ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА
Св. Альфонс Марія де Лігуорі

РОЗДІЛ 10

Любов і свята амбіція

Хто любить Ісуса Христа не шукає собі слави

Любов не шукає свого (1 Кор. 13, 5)

1. Бог гордим противиться

Хто любить Бога – не шукає поваги і любові у людей, бо бажає лише мати милість самого Бога, який є єдиним, кого любить. Св. Гіларій вважає, що у всіх почестях світу міститься якась інтрига диявола. І справді так є, бо диявол працює на користь пекла, коли впускає в душу бажання поваги світу, а вона, втрачаючи тоді покірність, є в небезпеці потрапити в тенета зла. Св. Яків пише, що Бог щедро обдаровує ласками покірних, та затримує свою ласку перед гордими: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать" (Як. 4, 6). Каже, що гордим противиться, і навіть не вислуховує їх молитви. А серед актів гордості, напевно, є бажання бути шанованим людьми і гордитися їх пошаною.

Жахливим прикладом цього є брат Юстин, францисканець, якому вдалося дійти до високого рівня контемпляції, тому правдоподібно, – хоч треба ствердити, що не можна щодо цього сумніватися, – підтримував у своєму нутрі бажання бути шанованим світом, ось що трапилося із ним. Одного дня покликав його папа Євгеній IV, і з уваги на думку про його святість, обдарував його багатьма почестями; гаряче обняв і посадив біля себе. Брат Юстин після виявлення йому такої ласкавості, впав у гордість. Бачачи це, св. Іван Капістран так сказав до нього: "О, брате Юстине, ти пішов туди як ангел, а повернувся як диявол!" І дійсно, цей бідолаха з дня на день зростав у гордині, вимагаючи, щоб ставилися до нього згідно з його високою думкою про себе, дійшов аж до того, що вбив ножем одного з братів. Публічно зрікся віри і втік до Неаполя, а там зробив багато інших злочинів і потім помер як відступник у в'язниці.

Мудро ствердив один великий Слуга Божий, що коли чуємо або читаємо про падіння прекрасних "кедрів Ливану", таких як Соломон, Тертуліян, Осія, які всіма були визнані святими, це є знаком, що вони не віддали себе повністю Богові, але в їх нутрі горів дух гордості і тому потім зійшли з правдивої дороги.

Біймося, коли бачимо у собі будь–яке невеличке бажання виявити свої обдарування перед світом і бути пошанованим у ньому. Коли ж світ буде шанувати нас, остерігаймося, щоб це не стало предметом нашого уподобання, яке може призвести до гріха.

Стережімося особливо амбіцій щодо власної честі. Св. Тереза казала: "Де є амбіції щодо честі, там нема духа". Багато з тих, хто вважає себе духовно зрілою людиною, є тільки фанатичними "сповідниками" самоповаги. Демонструють свої позірні чесноти, бажаючи при цьому, щоб кожен їхній вчинок був хвалений. Коли ж інші їх не хвалять, тоді самі себе тішать похвалою. Такі люди завжди прагнуть бути кращими від інших, а коли ж трапиться, що їхню честь заплямують, втрачають душевний спокій, покидають Євхаристію та побожні практики, і перебувають у неспокої доти, доки не переконаються, що повернули собі належну гідність.

Такий спосіб поведінки не властивий тим, які по–справжньому люблять Бога. Вони не лише уникають будь–якого похвального слова на свою адресу, але й не знаходять у цьому вподобання, і радіють, бачачи, невідповідне уявлення людей про себе.

2. Якнайсильніша любов до Бога – єдина наша амбіція

Св. Франциск Асизький висловив велику і правдиву думку: "Насправді я є таким, яким є в очах Бога, нічим більше". Яка користь з того, що світ вважає нас великими, якщо перед Богом ми лукаві і гідні погорди? І, навпаки, – яке має значення, що світ нами погорджує, але ми є дорогі і милі в очах Божих? Св. Августин написав: "Як не може вилікувати злого сумління похвала того, хто хвалить, так доброго не поранить неслушний закид того, хто робить зауваження". Як той, хто хвалить, не може звільнити нас від кари за злі вчинки, так той, хто нас зневажає, не може відібрати у нас заслуг за добрі вчинки. "Чи нас хвилює те, що люди оскаржують нас і вважають негідними, коли для Тебе ми є великі і безвинні?" –говорила св. Тереза. Святі не бажали нічого іншого, як тільки життя у забутті і погорді іншими. Св. Франциск Салезій пише: "Яку ж кривду роблять нам люди, коли погано думають про нас, якщо саме так ми повинні думати про себе?! А можливо, ми розуміємо нашу негідність, але хочемо, щоб інші про нас добре думали?".

Якою ж безпечною дорогою для тих, які хочуть любити Ісуса Христа всім серцем, є життя утаємничене! Сам Ісус Христос дав нам приклад цього, провівши тридцять років за теслярським верстатом. Тому святі, щоб уникнути людської пошани, вибирали місце для життя у пустелі і у безлюдних місцях. Св. Вікентій а Паульо застерігає, що бажання хизуватися перед людьми, прагнення отримувати від них пошану і похвалу, бажання формувати думку інших про наші необмежені можливості і здатність творити чудеса, є найбільшим злом, яке засвідчує, що забуваємо про Бога. Таке бажання заплямовує усі наші найсвятіші вчинки і найбільше шкодить нашому духовного зросту.

Отже, хто хоче зростати у любові до Ісуса Христа, повинен умертвити у собі самопошану. Але як завдати смерті самолюбству? Ось як навчає нас св. Марія Магдалина Паційська: "Саме добра думка людей про нас оживляє бажання самопошани. Смертю для неї стане скованість і життя у самозабутті. Якщо не здобудемо цього роду смерті, ніколи не зможемо стати правдивими слугами Божими

Якщо хочемо бути милими в Божих очах, мусимо остерігатися бажання жити напоказ і подобатися людям. Але ще більше повинні остерігатися бажання панувати над іншими. Св. Тереза говорила, що воліє, щоб згорів увесь її монастир разом з усіма монахинями, ніж щоб дісталася туди ця проклята амбіція. Тому розпорядилася, якщо з'явиться монахиня, яка гаряче хоче стати настоятелькою, негайно усунути її з монастиря або завжди тримати замкненою. Св. Марія Магдалина Паційська так казала: "Слава духовної особи полягає у підпорядкуванні всім, а також у небажанні вивищувати себе понад інших". Людини, яка любить Бога, повинна бажати перевищити всіх у покірності, як говорить про це св. Павло: "Але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе" (Фп. 2, 3). Підсумуймо: хто любить Бога – не повинен бажати нічого іншого, як тільки Його самого.

Молитва

Мій Ісусе, дай мені бажання виконувати те, що Тобі подобається і вчини, щоб я забув про всі створіння, а також про самого себе. Яку користь буду мати з того, що мене буде любити увесь світ, якщо не буду люблений Тобою, єдина Любове моєї душі? Мій Ісусе, ти прийшов на цю землю, щоб здобути наші серця. Якщо я не вмію віддати Тобі моє серце, візьми його сам і наповни своєю любов'ю. Не дозволь, щоб я будь–коли віддалився від Тебе. У минулому я зробив це, але тепер, бачачи вчинене зло, жалую з усього серця, і нема для мене більшої муки понад спогад вчинених Тобі зневаг. Втішає мене лише усвідомлення, що Ти є безмежною Добротою, яка не перестане любити грішника, що, незважаючи на свою біду, все–таки любить Тебе.

Любий мій Відкупителю, солодка Любове моєї душі, у минулому Тобою погордив, але тепер люблю Тебе більше, ніж самого себе. Жертвую Тобі себе і все, що мені належить: нічого іншого не бажаю, як тільки любити Тебе і виконувати Твою волю. Це є моїм бажанням: прийми його, поглиблюй і знищуй у мені будь–яке бажання світових благ. Ти гідний любові понад всяку ціну і закликаєш мене особливо любити Тебе.

Ось я, хочу бути увесь твій. Хочу терпіти стільки, скільки Ти хочеш, і так, як Ти хочеш, який з любові до мене помер від болю на хресті. Бажаєш, щоб я став святим, і саме Ти можеш зробити мене святим: Тобі довіряю.

Надіюся на опіку великої Божої Матері Марії. Амінь!