ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА
Св. Альфонс Марія де Лігуорі

до змісту >>>

продовження >>>

РОЗДІЛ І

Ісус заслуговує на те, щоб ми любили Його у відповідь на любов, яку виявив нам своїми страстями і смертю.

1. Бог полюбив нас споконвіку

Вершиною нашої святості і досконалості є любов до Ісуса Христа, нашого Бога, нашого найвищого Добра і Спасителя. А хто любить Мене, – сказав Ісус, – того полюбить мій Отець предвічний: „Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили " (Ів. 16, 27) (У даному перекладі використано цитати Святого Письма: Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Рим 1991).

„Деякі, – твердить св. Франциск Салезій, – досконалістю вважають строгість життя, інші – молитву або часте прийняття Святих Тайн, ще інші – милостиню; але всі вони помиляються: досконалість полягає у любові до Бога всім серцем". А св. апостол Павло пише: „А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З, 14). Любов єднає і зберігає всі чесноти, вдосконалюючи людину. Тому св. Августин сказав: "Люби і роби, що хочеш "(Коли св. Альфонс пише про св. Августина, має на увазі св. Августина, єпископа Іппони; св. Тома це св. Тома Аквінський, св. Тереза це св. Тереза з Авіля, а св. Бернард це св. Бернард з Клерво ), бо люблячу Бога людину сама любов повчає, що робити, щоб не образити Бога і робити тільки те, що Йому миле.

Чи ж Бог не заслуговує на всю нашу любов? Бо Він полюбив нас споконвіку. „Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку" (Єр. 31, 3). „Людино, – неначе промовляє до нас Господь, – зверни увагу, що це Я перший полюбив тебе. Ще не було тебе на світі, навіть – світ ще не існував, а Я вже любив тебе. І відколи, якщо так можна сказати, Я є Богом, відколи полюбив Самого Себе, полюбив також тебе". Св. мучениця Агнеса мала рацію, коли на пропозицію одружитися з боку одного юнака відповіла: „Інший наречений випередив тебе в любові до мене. Бог мій перший полюбив мене, Він полюбив мене споконвіку. Тому не можу нікого іншого любити, окрім Нього".

2. Божі дари як знаки Його любові

Людина дозволяє іншим здобути себе дарами... Бог використав це, щоб придбати нас для себе: „Я притягав їх людяними мотузками, – поворозами(Поворози – узи, тісний, нерозривний зв'язок) любови " (Ос. 11,4). Які ж це дари, які Бог дав людині? Найперше, створив нас на свій образ і подобу, обдаровуючи дарами пам'яті, розуму і волі, потім зробив для нас небо і землю, зорі, планети, моря, ріки, джерела, гори, долини, цінні метали і різні роди звірів. Все це зробив для того, щоб служило людині і щоб людина полюбила Його з вдячності за ці дари. „Мій Господи, – вигукує св. Августин, – небо і земля говорять мені про Тебе! Все заохочує мене, щоб я любив Тебе, бо все це зробив Ти з любові до мене". Опат Ранке, засновник трапістів, коли споглядав зі своєї келії вершини гір, струмки джерел, політ птахів, квітування рослин, зорі на небі, тоді відчував, як кожне з цих творінь розпалює у ньому любов до Бога, який створив це все з любові до нього. Так само св. Марія Магдалина Паційська, тримаючи у руці гарну квітку, відчувала, як вона розпалює в її серці любов до Бога, і при цьому говорила: „Бог від вічності запланував створення цієї квітки з любові до мене". Ця квітка ставала для неї неначе стрілою любові, що солодко ранила її і ще більше єднала з Богом. Св. Тереза натомість, подивляючи красу природи, пригадувала свою невдячність Творцеві, який усе це створив для того, щоб вона любила Його.

Розповідь про одного побожного пустельника теж говорить нам про знаки Божої любові. Коли той пустельник проходив селами і полями, то всі трави і квіти, що зустрічалися на шляху, картали його за невдячність Богові. Тоді він бив їх палицею і кричав: „Замовкніть вже, замовкніть, називаєте мене невдячним, кажете, що Бог створив вас з любові до мене, а я Його не люблю!... Добре, вже зрозумів вас, прошу замовкніть, не докоряйте мені більше!".

Та Бог не лише подарував нам усю красу природи. Він схотів, щоб ми полюбили Його, тому пожертвував нам Себе Самого. „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним" (Ів. З, 16). Коли через гріх ми померли і втратили Божу ласку, наш предвічний Отець з великої своєї любові, – як пише апостол Павло, – послав Свого Улюбленого Сина, щоб надолужив за наші гріхи і повернув нас до життя, яке у нас відібрав гріх: „ Та Бог, багатий милосердям, з–за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом з Христом" (Еф. 2, 4 –5). Жертвував нам свого Сина, бо, бажаючи нам простити, не зважав на Нього, а разом з Ним обдарував нас всяким добром: своєю ласкою, своєю любов'ю і навіть небом, бо всі ці дари є, звичайно, менші від дару Сина. „Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього? " (Рм. 8, 32).

3. Страсті і смерть Христа – найвищий акт любові

Син Божий з любові до нас увесь жертвувався нам: „Ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2). Щоб викупити нас від вічної смерті і щоб віднайти нам Божу ласку і втрачений рай, „Слово стало тілом" (Ів. 1, 14). Господь світу позбавив Себе всього: „прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини" (Флп. 2, 7).

Та найбільше гідне подиву і незбагненне те, що Господь міг спасти нас без смерті та болю, проте вибрав для себе життя, сповнене страждання і зневаги, жорстоку і ганебну смерть – смерть хресну, на шибениці, що призначена для злочинців: „він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної" (Флп. 2, 8). Бог вибрав саме смерть на хресті, щоб засвідчити нам свою любов: „Полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2).

Тому великий апостол Христової любові, св. Павло, пише: „Бо любов Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли" (2 Кор. 5, 14). Апостол підкреслює не стільки страждання Ісуса Христа, скільки любов, яку нам об'явив у терпінні за нас, а це зобов'язує і змушує любити Його.

Послухаймо, як св. Франциск Салезій пояснює цей уривок з листів св. Павла: „Чи ж усвідомлюємо, що Ісус, правдивий Бог, полюбив нас настільки сильно, що прийняв за нас смерть і то смерть хресну? Хіба це не породжує у нашому серці відчуття, що під дивним тиском видобувається любов із наших сердець – любов тим сильнішу, чим більше гідна любові?" І ще додає: „Ах, чому ж не йдемо за Ісусом розп'ятим, щоб померти на хресті разом з Тим, який саме так захотів померти з любові до нас? Ми повинні кликати: „Знайду Його і ніколи не покину, помру разом з Ним і згорю у полум'ї Його любові. Тоді той самий вогонь поглине як Бога–Творця, так і Його нужденне створіння. Мій Ісус віддається мені увесь, і я увесь жертвую себе Йому. Буду жити і вмирати на його грудях: ані смерть, ані життя не відлучать мене від Нього. Відвічна любове, моя душа шукає Тебе і вибирає Тебе навіки. Прийди, Духу Святий, і запали наші серця Твоєю любов'ю! Любити або померти! Померти для кожної іншої любові, щоб жити тільки для любові Ісуса! Спасителю наших душ, вчини, щоб ми співали протягом віків: „Нехай живе Ісус! Нехай живе Ісус, бо Його люблю!".

Любов Ісуса Христа до людей була така велика, що з тугою очікував Він години своєї смерті, щоб у ній міг виявити людям свою любов: „Хрещення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться" (Лк. 12, 50). Тому св. Іван так описує ніч, під час якої почалися Страсті Ісуса: „Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Ів. 13, 1). Відкупитель назвав цю годину своєю годиною, бо момент смерті був для Нього часом бажаним. Вмираючи на хресті, знесилений повністю стражданням, хотів залишити людям доказ своєї любові.

Що могло спонукати Бога до смерті на шибениці, між двома розбійниками, у великому приниженні Божої Величі. „Тільки любов, яка не дбає про власну гідність!" – повідає св. Бернард. Так, коли хтось закоханий, і хоче виявити свою любов, не стільки дбає про власну гідність, як про вигоду улюбленої. Слушно кликав св. Франциск з Паулі, коли дивився на Розп'ятого: „О любове, о любове, о любове!" Також усі ми, вдивляючись в Ісуса на хресті, повинні вигукнути, розпалені любов'ю: „О любове, о любове, о любове!"

Коли б віра нас в цьому не запевнювала, хто ж зміг би будь–коли повірити, що Бог всемогутній, найщасливіший, Господь усього, виявив людині таку любов, яка привела Його – якщо так можна сказати – аж до втрати розуму? „Ми побачили саму мудрість, тобто Предвічне Слово, „збожеволілим" з надмірної любові до людей!" Саме так говорив Лаврентій Юстиніан. Так само вигукнула св. Марія Магдалина Паційська, коли одного дня, перебуваючи в духовному піднесенні, взяла в руки дерев'яне зображення Розп'ятого: „Так, мій Ісусе, Ти божевільний з любові. Говорю це і завжди буду повторювати: „Ти, Мій Ісусе, божевільний з любові". Це не є, – як твердить св. Діонісій Ареопагіт, – божевілля, а природній наслідок Божої любові, яка каже тому, хто любить піднятися над самим собою, щоб жертвувати себе повністю тому, кого любить.

Ах, коли б люди, дивлячись на Розп'ятого, захотіли роздумувати над любов'ю, яку плекав Він до кожного з нас! Св. Франциск Салезій говорив: „Якою любов'ю запалали б ми, коли б ми побачили її полум'я в лоні Відкупителя?! Що ж це за щастя – могти горіти тим самим вогнем, котрим горить наш Бог! Що ж це за радість – бути з'єднаним з Богом ланцюгом любові!" Св. Бонавентура говорив про рани Христа, що вони ранять найтвердіші серця і розпалюють душі найбільш байдужі. Скільки ж любовних стріл виходить з тих ран, які цілять у найтвердіші серця! Яке ж полум'я добувається з палаючого Серця Ісуса Христа, розпалюючи найхолодніших! Скільки з пробитого боку добувається ланцюгів, що зв'язують душі незламні та бунтівні!

4. Христос більше любив, ніж терпів

Іван Авільський не переставав говорити про любов Христа у своїх проповідях і в одному із своїх трактатів „Про любов Бога до людей" засвідчив свої гарячі почуття до Бога, які – з уваги на їх виняткову красу – я дозволив собі тут зацитувати:

„Мій Відкупителю, ти полюбив так людину, що якщо хтось пізнає і розважить цю любов, не може Тебе не любити, бо твоя любов насильно здобуває серця, як це висловлює апостол: „Любов до Христа спонукує нас ". Джерелом любові Ісуса до людей є Його любов до Отця. Тому під час Тайної Вечері сказав до апостолів: „Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!" (Ів. 14, 31) Але куди? Щоб померти за людей на хресті.

Жодний розум не зможе збагнути, як горить той вогонь любові у Серці Христа (...). Коли б Йому наказано понести смерть не один раз, але тисячу разів, і на це вистарчило б Йому любові. І коли б те, що мусів витерпіти за всіх людей, необхідно було для спасіння однієї людини, зробив би те саме для кожного, що зробив для всіх. Хоч висів на хресті три години, якщо б це було потрібно, вистарчило б Йому любові залишитись там аж до судного дня.

Любов Христа була більшою, ніж Його терпіння! О любове Божа, ти набагато більша, ніж нам здається! Зовнішньо видаєшся великою, бо численні рани і синці про Тебе свідчать, але не показують вони всієї Твоєї величі. Лише у глибині Твого серця схована її велич. Рани – це тільки краплина, що випливає з безмежного моря любові.

Найбільшим проявом любові є пожертвування свого життя за друзів. Але і цього недостатньо Ісусові (...).

Саме така любов Бога спонукає до божевілля добрих людей і глибоко дивує (...). Вона народжує бажання внутрішнього згорання і мучеництва, дозволяє відчути радість у стражданні, навіть на розжарених ґратах, робить так, що ходять по розжареному вугіллі, як по трояндах; вона є джерелом туги за стражданнями, що терпимо заради Бога, джерелом радості від того, чого світ боїться, а також – закликає прийняти те, чим світ гидує. Св. Амвросій говорить, що для душі, яка повінчалася з Ісусом Христом на хресті, найбільш славним є носити знак Розп'ятого.

Як Тобі відплачу, мій Ісусе, за твою любов? Справедливо, щоб за Його кров заплатити своєю власною кров'ю. О коли б і я міг побачити себе позначеним тією кров'ю і прибитим до хреста! (...) Святий хресте, прийми на себе також мене! Стань ширшим, терновий вінець, щоб і я міг помістити в тобі мою голову! О цвяхи, залишіть невинні руки мого Господа, а простроміть моє серце! Ти, мій Ісусе, помер, – пригадує мені св. Павло, – щоб панувати над живими і мертвими; але не через кару, а через любов: „На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати" (Рм. 14, 9).

О мій Ісусе, Спасителю сердець, сила твоєї любові зламала також найтвердіші серця! Ти запалив увесь світ твоєю любов'ю. О Господи, повний мудрості, напій моє серце твоїм вином, спалюй твоїм вогнем, рани стрілами твоєї любові! Твій хрест є неначе стрілою, що ранить моє серце. Нехай увесь світ дізнається, що і я маю зранене серце! Любове найсолодша, що Ти зробив? Прийшов, щоб мене лікувати, а поранив мене? Прийшов, щоб навчити мене жити, а зробив мене божевільним? О святе божевілля, хочу щоб я ніколи без Тебе не вмів жити! Господи, коли дивлюся на хрест, все спонукує мене до любові: дерево, постава, рани твого Тіла, а насамперед – твоя любов: вона спонукує мене до любові і бажання, щоб вже ніколи про Тебе не забув".

5. Способи, що ведуть до досконалої любові Христа

Щоб осягнути досконалу любов до Христа, потрібно також визначити відповідні засоби.

Ось способи, про котрі навчає св. Тома Аквінський:

1. Постійно пам'ятати про Божі дари як загальні, так і особисті.

2. Роздумувати про безмежну доброту Бога, який завжди готовий засвідчити нам добро, і який завжди любить нас і очікує на нашу любов.

3. Пильно уникати найменшої нагоди спричинити Йому прикрість.

4. Зректися всіх благ цієї землі: багатств, почестей і приємностей.

5. Отець Таулер додає, що ефективною дорогою, яка веде до досконалої любові Ісуса Христа, є роздуми над Його святими Страстями.

Набожність до Страстей Господніх є найкориснішою, найніжнішою і найдорожчою Богові серед багатьох інших набожностей. Вона наповнює нас довір'ям і розпалює серця. Де ж отримаємо більше благ, якщо не у Страстях Ісуса? Звідки черпаємо надію на прощення, силу проти спокус, певність, що здобудемо рай? Звідки стільки світла про правди Божі, стільки любовних закликів, звідки такі численні стимули до зміни життя і прагнення пожертвувати себе Богові; звідки те все, якщо не зі Страстей Ісуса Христа? Слушно апостол Павло називав проклятим того, хто не любив Ісуса: „Як хтось не любить Господа, анатема на нього" (1 Кор. 16,22).

Тому, хто хоче удосконалювати свою любов до Бога, св. Бонавентура радить щоденні роздуми над Страстями Ісуса Христа. І А св. Августин твердив, що більше ваги має одна сльоза, пролита на згадку про Страсті Господні, ніж тижневий піст на хлібі і воді. Ось чому святі присвячували стільки часу роздумам над Страстями Ісуса Христа. Завдяки цьому св. Франциск Асизький став ангелом любові. Одного дня, коли приятель побачив його у сльозах, запитав, чому плаче, тоді той відповів: „Оплакую біль і ганьбу мого Господа; але тим, що мене найбільше спонукує до сліз, є те, що люди, для яких Він стільки витерпів, забули про Нього". І кажучи це, заплакав ще сильніше, що викликало сльози у приятеля. Коли цей святий чув бекання ягняти або щось, що нагадувало йому терплячого Ісуса, відразу заливався сльозами. Коли одного разу був хворий і співбрат порадив йому прочитати побожну книжку, той відповів так: „Моєю єдиною Книгою є розп'ятий Ісус ". Тому дуже заохочував своїх братів до постійних роздумів над Страстями Ісуса Христа.

Можемо це підсумувати, цитуючи слова Тієпольо: „Хто не полюбить Бога, вдивляючись в Ісуса померлого на хресті, не полюбить Його ніколи".

Молитва

О предвічне Слово, Ти прожив тридцять три роки у праці, віддав власну кров і життя для спасіння людей – нічого не шкодував, щоб здобути їх любов! Чому є ще люди, які це знають і не люблять Тебе?

О Боже, на жаль, серед тих невдячних є також і я! Тепер я усвідомлюю кривду, яку заподіяв Тобі... Змилуйся наді мною, о мій Ісусе! Жертвую Тобі моє невдячне серце; невдячне, але сокрушене. О мій Відкупителю, шкодую передусім за те, що погордив Тобою. Упокорююся перед Тобою і люблю Тебе усією душею.

Душе моя, люби Бога, котрий дозволив зв'язати себе для тебе, як винуватець, бичувати, як невільник; люби того Бога, котрий для тебе став висміяним царем і вкінці для тебе помер на хресті, як злочинець.

Так, мій Спасителю, мій Боже, люблю Тебе, люблю Тебе. Пригадуй мені завжди, скільки Ти витерпів заради мене, щоб я вже ніколи більше не перестав Тебе любити.

Мотузки, що зв'язали Ісуса, зв'яжіть мене з Ним, терня, що коронували Його, заподійте мені рану любові, цвяхи, якими був прибитий, прибийте також мене до Його хреста, щоб жив і помирав, з'єднаний з Ним.

О Крове Ісуса, напоюй мене Твоєю святою любов'ю. О смерте Ісуса, допоможи мені зректися всякого земного прив'язання. Пробиті стопи мого Господа, обіймаю вас і благаю: звільніть мене від пекла, на яке заслуговую.

Мій Ісусе, в пеклі не міг би Тебе вже більше любити, а я все–таки хочу Тебе любити. Любий мій Спасителю, спаси мене, з'єднай мене з Собою і не дозволь мені загинути.

Маріє, Мати мого Спасителя, Прибіжище грішників, допоможи грішникові, що хоче любити Бога і Тобі довіряється. Допоможи мені через твою любов до Ісуса Христа! Амінь.

редемптористи