ПОКАЯННЯ - ШЛЯХ БЕЗКОНЕЧНИЙ

Після сповіді, коли душа очищена, слід бути особливо уважними. Багато хто говорить, що в цей момент почуває себе "полегшено". Однак сповідь - не наркотик. Саме після того як ми покаялися, потрібно більш глибоко усвідомлювати свою гріховність, постійно задумуватися про це, але при цьому ясно відчувати безмежну любов Бога, Який приймає нас, незважаючи на все наше недбальство.
Наша боротьба з гріхом повинна стати непримиреннішою. Нам слід виправляти свої помилки, не повертатися до одних і тих самих гріхів, старанно виконувати заповіді Божі. Звичайно, ця боротьба непроста. Вона болісна і сумна. На жаль, ми всі настроєні впиратися і уникати лікування своїх пристрастей. Ми хочемо результатів негайно, щоб все відбулося моментально. Ми люди "кнопок", комп'ютерів і бажаємо, щоб все змінилося відразу. Ми йдемо до духівника і думаємо, що в нього є якийсь магічний жезл, за допомогою якого нас чудесним способом змінять. Але не треба забувати: той гріховний, патологічний стан, який встановлювався протягом десятиліть, не може змінитися за одну мить. Священик - лікар душ, а не фокусник чи шарлатан. Зцілення душі не може відбутися за декілька хвилин в результаті якоїсь магічної або шахрайської дії, воно відбувається за благодаттю Божою, завдяки покаянню, боротьбі з гріхом та завзятості.
Якщо ми сповідалися декілька разів, то це зовсім не означає, що ми пережили повноту покаяння. Покаяння - це безконечний шлях, це такий стан, який не переривається і ніколи не закінчується. Не може бути кінцевого пункту в покаянні, тому що це означало б повне богоуподіблення, що для людини є неможливим. В одному чудовому оповіданні розповідається, як святі переживали покаяння.
"Говорили про авву Сисоя, що, коли він почав умирати і сиділи отці навколо нього, просяяло обличчя його, як сонце. І сказав він їм: "Ось авва Антоній прийшов". І трохи пізніше: "Ось лик пророків прийшов". І знову просяяло обличчя його ще більше, і ніби він говорив з кимсь. І запитали його старці: "З ким розмовляєш, отче?" Він відповів: "Ангели прийшли взяти мене, а я прошу, щоб дозволили мені покаятися ще трохи". Кажуть йому старці: "Не маєш ти потреби каятися, отче". Сказав же їм старець: "Запевняю вас, не бачу, щоб я поклав початок покаянню". А всі знали, що він досконалий. І знову раптом зробилося обличчя його, як сонце. І всі жахнулися. Він каже їм: "Дивіться, Господь прийшов і каже: "Несіть до Мене посудину пустелі". І відразу віддав дух. І став як блискавка. І наповнилася ціла келія пахощами".
На життєвому шляху завжди є ймовірність, що ми знову впадемо в гріх. Але не треба сумувати. Лікарня покаяння завжди відкрита. "Впасти в гріх властиво людині. Залишатися ж в гріху властиво не людині, а сатані", - кажуть отці Церкви. Ось ще одна історія.
"Один брат запитав у Сисоя: "Що мені робити, авва, коли я впав?" Старець каже: "Знову встань". Брат йому своє: "Я встав і знову впав". Старець продовжує: "Встань знову і знову". Тоді брат запитує: "Доки ж?" Старець відповідає: "Поки не застане тебе смерть або в добрі, або в падінні. В чому знайдеться людина, з тим і відходить".
Бог завжди чекає нас. Він нікого не відкидає.
"Один воїн запитав авву Міоса, чи приймає Бог покаяння. Той же, заспокоївши його з багатьма словами, запитав: "Скажи мені, возлюблений, якщо порветься у тебе плащ, ти його викидаєш?" Той відповідає: "Ні, але я зашиваю його і знову використовую". Тоді старець каже йому: "Якщо ти так шкодуєш одяг, то як же Бог не пошкодує Своє створіння?"