Перешкоди, виправдання, протиріччя

І встав він і пішов до батька свого. (Лк. 15,20)
Шлях повернення до Бога не є безперешкодним. Напевно, й блудний син з того моменту, коли прийняв рішення повернутися, і до зустрічі зі своїм батьком переживав різні відчуття сорому, відчаю і т.д. Проте, його віра і переконаність в тому, що батько прийме його, були достатньо сильними, щоб зрушити його на подолання всіх тих перешкод, які ворог спорудив на його шляху. Ми також часто зустрічаємося з подібними перешкодами. Буває, що ми певною мірою вже готові встати на шлях повернення, але при цьому не робимо спасительного кроку. Одні з нас уникають сповіді, виставляючи різні причини і марно намагаючись заспокоїти свою совість. Другі вагаються зі страху, сорому або відчаю. Треті постійно відкладають зустріч з духівником. Виправдання, які при цьому наводяться, зазвичай бувають такого роду.
1. "Навіщо мені сповідатися? Я не вбивав, не крав". Однак, як ми знаємо, цим гріхи не вичерпуються. Намагаючись таким чином виправдатися, ми показуємо, що нам не вистачає глибини самопізнання, при цьому також з'ясовується, наскільки далекі ми від Бога. Коли людина віддалена від Божественного Світла, вона не може розрізнити ступені своєї гріховності. Подібно до того, коли людина ховається від сонця, то не бачить свого бруду і вважає, що вона чиста. Коли ж вона виходить на сонячне світло, то навіть найменшу плямку на її одязі добре видно.
2. "Я говорю про свої гріхи, стоячи перед іконою, або своєму прятелеві, або якійсь близькій людині..."
Хоча й виникають серйозні сумніви в тому, що саме так все відбувається, але припустимо, що це правда. Яку ж відповідь ми чуємо від ікони? І який спосіб зцілення може запропонувати наш приятель? А хто з близьких може дати нам відпущення гріхів? Хіба ми так робимо, коли занедужуємо тілесно? Невже ми беремо фотографію лікаря і просимо, щоб він нас вилікував? Чи замість того, щоб піти до лікаря, просимо допомоги в приятеля, який не має ніякого відношення до медицини?
3. "Священик й сам грішна людина. Навіщо мені йти до нього?"
На щастя, він саме такий, і тому може краще зрозуміти нас і знає, як допомогти. Адже Сам Бог хотів, щоб Йому служили люди недосконалі і грішні. На проповідь Він посилав Апостолів, а не Ангелів. Проте, слід знати, що яким би грішним не був священик, Таїнство, яке він здійснює, залишається в силі. Адже золото не втрачає ціни залежно від того, з чистих рук ти його дістаєш чи з брудних.
4. Багато хто, щоб уникнути сповіді, просить, щоб священик помазав єлеєм або тільки прочитав молитву розрішення. Це помилка. Помазання єлеєм не заміняє сповіді. А молитва розрішення - це тільки частина Таїнства сповіді. Вона читається лише над тим, хто покаявся. Якщо ми вважаємо, що в нас нема гріхів, то нам не потрібна і молитва розрішення...
5. Непереборною перешкодою для багатьох є сором. Це по-людськи зрозуміло. Ми не будемо затримуватися на цьому, а тільки наведемо одну фразу святого Косми Етолійського: "Треба соромитися, коли здійснюєш гріх, а не коли сповідаєш його".
6. Найпідступніша перешкода, яку створює диявол, - це, звичайно, безнадійність і відчай. Деякі люди кажуть: "Я вчинив стільки гріхів, що нема мені прощення і спасіння". Ця фраза цілком антиправославна і протицерковна, вона не має ніякого відношення до вчення Ісуса Христа. Якщо член якоїсь партії, зборів, організації і так далі "згрішить", тобто, порушить правила, то його виганяють, відкидають, ставлять поза рядами цієї партії. Але такого ніколи не буває в Церкві. Церква - це лікарня, лічниця душ, тому ми й попадаємо в лікарню, що шукаємо зцілення. Для Церкви, як каже преподобний Ісаак Сирін, "не існує непростимого гріха, а тільки нерозкаяний". Нема такого гріха, який би не обмивався сльозами покаяння. На Страшному Суді ми будемо осуджені не за те, що грішили, а за те, що не каялися. Святитель Іоан Златоуст зауважує: "Ніхто не повинен відчаюватися в своєму спасінні. Ти згрішив? Покайся. Ти згрішив тисячу разів? Тисячу разів покайся". Преподобний Ніл Подвижник каже дивну річ, котра показує безмежну любов Божу: "Закоханий не бажає так сильно свою кохану, як Бог душу, покаяння якої Він прагне". Отже, відчай і зневіра - це очевидна вигадка диявола, його остання зброя. Святий Іоан Златоуст каже ще: "В диявола нема іншої, настільки ж сильної зброї, як відчай, і тому ми не так створюємо йому радість, коли грішимо, як тоді, коли відчаюємося".
Наведемо приклад з "Нового Ізборника" преподобного Никодима Святогорця: "Святитель Герман, Патріарх Константинопольський, в своєму "Слові про покаяння" пише, що один християнин, переможений блудним бісом, щодня падав в гріх і щодня знову каявся зі сльозами, кажучи: "Господи, помилуй мене і забери від мене цю спокусу, тому що я перемагаюся насолодою і не можу підняти очі, щоб дивитися на Твій пречистий образ і споглядати Твій найсолодший лик, щоб утішитися". Вийшовши з церкви, він знову впадав в гріх, проте не відчаювався, але знову йшов до церкви з покаянням. Так він робив багато років, більше десяти. І чоловіколюбець Бог був великодушним, бажаючи його покаяння.
Одного разу той знову вчинив гріх і побіг у церкву, впав на підлогу і, стенаючи з глибини серця, плакав і ридав, просячи благоутробність Божу, щоб Він зглянувся над ним і допоміг звільнитися з болота гріха. Диявол, бачачи, що перемагається його покаянням, виявив нечувану зухвалість і зримо з'явився перед церковними вратами і закричав: "О сила! Чому Ти мене так переслідуєш, Ісусе, Сину Божий? Твоє безмірне милосердя перемогло мене. Чому ти приймаєш цього блудного і нечистого, який бреше Тобі щодня і зневажає Тебе? Чому ти не спалиш його блискавкою, але милосердишся над ним і чекаєш його? Ти несправедливий. Ти судиш несправедливо і незважаючи на гріхи. Мене Ти скинув з Небес за малий злочин, зарозумілість, і зовсім не шкодуєш. А цей - брехун і блудник, але Ти милосердний до нього і слухаєш, щоб помилувати, тому що він плаче перед Тобою. Чому ж Ти називаєшся тоді справедливим? Я бачу, що Ти дивишся на обличчя і через велику Свою любов зневажаєш справедливість". Він говорив це з великою гарячністю, а з його ніздрів виходило полум'я.
Відразу ж після цього зі святого вівтаря почувся голос: "Змій лукавий і пагубний, ти не наситився тим, що поглинаєш весь світ, але прагнеш викрасти навіть цього, який вдався до Моєї безмірної милості. Хіба його гріхи, які ти показуєш, можуть переважити Мою кров, котру Я пролив за спасіння грішників? Моє заклання і смерть простили його гріхи. Чому ж ти не переслідуєш його, коли він впадає в гріх, але приймаєш з радістю, сподіваючись заволодіти ним? І якщо Я, будучи милосердним і добрим, повелів Моєму Апостолові Петрові прощати свого брата до сімдесяти раз по сім (Мт. 18, 22), або до чотирьохсот дев'яноста разів, то хіба Я не прощу цього раба Свого? Так, Я його прощу і не відкину, поки не віднайду його, тому що він звертається до Мене, тому що Я був розп'ятий за грішників і простяг Свої руки на хресті, щоб той, хто хоче, вдавався до Мене і спасався. Я нікого не відганяю від Своєї доброти, якщо навіть він ще тисячу разів на день прийде до Мене і знову згрішить. Тому що Я прийшов в світ закликати не праведників, але грішників на покаяння".
Диявол же стояв, трясучись, і не міг втекти. Потім знову почувся голос: "Послухай, спокусник і ворог істини, в чому ж ти Мене звинувачуєш? Оскільки Я справедливий, то в чому знайду людину, в тому й суджу. Оскільки Я знайшов його тепер переді Мною, він припав в покаянні і просить Моєї милості, то Я й візьму зараз його душу і покладу на неї вінець як на святого, адже він стільки років перебував в надії на Мою доброту і не відчаювався в своєму спасінні. Ти ж, нещасний, дивися, якої честі удостоїться ця душа". І так, брат, будучи розпростертим на підлозі храму перед святим образом Христа Спасителя, плачучи і ридаючи, віддав свій дух. І відразу прийшло безліч Ангелів, взяли його душу, "з великою славою і радістю віднесли її в місце спочинку. Потім прийшов гнів Божий і, немов полум'я, впав на сатану".
7. Нарешті, наведемо приклад ще одної пастки диавола: відкладання сповіді, яке походить або від байдужості, або від легковажності, або від скритності. ("Я ще молодий! Потішуся поки що життям, а там видно буде".) Однак ніхто не знає, що буде завтра. Ми не підписували договору зі смертю. Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години (Мт. 25, 13). Сьогодні належить нам, а не завтра. "Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння", - навчає святий Апостол Павло (2 Кор. 6, 2). Звичайно, чим частіше ми відкладаємо сповідь, тим важче нам зібратися і тим зручніше опановує нас відчай.
Часто ми почуваємо вдячність перед Богом і хочемо виразити її якимось приношенням. Ми думаємо, який би подарунок був найкращим? Бог же хоче від нас тільки одного. Це те, чого Він попросив у святого Ієроніма. В його Житії ми читаємо: "Раз в Різдвяну ніч святий Ієронім молився на колінах у Вифлеємській печері. Молився він зі сльозами. Він роздумував про таємницю любові Божої, про чудо Його Воплочення. Він думав про волхвів, які в таку ніч принесли новонародженому Богові багаті царські дари. І сказав:
- Свята Дитино, який же дар можу принести Тобі я, бідний, нещасний, грішний? В мене нема нічого.
- Але й ти, Ієроніме, можеш подарувати Мені щось, - почув голос Господа.
- Що ж, Свята Дитино? Що я можу Тобі подарувати? - запитав святий з трепетом.
- Свої гріхи, Ієроніме, - відповів Господь".