Дорогі брати і сестри у Христі, сьогодні слухаємо Євангеліє про оздоровлення людини, яка не належить до вибраного ізраїльського народу. Сьогодні  не так варто звернути увагу на те чудо, яке зробив Ісус, уздоровивши ту, яка прийшла просила в Ісуса помочі. Перший раз коли вона приступила до Ісуса, Він навіть на неї уваги не звернув. Коли жінка довгий час ходила і вже апостолам надоїла, просячи невтомно: «Господи, поможи!», Ісус відповів: «Я прийшов лише помогти вибраному народові, не буду я від дітей брати хліб і кидати псам». І тоді жінка зі смиренням сказала: «Може і так, Господи, може і я належу до тих малих нерозумних тваринок, але і вони їдять крихти, які падають зі столу в багатіїв». За віру і смирення Ісус вислухав її -  оздоровив її дитину. Що це означає для нас, дорогі брати і сестри у Христі? Дуже багато з вас приходять питати поради, що мають робити, бо там чоловік п’є, дружина гуляє, чи інші якісь тяжкі налогові гріхи і що робити. Звичайно, перша відповідь священика - молитися. «Та вже молилася, отче, та скільки вже можна?» І тут є відповідь в сьогоднішньому Євангелії. Та жінка йшла за Ісусом, і не дивлячись, що Він на неї уваги не звертав, кричала і просила: «Господи змилуйся над моєю дитиною, бо вона є хвора! Помилуй Боже!». І просила, і чекала до тої хвилини, доки Господь не звернув на неї увагу і спитав, що вона хоче.

 У нашому житті ми молимося лише тоді, коли нам є погано, і то помолимося день-два . Потім  жаліємося, що Бог не помагає. «Піду, може мені якась бабка поможе», -  і так втрачаємо свою віру, і звертаємося до таких людей, які Божою силою помогти не можуть, які помагають або білою, або чорною магією, або ще якимось закляттями, і замість того, щоб  отримати оздоровлення, ми прирікаємо -  засуджуємо свої душі на прокляття, на гріх. І так щоби прийти до Бога і в Нього знайти все, що нам потрібно, звертаємося до лукавого, думаючи собі, що він сильніший чи мудріший від Творця. А потім дивуємося, що нам є погано і що ми поганого в житті зробили, що нас починають різні недуги переслідувати. «Господи, чим я згрішила, що я тепер така хвора чи хворий?» - так часто можна почути. А коли грішить, то не думає, що цей гріх може бути пізніше причиною якоїсь великої трагедії чи в житті особистому, чи в житті сімейному, чи в житті наших ближніх. Тому, дивлячись на сьогоднішній приклад віри і щирої молитви, нам треба вчитися, щоби один раз в житті щиро з глибини душі ми сказали так, як та жінка хананейська… Не просто відмовляти  Отче наш чи Богородице Діво, як кажуть  - по десять, по п’ятдесят, по сто п’ятдесят, тисячу разів. Але з тих тисячу Отче наш чи Богородице Діво чи було хоча б одне Отче наш уважне, зосереджене і щире до Бога? «От не маю нічого, що робити, то буду молитися» -  така молитва може привести до гріха. Ми повинні не по звичці молитися, а по потребі нашої душі. Ми повинні відчувати, що нам бракує того моменту, коли ми розмовляємо з Творцем, нам просто цього не вистачає, і тому ми до Нього звертаємося, а не тому,  що будемо мати гріх чи будемо покарані. Нам просто не вистачає в житті тої неділі, святкового дня, щоби поспілкуватися з Господом. Це повинно бути природою християнина і взагалі духовної людини. Усі ми є духовними  особами -  не тільки священик, монах чи монахиня є  особою духовною, що служить Богові і дбає про свою безсмертну душу. Як нашому тілу потрібна їжа і матеріальні добра кожен день, так потрібно нашій душі, щоб не вмерти, їжа духовна, спілкування з Творцем, святе Причастя, покаяння у своїх  гріхах. На жаль, ми того не розуміємо до кінця. Живучи 50, 60, 70 років і кажучи «Я є християнин і сповідаюся  кожної першої п’ятниці». Ми не вміємо сповідатися, бо приходимо на сповідь, щоби судити інших. Одного разу прийшла одна жінка і каже: «Господи, я розумію, що я недобра, але Ти мені поможи!». Замість того, щоб зрозуміти свою гріховну природу, свої гріхи, які ми робимо, стараємося завжди оправдовуватися, так як це зробили Адам і Єва, коли стався первородний гріх. Я то вже не рак казав: якби Адам і Єва в ту хвилину, коли згрішили і Господь до них прийшов і закликав: «Адаме, де ти?», аби Адам сказав: «Господи, я тут, я згрішив проти неба і перед Тобою, прости мені!». Може ми сьогодні були б іще в Небесному Царстві. А він сказав: «Господи, я нагий, але то не я винуватий, то жінка моя!». Чому не отримуємо відпущення гріхів, коли просимо в Бога прощення? Бо не винуватимо себе в тому, що ми згрішили.

Як я говорив минулої неділі, іде до сповіді і каже: «Я згрішила, бо мусіла згрішити». Ну хто тебе за руку тягне грішити? Або шукаємо собі виправдання: мушу грішити, бо то світ такий, бо в мене така звичка… а ти спробуй жити за християнськими заповідями, а ти спробуй бути християнином не лише тоді, щоби показуватися перед іншими людьми, коли йдеш селом і перехрестишся, щоб говорили: «О, який побожний!..». Ти спробуй бути християнином в душі всередині, щоб не казати: я мушу, а просити: Господи, прости мені, бо я згрішив, а не хотів, не мусів! А вся різниця між тим, що я мушу і що я хочу. Якщо я хочу служити  Богові,  то я не мушу грішити. Якщо я хочу отримати від Бога  зцілення для своєї душі, то я повинна наслідувати ту жінку, яка кликала: «О Господи, поможи, я знаю, що я недостойна, може і подібна до того щеняти, але Ти мені допоможи, оздоров мене чи мою дитину, чи рідну людину». Просімо помочі та заступництва в Небесної Матері і Святого Йосифа, щоби вони навчили нас бути щирими перед Богом і перед самим собою. Не обманювати самих себе, кажучи, що я згрішив, а хтось винуватий, я згрішив, бо мусів. Ми повинні бачити нутро свого серця, бачити, що грішна природа є моєю природою, а не хтось винен цьому. Просімо, щоби навчили нас Марія і Св. Йосиф це розуміти,  і щоб навчили нас щирої молитви, подібної до молитви жінки хананеянки. Щоб не було: я вже багато молюся, вже скільки можна молитися, а щоб була віра в тій молитві. Щоб не так було багато слів устами, як серцем. Бо устами можна казати тисячі слів. А як серце пусте, то ці слова порожні. А коли щиро сказати серцем кілька слів, то тоді Господь приходить до душі людини, покріплює, оздоровляє, підносить нас на дусі і допомагає жити далі добрим християнським життям. Амінь.