть так, що один священик про цей випадок говорив також, що дитина має в собі злого духа, хоч це окреслення скоріше пасувало б до нього, аніж до неї.
І все одно, окрім тих усіх терпінь, як фізичних, так і духовних, дитина була напрочуд терплячою. Пізно ввечері у Страсну П’ятницю вона сказала Михайлові, який її відвозив додому:
- Ти собі уявляєш, Михайле, я завтра знову зможу ходити. Яке це щастя! Як тільки прокинуся ранком, то відразу вийду на подвір’я і буду стільки ходити, скільки лише матиму сил!
І, дійсно, на ранок вона вже змогла ходити сама. Тільки трошки скаржилася на біль у колінах, оскільки цілий тиждень хатою пересувалася навколішки. Але це вже були незначні болі в порівнянні з тими, які мала попереднього дня.
Страсна Субота відзначилася під "Джубликом” ще одним особливим випадком, який ми мусимо тут згадати. Після обіду повинна була бути Служба Божа. Зранку цього дня до "Джублика” було привезено три ікони, виконанні в барельєфі , - Ісуса, Марії та Пресвятої Родини. Хотілося, щоб ці ікони були розміщенні в каплиці на Великодні свята. Тому о. Атанасій попросив робочих повісити ікони Ісуса Христа та Пречистої Діви Марії на стіну в середині каплиці на висоті біля трьох із половиною метрів. Усе було зроблено вчасно. На вечірнє Богослужіння каплиця вже була повністю підготовлена до Великодніх богослужінь. За кілька хвилин повинна була розпочатися Служба Божа.
Саме в цей час до "Джублика” під’їхало авто, з якого вийшло три священики. Два з них належать до, так званої, теологічної комісії, яка „працює на місці появи Пресвятої Родини” і ще жодного разу не була саме на цьому місці у своєму повному складі.
Ці два священики відкликали отця, який вже був одягнений у [S1]ризи священика, від Престолу і почали його переконувати в речах, які не мали нічого спільного з Богослужінням, до якого приготувався священик. У цих своїх переконаннях вони настільки запалилися, що один із них почав аж викрикувати. Здавалося, був би священик не в ризах, то зараз був би побитий. Усе це відбувалося під іконою Матері Божої, яку незадовго перед цим повісили на стіну.
Пізніше підійшов третій священик, який приїхав з Риму. Він дуже щиро віднісся до отця, що проживає під "Джубликом”. Виявив йому свою підтримку та братню любов, чим дуже сильно підняв його на дусі.
Насамкінець ці три отці сіли до автомобіля і від’їхали.
Служба Божа відбулася прекрасно, хоч і був деякий осад на душі від скандальної розмови перед її початком. Після Богослужіння отець піднявся на верх, до своєї кімнати, і почав роздягатися. І саме тоді, коли він скинув той Богослужбовий одяг, почув через стіну, як у каплиці щось впало. Коли він спустився знову до каплиці, то побачив ікону Пресвятої Богородиці внизу, на підлозі. Спочатку він подумав, що робітники, напевно, погано її закріпили, а потім запитав в Оленки, що було причиною падіння цієї ікони. Оскільки вона, падаючи з висоти майже трьох метрів, заломила бетонну підлогу каплиці, сама залишившись непошкодженою. Дитина відповіла: „Причиною того, що впала ікона Матінки Божої, було двоє злих людей, які перед Службою Божою кричали на вас під нею”. Найбільше здивувало священика тоді не те, що ікона впала через тих двох членів „горе-комісії”, а те, що дитина говорить про це, не бачачи їх і не чуючи їхньої розмови.. І це стало для отця ще одним доказом реальної присутності Божої Благодаті на цьому святому місці.
Розмірковуючи пізніше про цей випадок, він дивувався, чому ані раніше, ані пізніше не впала ця ікона, а тільки після того, як він скинув свій священицький одяг. Дивні діла Господні та невимовне до нас Його милосердя! І дійсно найбільшою святістю для нас, грішних, немічних на землі є Служба Божа, яку не можна зневажати гордістю, злобою та ненавистю. І саме таким випадком Господь дає нам це зрозуміти. Бо ж тільки по закінченні Служби Божої ікона вже не витримала тієї злоби, яку під нею виявили „духовні отці” до священика, що вже став правити цю Службу. Ні на хвилину раніше, ані пізніше.
Невже слова дитини можуть бути тільки вигадкою, а падіння ікони звичайним збігом обставин? Розсудіть самі, дорогі читачі.
Наступив довгоочікуваний день Воскресіння Христового. Під "Джубликом” він був особливим. Так вийшло, і це, напевно, не випадково, що саме цей Великдень припав на 27 число, тобто цього дня було рівно вісім місяців з дня першої появи Пречистої Діви Марії під "Джубликом”.
Скільки радості було зранку цього дня тут! Напрочуд гарна погода. Майже цілу Службу Божу, яка відправлялася ранком, так як просила Пресвята Богородиця, було чути надзвичайний запах кадила. Такого відчуття присутності Пресвятої Родини ще тут не було чути до цього часу. Коли ж священик ішов кропити паски людей, які прийшли цього дня на Богослужіння, то, згідно слів Оленки, поперед нього ішов сам Спаситель, який кадив народ і ті продукти, які було принесено на освячення. Це було щось надзвичайне! В усіх був урочисто піднесений настрій.
На території "Джублика” не було ані однієї особи, яка не відчувала б особливий аромат кадила, яким ніхто із земних осіб не обкаджував ані людей, ані території. По навколишніх селах саме в цей час велично залунали дзвони, і невимовний аромат ще більше посилився. Немає слів, щоб описати стан присутніх на цій Воскресній Літургії - усі відчували біля себе небо, Божественну присутність небесних гостей, чи краще сказати, Господарів "Джублика”.
Як тільки Літургія закінчилася і всі розійшлися по домівках, небо почали огортати хмари, об одинадцятій пішов дощ.
Навіть, спостерігаючи за атмосферними явищами цього дня та проханням Пречистої, щоб Служба Божа була о 7.30 год. ранку, можна було бачити опіку Божого Провидіння над усіма тими, хто приходить на місце появи Пресвятої Родини.
Наступного дня, тобто Світлого Понеділка, 28-го квітня, до "Джублика” з’їхалося декілька тисяч прочан із різних областей України. На цей день, за словами візіонерок, Богородиця просила освятити каплицю Пресвятої Родини. Однак, приїхавши на Богослужіння, преосвященний владика Іван Маргітич не захотів робити освячення каплиці. Після Служби Божої його попросили бодай освятити хрести, які лежали внизу, біля каплиці. Ці хрести, а їх було чотирнадцять, привезли зі Львова віруючі християни, які раніше приїжджали до "Джублика”. Владика освятив ці хрести.
фото
І тоді було зроблено радісний славний хід із цими хрестами по горі, біля підніжжя якої побудовано каплицю. Хрести відразу було встановлено на раніше приготовлені в лісі місця. Таким чином під "Джубликом” у Світлий Воскресний Понеділок установлено Хресну Дорогу.
Тільки пізніше всі збагнули, що прохання Матері Божої все ж таки цього дня було виконано. Адже було освячено набагато більшу каплицю, ніж заплановано було спочатку. Було освячено цілу гору цими чотирнадцятьма хрестами, як один величний храм, збудований самим Творцем, а не людськими руками.
Чим більше окремі церковні урядовці забороняють приходити на це місце священикам і людям, тим більше зростає Божа благодать на ньому. Чим більше зневірюється народ довкола, тим більші навернення відбуваються тут. І це не завдяки якимось окремим людям, чи навіть тим самим дітям, які бачать Пресвяту Родину, а завдяки тій надзвичайній Божественній присутності, яку не неможливо не відчути тут тому, хто прийшов на це місце з чистими намірами та молитвою.

Категорія: Розповідає "Джублик" | Додав: sanator (24.02.2013)
Переглядів: 2967 | Теги: Дкз, Історія Джублика, явлення Діви марії, Пресвята Родина, голгофа, Джублик, остання дорога Ісуса | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Яндекс.Метрика ALPHA-counter TOP100Экстремальный портал VVV.RU bigmir TOP100META - Україна. Українська пошукова система