Середа
28.06.2017
09:54
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
 

Категорії розділу
Служба Божа у Джублику [1]
Слубжба Божа, яку відправляють щодня у Джублику
Духвоне слово з Джублика [36]
Проповіді о. Атанасія Чийпеш та інших отців, які служать у Джублику.
Розважання на 40 днів Великого посту [42]
Розважання про муки Христові, які промовляють до нашої душі і торкаються її найсильніше і найвимовніше.
Вервиця у Джублику [3]
Вервиця, яку просила Богородиця молотися у Джублику
Хресна дорога з Джублика [2]
тексти (сценарії) Хресних доріг із Джублика
Інши молитви [6]
Молитви на інші потреби які моляться у Джублику
Пожертва щоб без реклами
Чи вартує цей сайт Вашої допомоги
Всього відповідей: 138


До початку залишилося
Пошук
Наше опитування
Чи вартує цей сайт Вашої допомоги
Всього відповідей: 138
Друзі сайту Джублика

Колядує Україна

Диспетчер курортів Закарпаття

Християнський календар

Молитва - могутній засіб спасіння!

Ukrainian Catholic - Traditionalist


Яндекс.Метрика
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0


Джублик в Закарпатті

Каталог статей

Головна » Статті » Молитви у Джублику » Духвоне слово з Джублика

26 жовтня 2007 р.Б.

Дорогі брати і сестри у Христі, маємо сьогодні гарний вечір. Трохи вже стає холодно, носи наші стають червоними, так, ніби ми щось вдень пили, але все ж таки ми є на молитві. І цього прошу не забувати. Бо коли ми молимося, всі інші розмови, мандрівки (чи думкою, чи ногами) припиняються, бо це є хвилини розмови з Богом.

Тільки що ви слухали Святе Євангеліє, в якому апостоли кажуть до Ісуса: “Учителю, відпусти цей народ, бо вже вечоріє. Скоро ніч, а це місце самотнє. Пустинне, тут немає поживи. Відпусти їх, хай підуть у села і щось собі куплять поїсти”. І Ісус відповідає на прохання апостолів: “Дайте їм ви їсти!”. Іншими словами, Я хочу, щоби ці люди були зі Мною. Ісус очікує, що не тільки Він буде хотіти, щоби ми були з Ним, але що наші бажання з Його бажаннями співпадуть, що наші прагнення будуть такі самі, як у Нього. Він хоче, щоби ми були з Ним, не дивлячись на те, що вже вечоріє, і холодно, і темно довкола. Ісус хоче, щоб ми перебували з Ним, і Він нам дасть їсти. Він нам дасть поживу – накормить наші серця, накормить наші душі настільки сильною їжею, що ми забудемо, що тіло своє не годували. При одній умові – що ми будемо з Ним. Бо можна бути на святому місці тілом, а душею десь там, далеко. Я тоді ми ніби біля Ісуса, але не бачимо Його, ми ніби і з Ним, та одночасно далеко від Нього.

В неділю я мав можливість через нашу візіонерку запитати у Богородиці, чи хоче Вона якесь послання сказати для наших людей, які сюди постійно приходять. І була коротенька відповідь: “Хай моляться і вірять”.

Молитися – це не означає промовляти устами слова молитви. Молитися – це не означає стояти навколішки. Молитися – це не означає робити якісь знаки на своєму тілі, подібні до хреста. Молитися – це означає розмовляти з Богом, з Ним спілкуватися, перебувати з Ним разом. Бо можна десять вервиць відмовити за день, можна дванадцять акафістів за вечір помолитися, можна прочитати до півночі цілий псалтир, то є правда, можна десять Служб Божих за неділю вислухати, але коли немає в цій всій молитві серця людини, коли немає свідомості, що ти розмовляєш з Творцем, тоді все це є гріх. Бо коли устами промовляємо ім'я Боже, а думками блукаємо далеко від Бога, тоді робимо гріх. Тому каже апостол Павло в одному зі своїх послань: “Я волію кілька слів сказати, щоби зрозумів що говорю і я сам, і ті люди, що біля мене, аніж тисячі слів, незрозумілих ні для мене .ні для когось іншого. Бо деколи так є, що ніби молимося зрозумілою мовою, для нас в даному випадку українською мовою доносимо молитву до Творця, це є зрозуміла мова, і ми знаємо, про що говоримо, однак не розуміємо слів молитви. Не розуміємо, що устами своїми вимовляємо. Бо наше серце, коли ми промовляємо устами слова є дуже далеко від тої молитви. А Ісус хоче, щоб у той час думали не про хліб і рибу, які він помножив. Він хоче, щоб тоді ми були разом з ним, думали так, як Він, жили так, як Він і говорили так, як Він. Як Він вчив нас говорити до Отця Небесного, ми всі знаємо: “Отче наш…”. А однак, коли ми промовляємо ті слова, мабуть десятки разів на день, ми ніколи не задумуємося над тим, що Бог, Всемогутній Творець неба і землі, хоче, щоб ми Його називали Батьком. Хоче, щоб ми були близько біля Нього. Ми стільки разів промовляємо ту молитву, якої Ісус нас вчив, ми ніколи над тим не задумуємося, що все ж таки то є наш Отець. То є наш тато, який хоче, щоб ми були Його дітьми. А діти, коли з татом спілкуються, то тато їх слухає, бере їх собі на коліна, гладить по голівці, коли ці діти слухняні. І вчить, як треба жити. І коли ми прийшли поспілкуватися сьогодні зі своїм Небесним Батьком, то ми повинні Його слухати. Бо ми прийшли навіть не просити. Ми прийшли навіть не просити, навіть не  жебрати тут помочі, Божої ласки, хоч це нам конче потрібне для нашого спасіння. Ми прийшли також слухати, що нам скаже сьогодні наш Небесний Отець, наша Небесна Мати, що нам у житті своєму треба змінити, аби бути ще кращими їхніми дітьми. Тому пробуймо бути завжди біля Ісуса. І спробуймо виконати прохання нашої Небесної Матері. Навчімося молитись. Спробуймо вимовляти слова нашої щоденної молитви з пошаною, з прагненням пам’ятати про Того, з ким розмовляємо. Спробуймо ті короткі молитви .які є в нас на Службі Божій – “Господи, помилуй!” – вимовляти серцем. Спробуймо молитися так, аби наше тіло підносилося від землі до неба. Не щоб ми були прибиті нашими грішними клопотами зараз до цієї землі, але щоби ми чулися настільки легко, щоби здавалося, що ось-ось наше тіло відірветься від землі, а душа полетить до Бога. Молитва має надзвичайно велику силу, але лише тоді, коли вона є справді щира. Лише тоді, коли ми про неї пам’ятаємо бодай тоді, коли ми молимося. Бо тяжко є молитися кожний день. Кажуть, найважчою на цьому світі працею є молитва. Знаєте чому? Тому, що вона не є щирою. Тому, що вона не є у присутності Божій. Це тоді, коли наша молитва, на жаль, перетворюється зі щирого спілкування Тата з дитиною на якийсь базар. І необов’язково тоді, коли біля нас хтось говорить. Базар є деколи в нашій душі. Бо молимося, а думаємо і про городи, і про курей, і про свиней, і про корів, і про все на світі. І ще про сусідку, яка щось недобре мені сьогодні сказала. Все переберемо на молитві. І така наша молитва нам приємна, що ми прямо не знаємо, що на ній говорили, а вже хрестимося, вже “Амінь”, кінець молитви. Ну і що з тої молитви? Ніби був на молитві, а обійшов всіх і все, про всіх все подумав, ще ранком сварився, а вечором стає і молиться: “Отче наш… треба було йому інакше сказати, треба було йому ще те додати або інше йому пояснити, бо він нерозумний чи вона, правда?”. Це є наша молитва. А вона має бути зовсім інакша. Тому за ці п’ять років нічого іншого Пречиста Діва в Джублику і не сказала, як крім того, щоб ми молилися. П’ять років Вона нас просить: “Діти. Моліться!”. П’ять років Вона нам каже: “Я прийшла помогти!”. І п’ять років ми не чуємо ні Її, ні тої помочі, яку Вона нам прийшла подати лише з одної причини – бо не вміємо з нею спілкуватись. Звичайно, було тут дуже багато подій надзвичайних на цьому місці: були і ласки оздоровлення, були і ласки видіння, вони і до сьогодні є, але все це для наших сердець є порожнім, коли в серцях немає любові до Бога, коли в серцях немає молитва. Коли стоїмо на молитві і думаємо про дурниці. Тому буду казати таку смішну річ: спробуймо на цій Службі Божій щиро молитися. Спробуймо не просто бути на молитві, а молитися. Бо мені є шкода змарнованого нашого часу, проведеного в Джублику, якщо він не є проведений з Богом. Мені є шкода тих людей, які сьогодні сюди прийшли і навіть зараз мене не чують. Мені є шкода тих, що прийшли молитися, а ходять, тих, що говорять, тих, що думають про щось інше, - мені вас шкода. Ви не розумієте, що ви робите. Ви робите гріх – ви зневажаєте Бога і ту надзвичайну ласку, яку Він нам дав, зсилаючи з неба Матір Божу, щоби нам тут об’явилася всім разом. Може по сьогоднішній день немає такого дару для всіх нас, аби раптом всі Її тут побачили лише тому, що ми не всі є на молитві, що ми не є уважні. Що ми, коли їдемо з дому, кажемо, що їдемо до Матінки Небесної в Джублик, Вона там об’являється, а коли приїдемо, то про Неї забуваємо. Думаємо про воду, про базар і про все інше, лише не про Неї.

Тому спробуймо на цій Службі Божій молитися щиро, так, аби вас небо почуло, і аби ви почули, що вас небо чує. І тоді підемо звідси справді вислухані, щасливі і благословенні Богом, коли щиро будемо молитися. Амінь.



Джерело: http://книжка "Будьте святими" (2009 р.Б. "Нова зооря" Ів. Франківськ)
Категорія: Духвоне слово з Джублика | Додав: sanator (26.10.2007) | Автор: о.Атанасій Чийпеш, ігумен монастиря
Переглядів: 604 | Теги: Дкз, Красне поле, паломництво, святі місця, Закарпаття, Джублик, монастир, Пречиста Діва Марія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Яндекс.Метрика ALPHA-counter TOP100Экстремальный портал VVV.RU bigmir TOP100META - Україна. Українська пошукова система