ПІСЛЯМОВА

На завершення книги спробуємо на якийсь час залишитися наодинці з самими собою, проаналізувати те, що відбувається в нашій душі. Можливо, перед мисленим поглядом деяких з нас пройде низка множества гріхів, які душать нас і роблять наше життя начебто безвихідним і безнадійним. Ми відчуваємо, що в кожній ситуації диявол розставляє сіті між нами і Богом. Тоді виникає жахлива спокуса, яка ніби диктує варіанти вироку. Один звучить приблизно так: "Земля - це скопище гріхів, люди тонуть в них. Що би ти не робив, тебе все одно чекає небезпека: чи то зі сторони інших людей, у взаєминах з ними, в тому, як все в цьому світі влаштовано. Ти приречений на гріх. Для тебе нема іншого шляху, іншого рішення, крім того, щоб уникати спілкування з людьми, боятися зіткнення з навколишнім світом. Тобі нічого не залишається, як тільки відчувати піднесену над тобою важку десницю безжалісного карателя, Бога".
Інший варіант вердикту "підбадьорює": "Чоловіче, не бійся нічого, ніяких гріхів не існує, диявола теж. Це все видумали попи, щоб керувати нами. Не слухай їх. Живи і насолоджуйся; роби те, що тільки твоя душенька забажає, не зупиняйся ні перед чим. Заборон не існує, є тільки те, що тобі подобається. У тебе всього лиш одне життя, бери від нього все, що зможеш".
Здавалося б, два взаємовиключних висновки, але при всьому тому вони сходяться в одній точці: "Чоловіче, у тебе нема надії!" І в цьому також велика неправда і велика спокуса, яка має за мету довести нас до відчаю, вгасити будь-яку надію на зближення з Богом, на спілкування з братом. Бо якщо скрізь і всюди панує гріх, то людині нічого не залишається, крім того, щоб дрижати перед Богом і остерігатися людей.
Ну, а якщо "ніщо не є гріховним", то прийде та сама безнадійність. Оскільки ми живемо, як нам подобається, і ні з ким не рахуємося, то, напевно, не зможемо любити ні Бога, ні людей. Як можна любити когось, в кому ти зовсім не маєш потреби?

* * *
Ця книга написана з однією метою: показати тобі, православний читачу, шлях надії, покликати туди, де надія пересилює безнадійність, де Христос закликає кожного з нас на зустріч любові, де людина може відгукнутися на цей заклик. Між висновками "все є гріх" і "ніщо не є грішним", які ведуть в тупик безнадійності, існує так званий царський шлях Церкви Христової. Христос прийшов, щоб допомогти саме грішникам. Нема людини без гріха, без гріха один Христос. Отже, Він не вимагає від нас стати безгрішними. Для того, щоб наблизитися до Нього, достатньо мати усвідомлення гріховності і впевненість в благодаті Божій: Неможливе в людей, можливе є в Бога. (Лк. 18,27).
Таїнство сповіді не на словах, а насправді є Таїнством. Людина приступає до нього із звичайним почуттям гріховності, а потім почуває себе ще більше грішною. Однак потрохи, якщо у неї є рішучість і прагнення до очищення, незбагненним чином вона починає відчувати, що, яку б безодню не ховала в собі її душа, Христос поруч з нею, всередині її; що Він приймає і любить людину такою, якою вона є, - грішною. Покаяння показує нам, наскільки ми грішні, і в той же час дає надію на зцілення. На сповіді ми дізнаємося, яке важке і гірке правдиве покаяння. Однак разом з цим зміцнюється наша впевненість в милосерді Господа.
Якщо страх і сумніви все ще живуть в нашій душі, то прислухаймося до Його чоловіколюбного кличу:
"Я - Отець, Я - Жених, Я - Джерело, Я - Корінь, Я - Основа. Все, що ти захочеш, - це Я. Ти нічого не будеш потребувати. Я все тобі дам. Тому що Я прийшов, щоб служити, а не для того, щоб Мені служили. Я і друг, і гість, і глава, і брат, і сестра, і мати. Я - все. Тільки прийди до Мене як до свого, рідного. Я став бідняком і не мав прибіжища заради тебе. На Небесах Я заступаюся за тебе перед Отцем, Я з'явився на землю посланцем від Отця для тебе. Ти для Мене все: брат, співспадкоємець, друг і співтовариш. Чого ж ти ще хочеш?"
Сповнившись відваги, відповімо ж Господеві нашому Ісусові Христові:
"Владико Христе Боже, що Твоїми страстями мої страсті зцілив і ранами Твоїми мої рани вилікував, даруй мені, який багато Тобі нагрішив, сльози каяття. Змішай моє тіло з пахощами життєдайного Тіла Твого і насолоди душу мою Твоєю Чесною Кров’ю від гіркости, якою напоїв мене ворог. Піднеси до Тебе мій розум, який додолу поник, і виведи із смертельної прірви, бо не маю покаяння, не маю зворушення, не маю сліз розради, які підносять дітей до їхнього спадкоємства. Отуманений розумом у життєвих пристрастях, не можу глянути на Тебе у хворобі моїй, не можу зігрітися слізьми, які виявляють любов до Тебе. Але, Владико Господи, Ісусе Христе, скарбе дібр, даруй мені всеціле покаяння і серце ревне, щоб знайти Тебе. Даруй мені благодать Твою і віднови в мені образ Твій. Я залишив Тебе – не залиши мене. Вийди, щоб знайти мене, поверни на пасовисько Твоє і поклич мене до овець вибраного Твого стада. Нагодуй мене з ними поживою божественних Твоїх Таїнств, молитвами Пречистої Твоєї Матері і всіх святих Твоїх. Амінь" (Молитва по 19-й катизмі Псалтиря).