Сили вже зовсім покинули Ісуса. Вже далі не може йти, а не те щоб нести на собі такий тяжкий тягар. І знову падає під хрестом. Обступили Його фарисеї і налякалися. Може, їм Його жаль? Та ні, вони до нього не мають а ні крихти жаль, їм лише жаль стало що не будуть бачити, як він конає на хресті…

Тепер я знаю, що уже ніхто і ніщо мені не допоможе. Моя смерть близько. Визначено сьогоднішній день, третя година. Усе на ту годину приготовлено. Батько розрахувався з лікарем, який має мене вбити, купив мамі квіти. А вона, моя мама, ніби повеселіла. Тепер лише турбується про себе, щоб для неї все закінчилося добре.

Про моє страшне майбутнє, про мою смерть за кілька годин, про мій біль і німий крик ніхто не хоче навіть подумати. Вони, мої батьки, не планували години мого зачаття, але спланували годину моєї смерті. Я так боюся терпіння.

Ісусе! Божественний Спасителю, пробуди совість всіх тих, хто призвичаївся до зла і зло називає добром.

І ще одне Твоє, Христе, падіння…

І ще одне моє – промінчик згас.

Не залишилось жодної надії,

Вже визначено мій останній час.

            Моя матуся вже не схаменеться,

            Мене для неї не було й нема.

            Що їй моє падіння так минеться,

            Нехай не сподівається дарма.

Вона уб'є мене в своєму лоні,

Вже миють руки лікарі кати.

Її ж душа залишиться в полоні,

З якого їй ніколи не втекти.

Для  того,  щоб  зрозуміти,  про  що  йдеться  у  даній  темі,  рекомендую  починати  ознайомлення  з  нею  зі  вступу.

Валентина Попелюшка
(за підтримки членів поетичного клубу Poetry club)