Книга ІІІ    Практичне заохочення до духовного життя

Слуга. Відчини, Господи, моє серце для Твого закону і навчай мене поводитися за Твоїми заповідями.

Дай мені зрозуміти Твою волю і пам`ятати про Твої добродійства з великою пошаною і пильно роздумувати над ними, як загалом, так і осібно, щоб міг Тобі за них достойно подякувати.

Однак я знаю і визнаю, що навіть за найменшу річ не в силі належно відплатитися подячною хвалою.

А я замалий проти всіх тих дібр, які Ти мені дав; а коли дивлюся на велич Твоєї доброти, перед Твоєю величавістю дух мій завмирає.

Все те, що ми маємо на душі й тілі, і те, що ми набули біля себе чи в собі, природним чи надприродним способом, - це Твоє добродійство і прославляє Тебе, ласкавого й доброго Благодателя, від якого ми все те добро одержали.

Хоч один дістав більше, а другий менше, та все це Твоє добро і без Тебе навіть найменшої речі неможливо мати.

Той, хто більше дістав, не може похвалитися своєю заслугою ані вивищуватися над іншими, ані погорджувати нижчим від себе; бо більший та кращий той, хто собі менше приписує, а покірніший та щиріший у подяці.

А той, хто вважає себе гіршим і не гіднішим від усіх, заслуговує на те, щоб ще більше дарів одержати.

А той, хто менше дістав, не повинен ані смутитися, ані зносити це з нехіттю, ані багатшому заздрити.

Але радше дивитися на Тебе і якнайбільше хвалити Твою доброту: що Ти роздаєш свої дари так щедро, так задарма і так радо, без огляду на людей.

Все від Тебе вийшло, тому треба хвалити Тебе в кожній речі.

Ти знаєш, що кожному найліпше буде дати, і чому цей має менше, а той більше; то не наша річ, а Твоя про те вирішувати, бо в Тебе записані заслуги кожного з них.

Тому-то, Господи Боже мій, я навіть вважаю це великим добродійством, щоб не мати багато такого, від чого на світі за людським звичаєм береться хвальба і слава.

Так що людина, коли подумає над біднотою і нікчемністю своєї особи, не тільки не відчуває через те ніякої прикрості, ні смутку, ані приниження, але радше втіху і велику радість.

Що, Ти, Боже убогих, покірних, якими на цьому світі погорджують, вибрав собі за своїх друзів і свою челядь.

Свідками того самі апостоли Твої, що їх настановив Ти князями над усією землею (Пс. 44,17).

А вони, такі покірні і простенькі, далекі від усякого лукавства і хитрості, прожили свій вік на сіті без нарікань та навіть радо терпіли зневаги заради ймення Твого (Ді. 5,41) і з великою радістю приймали те, що для світу осоружне.

Таким чином ніщо не повинно так тішити того, хто любить Тебе і знає Твої добродійства, як Твоя воля щодо нього і ласкаве рішення Твого вічного Провидіння.

Воно так повинно задовольняти і втішати його, що він рад би бути найменшим, як дехто бажав би стати найбільшим.

Бути спокійним та задоволеним на останньому місці, як на першому і хотіти, щоб погорджували ним і принижували його, а навіть бути без усякого доброго імені і слави, як щоб мати більше від інших поваги і більше значення на світі.