Глянь, як кати, побачивши що Ісус уже трохи відпочив, кладуть знову хрест на Його рамена. Симеону Киринейському кажуть іти при Ньому, щоб при потребі знову ніс хрест далі. Поглянь на лице Господа Ісуса, як воно страшно виглядає. Краса неба засушена немилою поволокою ран, крові, поту і сліз. Від ніг аж до голови нема у Нього здорового місця: рани, струпи і синці, не перев'язали, ні ліку не приклали ні оливою не намастили (Іс 1, 6).

   Повір’я каже, що одна невіста на ім’я Вероніка приступила до Ісуса, зняла з голови хустку, яку носила після звичаю єврейських невіст, склала її втроє і обтерла Ісусові лице. О, як тобі дякуємо, свята невісто за цю послугу, яку ти зробила Господу Ісусу, бо кожен із нас хотів би її віддати Спасителеві.

   Це дуже сподобалося Ісусові. З вдячності за те, Він залишив на хустині образ Свого Лиця потрійно відбитий.

   Тим ще більше потягнув Він її до себе. Церква почитає Вероніку святою. Ту хустину розтято відтак натроє. Одна частина зберігається в Єрусалимі, друга в Римі, а третя в Іспанії. Народ віддає велику шану тій дорогій пам’ятці про Христа.

   Із цієї події можемо переконатися, що Ісус не зважає на величину жертви, а на те, з яким серцем ми ці жертви складаємо. Може, ти сам убогий, сам не маєш чим порятувати ближнього, то покажи йому своє співчуття, скажи йому своє ввічливе слово, потіш його. Одне слово потіхи, що походить зі щирого серця, часто значить більше, чим багатий грошовий дар. Господи Ісусе, дай мені серце, сповнене співчуття до терплячих.

 

   Постановлення: Буду намагатися по змозі розширювати набожність до нерукотворного образа так, як це подекуди робиться.

   Приклад: У Росії був один полковник, що мав жінку протестантку, але сам був щирим католиком. Той офіцер мав щирого приятеля священика. Одного разу священик проїжджав у тій місцевості, де був той офіцер. Якийсь внутрішній голос шепотів йому щоб він зліз з воза і відвідав свого приятеля. Але він не дуже на те зважав, бо дуже поспішав. Коли, однак, той голос не перестав на нього налягати, послухав і зайшов до офіцера. Полковник, коли побачив свого приятеля, дуже зрадів, прийняв його сердечно і сказав: «Ви, отче, саме в добрий час приходите до мене. Ось моя дружина лежить важко хвора. Ви знаєте, що вона протестантка, та я не хотів би, щоб вона так померла. Думаю, що зможеш тепер навернути до християнської віри. Я маю надію, що вона вас вислухає». І справді, хвора відреклася від своєї неправдивої віри, прийняла християнську і щасливою померла. Цікаво знати, чим та невіста заслужила у Бога таку велику ласку? От після її смерті знайдено книжку, в якій вона описувала свої щоденні заняття. У ній вона описала свою постанову, що жодного дня не пропустить без якогось милосердного вчинку. Так, вона була милосердною за життя, а за це заслужила собі на цю велику ласку в годину смерті. І справдилися на ній слова Христові: «Щасливі милосердні, бо вони доступлять милосердя»(Мт. 5,7)