Сповідь, яка приводить внутрішню людину до смиренності

"Коли я звертаю свій погляд на самого себе і уважно простежую зміни свого внутрішнього стану, то переконуюся, що не люблю Бога, що не маю віри і що я повен зарозумілості і турботи про матеріальне. Все це я виявляю i в результаті докладного вивчення своїх почуттів і поведінки.
1. Я не люблю Бога. Якщо б я дійсно любив Бога, мої думки були б постійно звернені до Нього, і я був би щасливим. Кожна думка про Бога давала б мені радість і втіху. Однак я, навпаки, дуже часто і дуже легко думаю про різні земні речі, притому що займати свою думку Богом стає для мене важким і нецікавим заняттям. Якщо б я любив Бога, то моя бесіда з Ним через молитву була би мені їжею і насолодою і вела би мене до безперервного спілкування з Ним. Але я не тільки не знаходжу радості в молитві, але мені щоразу доводиться прикладати зусилля, щоб молитися. Я борюся з небажанням, перемагаюся своєю гріховністю і завжди готовий до того, що мене відволічуть якась безумна думка і діло, а під час молитви - і події, які, природно, послаблюють молитву і віддаляють від неї. Я проводжу час марно або, більше того, витрачаю його в марних заняттях, а коли думаю про Бога, ставлю себе перед Його оком, то кожна година здається мені цілим роком.
Коли людина когось любить, вона думає про нього цілі дні безперервно, постійно зберігає його образ в серці, турбується про нього, і ні за яких обставин кохана людина не виходить з її думок. Я ж за цілий день добре, якщо виділяю хоч би годину, щоб зануритися в насолоду і божественне ділання, щоб оживити своє серце любов'ю до Нього, в той час як з легкістю і радістю витрачаю двадцять три години на добу на приношення в жертву ідолам різних пристрастей.
Я трачу весь час на обговорення дріб'язкових речей і подій, які руйнують дух, і це мене радує. В своїх думках про Бога я сухий, неохочий і недбалий. Якщо ж випадає, що люди мене спонукують до духовної бесіди, хоч я того й не хочу, то прагну перевести розмову на іншу тему, більш сприятливу для моїх похотей. Цікавлюся всім модним, політикою і тисячами інших речей. Часто вимагаю задоволення інтересу до мирських знань, науки, мистецтва і бажаю дістати всі блага, які тільки є на світі. Вивчення закону Божого, пізнання його та віри не справляють на мене ніякого враження, не вгамовують моєї духовної спраги. Я визнаю, що все це не тільки непривабливе заняття для християнина, але, більше того, марне.
Якщо любов до Бога є дотримання Його заповідей, як сказав Христос: "Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете." (Ін. 14, 15), то я не тільки не дотримую Його заповідей, але й не роблю ніяких спроб для їх дотримання. Отже, з цього випливає, що абсолютно правильно, - я не люблю Бога. У Василія Великого сказано: "Ознакою того, що людина не любить Бога і Христа, є той факт, що вона не дотримує Його заповідей".
2. Я не люблю і свого ближнього. Якщо б я любив свого ближнього, то стало б можливим, щоб я наважився, якщо треба, віддати за нього життя. Я, однак, не тільки не відчуваю цього, але не настроєний пожертвувати для нього навіть найменшим. Якщо б я любив свого ближнього, то, згідно з заповіддю Євангелія, його смутки стали б моїми, а його радості відбилися б на моєму обличчі немов мої власні. Я ж, навпаки, радий почути різні дурні речі про нього, замість того, щоб засмутитися і співчувати. Кожна погана звістка, яку я випадково чую про свого ближнього, не тільки не приносить мені засмучення, але доставляє мені немов би якусь радість, зацікавленість і надію, що я почую ще щось. Я не тільки не покриваю помилки чи гріхи мого співбрата любов'ю, але розголошую їх, де тільки можу, з внутрішнім задоволенням. Щастя мого ближнього, його почесті, багатство зовсім не тішать мене, в кращому випадку викликають почуття байдужості, а нерідко мою душу охоплюють зневага і заздрість до ближнього.
3. У мене нема віри ні в безсмертя, ні в Євангеліє, бо якщо б я був остаточно переконаний і вірив би без сумнівів, що за гробом відкривається Вічне Життя і відплата за діла цього світу, я би постійно, безперервно думав про це. Ідея безсмертя мене би цілком охопила, і я би в цій тимчасовій юдолі жив немов мандрівник, який мав би єдину турботу благополучно досягти солодкої батьківщини. Я ж, навпаки, навіть і не думаю про вічність і веду себе так, немов вірю, що кінець цього життя і є межа мого людського існування. В мені підсвідомо гніздиться думка: хто знає і хто бачив, що там буде після смерті?
Коли я говорю про безсмертя, мій розум погоджується з цим, але серце далеке від подібної впевненості. Це моє невір'я випливає з моїх діл і з постійної турботи про задоволення чуттєвих бажань. Якщо б в моєму серці переважало вчення Євангелія, то я б напоумився словом Божим і вивчав би його, вірність і увага до нього оселилися би в моїй душі. Увага, благоутробіє, любов, які криються в Господі нашому, вели би мене до радості та щастя вивчення Закону Божого вдень і вночі. В цьому вивченні я знайшов би духовну їжу, хліб насущний для своєї душі.
Ніщо в цьому світі не змогло би тоді відвернути мене від виконання вивченого закону. Я ж, навпаки, щоразу, коли читаю або чую слово Боже, якщо необхідність або любов до пізнання штовхають мене до цього, то роблю це без потрібної уваги і вважаю це заняття найчастіше важким і не особливо цікавим. Переважно до кінця вивчення слова Божого я не одержую визначеної користі і завжди радий замінити його легким читанням, яке мені більш цікаве і доставляє задоволення.
Я сповнений гордості та самолюбства. Це підтверджується всіма моїми діями. Коли я зауважую в собі що-небудь добре, то бажаю зробити це явним, щоб пишатися перед іншими або самому внутрішньо захоплюватися собою. Навіть якщо я виявляю зовнішню смиренномудрість, то приписую її своїм власним силам і вважаю себе або вищим від інших, або, принаймні, не гіршим від них. Коли я виявляю в себе якийсь гріх, то намагаюся його виправдати і сховати, кажучи: "Що ж робити? Я так створений" або "Нічого страшного, ніхто на мене не образиться". Я серджуся на тих, хто не виявляє поваги до моєї особи, і вважаю, що ці люди не можуть оцінити гідності іншої людини. Я втішаюся своїм даром і всі гріхопадіння вважаю винятково своєю особистою справою. Разом з тим, я мстивий, знаходжу задоволення в нещастях своїх ворогів. Коли я борюся за щось добре, то роблю це з метою або заслужити похвалу, або додати якусь гнучкість своєму духовному "я", або щоб одержати тимчасове задоволення.
Одним словом, я постійно творю якогось ідола з самого себе і безперервно служу йому, всіляко піклуючись про насолоди і задоволення своїх пристрастей і похотей. Роблячи все це, я бачу, що сповнений зарозумілості, різних плотських бажань, невір'я, в мене відсутня любов до Бога і ближнього, я бажаю йому зла.
Хіба може бути стан більш гріховний, ніж цей? Навіть стан духів пітьми кращий, ніж мій. Вони, навіть якщо і не люблять Бога, і ненавидять людей, і їжею їхньою є гордість, вірять в Бога і бояться Його. А я? Хіба я можу виявитися в гіршому осудженні, ніж те, з яким зіткнувся? Як же мені не одержати найсуворіше покарання за своє - і я це визнаю – бездумне та неуважне життя?"
Коли я прочитав весь цей чин сповіді, отриманий від старця, то з жахом подумав: "Господи Боже! Які ж мерзенні гріхи кореняться в мені, про які я навіть не підозрював!" Бажання очиститися від цієї скверни змусило просити великого духівника навчити мене, як розпізнавати причини всього цього зла і як позбутися його. Тоді святий старець почав наставляти мене наступним чином: "Чадо моє і брате мій, причина відсутності любові до Бога є брак віри. Брак віри є причиною відсутності впевненості, а причина останнього - наша невдача в пошуках правдивого і святого знання і наша байдужість до шукання світла духовного. Одним словом, якщо ти не віриш, то не можеш і любити. Якщо ти в чомусь не впевнений, неможливо вірити. Щоб знайти необхідну впевненість, потрібно дістати повне і точне пізнання предмету. Через вивчення слова Божого і придбання досвіду в душі повинна народитися спрага, нестримне прагнення, якесь чудо, яке принесе тобі невгасиме бажання пізнавати як можна глибше і досконаліше все те, що оточує нас.
Один духовний письменник каже про це так: "Любов в міру пізнання постійно збільшується, і чим більше і глибше пізнання, тим більша й любов. Чим повніше відкривається краса божественної природи та божественної любові, тим більше людське серце м'якшає, налаштовується і схиляється до любові Божої".
Тепер, я думаю, ти зрозумів, що причина гріхів, про які ти тільки що прочитав, лежить в бездіяльності нашої душі в значенні осягнення духовних речей, в бездіяльності, яка висушує почуття і потребу душі в подібних духовних насолодах. Якщо ти хочеш знати, як вирвати корінь зла, то подбай про те, щоб всіма силами знайти світло духовне, світло душі шляхом старанного і трепетного вивчення слова Божого, вивчення творів отців Церкви, не нехтуй порадами духовних людей та бесідами з людьми мудрими і сповненими Христа. Чадо моє і брате мій, насправді, з причини нашого недбальства в пошуках духовного світла через слово Істини, на нас находить безліч нещасть та бід. Ми не прагнемо вивчати вдень і вночі слово Боже і не молимося про це з постійною ретельністю і спрагою. З цієї причини наша внутрішня людина виснажена, спрагла і холодна настільки, що в неї нема сил зробити рішучий крок до шляху спасіння! Тому, улюблений мій, давай наважимося вдатися до цих методів і будемо намагатися наповнювати свою голову думками про Божественне. Тоді в наші серця згори увіллється любов, вона займеться в нас як вогонь. Давай разом спробуємо зробити це і будемо молитися як можна частіше, тому що молитва - це один з головних засобів, які дарують відродження і внутрішнє духовне благополуччя. Давай будемо молитися наступними словами: "Господи Ісусе Христе, дай нам любити Тебе так, як перед тим, коли ми пізнали Тебе, ми любили гріх".

* * *
Другий текст взятий з книги священика Олександра Єльчанінова "Записки". "Коли ми досліджуємо стан нашого духовного світу, потрібно намагатися відрізняти головні та основні гріхи від другорядних, які є породженням перших, тобто, відокремлювати симптоми від їх глибинних причин. Наприклад, дуже серйозними гріхами є відволікання та неуважність на молитві, дрімання і відсутність уваги на божественних службах в церкві, відсутність інтересу до читання Святого Письма. Однак, хіба ці гріхи не походять від маловір'я і слабкої віри в Бога? Слід звернути увагу на свавілля нашого характеру, на відсутність покори з нашої сторони, на наше постійне самовиправдання, на нашу нездатність переносити докори і зауваження, на нашу впертість і завзятість; однак ще більше має значення знайти зв'язок цих гріхів з нашим самолюбством, егоїзмом і зарозумілістю. Якщо ми переконаємося, що нам найбільше хочеться бути в товаристві інших людей, якщо ми помітимо, що нам подобається балаканина і багатослівність, якщо побачимо, що маємо схильність насміхатися над іншими і що дуже турбуємося про свій зовнішній вигляд, і не тільки про свій власний, але й про вигляд того, що нас оточує, наприклад про зовнішній стан та вигляд речей в нашому домі, тоді нам слід уважно вивчити, чи це не різновид "багатоманітного марнославства". Якщо ми дуже близько до серця беремо невдачі в своєму житті, якщо ми з трудом переносимо розставання або нерозважно журимося про якусь померлу людину, тоді, незалежно від сили і глибини наших почуттів, хіба цей стан не показує відсутність в нас віри в Божественне Провидіння?
Є ще один спосіб, який допомагає нам уникати гріхів, - згадувати, в чому нас зазвичай звинувачують інші, особливо вдома, ті, які живуть поруч з нами. Майже завжди їхні звинувачення, осудження і закиди небезпідставні.
Також необхідно перед сповіддю попросити прощення в тих, перед ким винні, щоб відправитися на сповідь з полегшеною совістю".
Отже, якщо ми щиро вивчаємо самих себе, потрібно написати на папері те, що ми в результаті цього вивчення зрозуміли, а потім іти до свого духівника.