Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого. (Лк. 15,17-20)

Що є покаянням, а що таким не є

Отці Церкви називають покаяння "другим Хрещенням", "відновленням Хрещення". Через Таїнство Хрещення ми входимо в Церкву, вступаємо на шлях, який веде до Царства Божого. Завдяки другому Хрещенню - покаянню - людина може сльозами розкаяння омитися від гріха, повстати зі свого падіння, зцілитися від ран і продовжити шлях до Бога. На жаль, мало хто знає, що є покаяння, який його найглибший зміст, в чому потрібно каятися.
Покаяння не є якоюсь юридичною процедурою, яка звільняє людину від почуття вини. Це не формальна сповідь, яку людина часто дозволяє собі перед великими святами. Шлях, пройдений блудним сином, свідчить зовсім про інше.
Саме слово "покаяння" означає кардинальну зміну людської істоти, її відродження, зміну способу мислення, переміну життя, заперечення гріха всім серцем. Іншими словами, ми повинні усвідомити всією своєю суттю, що шлях гріха, яким ми йшли, веде до загибелі. Нам потрібно зрозуміти, що ми опинилися в якомусь болоті, далеко від рідного дому. Нам слід зупинитися і сказати собі: "Куди ми йдемо? Це ж божевілля! В нашого Отця розкішний палац, де все тішить око, а ми сидимо в багні!" Ми повинні знайти в собі рішучість повернутися в батьківський дім, в обійми Бога Отця і своїх братів.
Для того, щоб покаяння було правдивим, потрібно, щоб воно відбулося на ділі. Священномученик Косма Етолійський каже: "Навіть якщо тебе простили всі духівники, патріархи, архиєреї і цілий світ, ти все одно не будеш прощений, якщо не покаєшся на ділі". Тобто, якщо ми не віддалимося від гріха і не змінимо свого життя, наше покаяння не буде правдивим. Воно навіть не є покаянням в повному значенні слова.
Багато людей з готовністю підходять до духівника, обтяжені тягарем психологічних та інших проблем. Вони сповідаються зі сльозами і дають обіцянки, що більше не повернуться до гріха, що змінять своє життя і т.д. Але наскільки є глибоким такого роду покаяння? Воно не має обмежуватися вибухом емоцій. Потрібно час, праця, навик в чесноті і боротьба з гріхом при допомозі благодаті Божої. При цьому покаяння здійснюється підспудно, таємно, в душі людини. ...Як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, - насіння те кільчиться й росте. А як - він сам не знає. (Мк. 4, 26-28).
Як ми вже сказали, покаяння неможливе без благодаті Божої. Людина, перебуваючи в пітьмі гріха, не розуміючи, яке прекрасне життя в Бозі, не може відчути різниці між гріховним життям світу і святим життям Церкви. Тільки коли благодать Божа засіє в її серці насіння Божественної любові, вона зможе побачити свою духовну неспроможність. Сонячне світло, проникаючи в темну кімнату, освічує все. Так і благодать Божа відкриває нам спустошеність наших душ, оголює наші пристрасті, наші гріхи. Тому святі так посилено просили Бога: "Даруй мені покаяння всеціле". Правдиве покаяння - безпечний шлях, який веде в Царство Боже.