Серед криків, лайки, наруги і шуму на хресній дорозі почувся плач, голосіння і велика журба. По обличчях жінок текли сльози. Ісус сприймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює жінок кажучи аби не плакали над ним, але самі над собою та над своїми дітьми плакали.

І до тебе, моя мамо, скеровує Ісус ці слова: «Плач над собою та над своїми дітьми». Зараз ти не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря – мене, своєї дитини. Але прийде час, коли усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила, та буде вже пізно, бо мене тобі ніхто не поверне. А може, саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи про це ти подумала? Прийде час, і прийде він досить швидко, коли ти сама потребуватимеш любові, будеш такою ж безпорадною, як я тепер, бо молоді роки швидко проминуть і сама ти помітиш, як у волосі появиться сивина. Не бажаючи поділитися своєю любов'ю зі мною тепер, пізніше не отримаєш в замін нічого. Залишиться лише гіркі спогади та пустка.

А я так хочу жити! Тату, мамо! Дозвольте мені жити, почуйте крик свого немовляти.

Ісусе, дай благодать щирого жалю навернення і покаяння для усіх тих, хто допустився цього нелюдського злочину.

Коли ти йшов, Ісусе, то жінки

До Тебе підійшли з плачем юрбою.

І Ти промовив їм свої думки:

«Ви плачте, але плачте над собою»

            Я над собою плачу день і ніч,

            Бо більш ніхто за мною не заплаче.

            Моїх батьків заплаканих облич

            В своїм житті короткім не побачу.

Вони мене без сліз і без жалю

Убити хочуть, лиш про те і мріють.

Та їх, Боже, все одно люблю,

Вони колись покаються – я вірю.

Для  того,  щоб  зрозуміти,  про  що  йдеться  у  даній  темі,  рекомендую  починати  ознайомлення  з  нею  зі  вступу.

 Валентина Попелюшка
(за підтримки членів поетичного клубу Poetry club)