Закарпатська Голгофа

У селі Вільхівка, де кілька років тому двом дівчаткам явилась Божа Матір, і досі діється дивовижне

Тільки у селі Вільхівка я зійшов з автобуса, як до мене підійшла незнайома літня жінка й  поцікавилася, чи, бува, не прошкую до гори Джублик. Отримавши схвальну відповідь, селянка просяяла: «Там справді творяться дива! І я бачила Пречисту Діву Марію Святу! Не тільки я, за цим дивом спостерігав весь натовп...»

Масове візіонерство

Як з’ясувалось, Марина Лацкун – моя співрозмовниця, щодня приходить на богослужіння до гори Джублик, яку місцеві селяни вже встигли охрестити святою. У червні кілька років тому біля гори Джублик вона побачила натовп. Усі, як ті звіздарі, дружно дивились у небо.

«Я також помолилася, – каже Марина, – й звернула свій погляд у той бік, що й юрба. І перше, що я побачила, це – Пресвяту Діву! Руки у неї були опущені. Потім я побачила хрест, на якому був прибитий Ісус, а під хрестом навколішки – Богородицю. Потім я побачила Ісуса. Його було видно лише до пояса. На грудях у нього – серце. Тоді мені прийшло на гадку, що я вже бачила такого Ісуса, й пригадала, що це було уві сні…»

Біля нас раптом зупинилось авто. З нього вийшли кілька людей. «Цей шлях веде до святої гори?» – перепитали незнайомці. Як з’ясувалося, це були прочани з Івано-Франківщини. Слава села Вільхівки (а особливо гори Джублик) після появи тут пресвятої Діви Марії рознеслась не тільки краєм, але й далеко за його межами. Серед вірників почалося велике зрушення. Сюди щомісяця з нагоди святкування появи Святої Родини приїздять тисячі прочан з багатьох областей України та із сусідніх країн.

Хресна дорога

Неподалік гори Джублик зводиться чоловічий монастир. Прошкую туди. Настоятель отець Атанасій разом з монахами щойно повернулися з ранкової Божої служби біля джерела під Джубликом.

«Монахи мріють, – каже отець Атанасій, – що з ласки Божої тут буде побудовано не тільки монастир, але й просвітницький центр. Вочевидь, ви знаєте, що більш ніж п’ять років тут кровоточить розп’яття,  встановлене перед каплицею? Експерти, які брали цю рідину на аналіз, довели, що в ній є складові частини крові!»

Отець Атанасій підводить мене до Хреста. І, справді, він кровоточить! У відповідь на мій здивований погляд, отець тільки розводить руками: на все, мовляв, воля Божа. Далі монах запрошує мене піднятися Хресною дорогою на гору Джублик, від якої віє магічністю. Цей шлях прочани вже охрестили закарпатською Голгофою. Тут 14 стацій. На схилах гори Джублик п’ять років тому встановлено чотирнадцять хрестів, які символізують пройдений мученицький шлях Ісуса Христа.

Розмитими сходинками, задихаючись, мовбито несучи важкий хрест, сходимо вгору. На Говерлу й то легше було піднятися, аніж на якихось триста метрів! Дорогою отець Атанасій розповідав, що на трьох із чотирнадцяти хрестів бачили розп’яття Ісуса, бачили, як з його ніг потекло миро і кров.

За розмовою й незчулися, як ми вже – на шостій стації. «Дев’ятого липня шість років тому, – пригадує мій супроводжувач, – саме тут зо два десятки місцевих вірників побачили дивне сяйво. Воно супроводжувало їх усією дорогою, аж до кінця молитви. Побувавши в цьому надзвичайному стані, люди розповідали, що сяйво набувало різних постатей. А на один з хрестів пролилось потужне світло, наче з чотирьох прожекторів. Що це не був масовий психоз, пізніше довела відеокасета».

Через тиждень від початку помаранчевої революції, - відхекавшись, провадить далі отець Атанасій, - з Джублику ми повезли два хрести. Один встановили в Києві, на майдані Незалежності, другий – у центрі Львова. Щоб ці реліквії оберігали український народ».

Вірить той, хто … вірить

Слухаючи свого співрозмовника, пригадую конфлікт, що розгорівся між отцем Атанасієм та нині покійним єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії Іваном Маргітичем. В одному з інтерв’ю владика ствердив, що митрополича сесія Києво-Галицької митрополії порекомендувала священикам і вірникам не відвідувати те місце, де на Закарпатті нібито з’явилась Божа Матір. Бо митрополія не вважає це явління справжнім. Отже, побудовану каплицю, де буцімто вперше з’явилась Матір Божа, владика освятити відмовився. Але освятив хресну дорогу.

Майже такої ж думки синод єпископів, який, за порадами єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Мілана Шашіка, не рекомендує проводити організовані поїздки і прощі до Джублика. Проте місцеві вірники розповідають світу про все нові дива. Що це, масові галюцинації чи витівки місцевого духовенства? Адже, під час багатолюдних відпустів, можна трохи й приторгувати крамом, релігійною літературою сподіватися на щедрі пожертвування прочан.

Найстійкішою є так звана візіонерна теорія (від «візіо» – «бачення»). Почнемо з того, що перша назва села – Влахове. Тут мешкали гончарі-волохи, останки колись могутнього кельтського племені, які сповідували релігію стародавніх друїдів. Саме у підніжжі гори Джублик, що заряджена позитивною енергією, припускають експерти, друїди виконували свої магічні культові обряди.

А за часів Чехословаччини Вільхівка, як переказують, прославилась… відьмами. Один із місцевих експертів, який не побажав назвати свого прізвища, пояснював це тим, що під час чехословацької земельної реформи через нестачу землі сутички між місцевими бідняками доходили до кровопролиття. Заздрісні до чужого багатства, чимало місцевих жінок вдавалися до чаклунства, наговорів. Для повного викоренення цієї єресі, впевнені багато сельчан, і з’явилася у селі Матір Божа.

– Дива, які спостерігають вірники села Вільхівка, – прокоментувала для «Закарпатської Країни» Світлана Ісаєвич, старший викладач кафедри педагогіки й психології Ужгородського національного університету, – скоріше за все, можна віднести до парапсихологічних явищ, пов’язаних з екстрасенсорикою, телекінезом, автосугестією. Тобто здатність сприймання вірниками через власну творчу уяву саме таких образів. Адже є різні прийоми людської уяви: від галюцинацій до так званого склеювання або гіперболізації. Це декотрим особам властиво максимілізувати. А, можливо, тут має місце ще не відомі науці явища».

Як відомо, галюцинації бувають у людей, які бажають щось бачити й чути, налаштовані всіма своїми центрами сприйняти те, на що давно очікують. Тож цілком можливо, що напружені хворобливі очікування й вибухнули такою масовою галюцинацією. Зрештою, хіба місцевим селянам може хтось заборонити те, чого вони прагнуть усім своїм єством?

Іван ЖИРОШ