У Нижньому Болотному нема доброї води. Та, що тече по трубах, придатна лише для технічних потреб. А за питною водою селяни завжди ходили до Джублика. Ніхто не знає, звідки взялася така назва урочища, але джерело в ньому справді цілюще.

…Того дня мама не хотіла пускати Мар’янку до джерела, але дівчинка разом з сусідською Оленкою пішла відпрошуватися до тата. Він дозволив.
А за якісь півгодини діти прибігли здивовані й перелякані і почали розказувати про “ворожку”, яку бачили в лісі.

«Пані, хто ви?»

Удома дітей заспокоїли й порадили: якщо видіння прийде знову, перехрестите себе і постать. Дівчата так і зробили, а як повернулися додому, радісно розповіли: “Ми хрестили й себе і ту постать, а вона тільки посміхнулася, перехрестилася сама й далі пішла за нами”. Минуло два місяці, й Оленка та Мар’янка перестали боятися дивної постаті, звикли до її присутності. Вони навіть спробували поговорити з нею. “Пані, хто ви є?” – спитала Оленка. “Мати Божа Марія”, - відповіла вона. А коли про це ж перепитала Мар’янка, відповідь була: “Я - Пречиста Діва Марія”.

Психіатри написали: «Здорові»

Хата священика в Нижньому Болотному, що в Іршавському районі на Закарпатті, - крайня в селі. Скромна оселя вщерть заповнена мешканцями: в отця Петра Кобаля та його дружини п’ятеро дітей. Дев’ятирічна Мар’янка – друга в сім’ї. Ця худенька чорнява дівчинка – така, як і тисячі її ровесниць. Але в її великих очах стільки печалі, ніби прожила вона не дев’ять років, а кілька життів. Навіть коли вона радіє подарункам і усміхається, очі залишаються сумними. “Вона звичайна дитина, така ж, як всі інші, - говорить отець Петро. – Я ніколи не сподівався від неї чогось ТАКОГО”…

Оленка – найближча подруга і сусідка – на рік старша від Мар’яни. І абсолютно інша за характером: жвава, балакуча, безпосередня. Сім’я Оленки Куруц теж велика: окрім неї, в батьків ще троє дітей.

Мама за ними мусить доглядати сама, бо тато на заробітках в далекій Іспанії. Після того, як напередодні Успення Пресвятої Богородиці Мар’янка та Оленка побачили біля джерела Пречисту, сусіди ще більше здружилися. Вкупі легше давати раду з проблемами, які з’явилися після чуда в Джублику. Батьки переживають за дівчаток, бо до них приходять різні, не завжди добрі люди, на Службах намагаються доторкнутися до діток. Після деяких візитів дівчата втрачають свідомість. Рідні вірять дітям, бо мають багато доказів їхньої щирості. Але для певності все ж вирішили повезти дівчаток до лікарів. Шість львівських докторів написали в своїх висновках: “Здорова”.

Мама Мар’янки – пані Анна – тривожиться, що дівчинка почала гірше вчитися: багато часу в неї йде на молитву, до того ж їй доводиться спілкуватися з багатьма людьми, які приходять до них. Що вдієш: вже більш як два місяці будинок священика є свого роду “штаб-квартирою нижньоболотівського чуда”. Дівчат, які про все що завгодно можуть питати Діву Марію, вже замучили відвідувачі. Особливо ті, що цікавляться статтю майбутньої дитини чи ще якимись дріб’язковими речами. Тому, коли я запитую в дівчаток, як це було, вони зітхають і в стоп’ятдесятий раз починають свою розповідь.

«Вона виглядає на п’ятнадцять років»

- Мар’янко, коли ти вперше побачила Матір Божу, як вона виглядала?

- Була одягнута в білий одяг із синім поясом. Дуже гарне обличчя. Вона ніби стояла в повітрі.
- Що вона робила?
- Нич. Лиш тримала вервицю в руках.
- А як вона розмовляла з вами: так як мама, коли сердита, чи коли лагідна? – допомагає мені мама дівчинки.
- Ні, мамо, ви так лагідно зі мною ніколи не говорили.
- Оленко, а на скільки років виглядає Божа Матір?
- Десь на п’ятнадцять.
- А ви бачили біля неї ще когось?
- Раз вона приходила з Ісусом і святим Йосифом. Йосиф тримав у руках кривульку і лілею.
- Мені казали, що були ще два ангели?
- Три. Два маленькі й один великий, але одного ми не помітили.
- А звідки знаєте, що був третій?
- Матінка Божа сказала.
- Мар’яночко, ті ангели були подібні на звичайних хлопців?
Тут дитина подивилася на мене так, ніби я впала з космосу.
- Ні, вони ж з крилами.
- А ви можете спитати в Матері Божої про якісь свої справи, наприклад, чи викличуть завтра до дошки?
- Ні, мені це не цікаво, - каже Оленка.
- І мені не цікаво, - додає Мар’яна.
- А як часто ви бачите Богородицю й можете говорити з нею?
- Вона завжди з нами – і в дома, і в школі – сидить на уроках за вільною партою. Вона й зараз тут, з нами…

«Можна говорити тихо»

- Дівчата кликали мене, щоб я прийшов до джерела, де з’явилася Божа Матір, - розказує отець Петро. – Я вагався, ми взагалі не хотіли розголошувати цей випадок, думав, хай перше Церква скаже своє слово. Але потім вирішив: “Якщо справді там є Богородиця, то як в її очах буду виглядати я, священик, коли проігнорую запрошення? А якщо нема, то що я втрачаю?” Коли прийшов до джерела, за мною прибуло ще з півсотні людей, хоча їм ніхто нічого не розповідав.

Отець Петро пригадує, як він підходив до Джублика, де вже була його дружина з дівчатами і ще кілька жінок. Вони молилися й намагалися говорити з Богородицею. Але робили це так голосно, що аж луна горами йшла… “Чи вони вирішили, що Богородиця глуха?” - подумав я і попросив дівчат спитати в Матері Божої, чи чує вона, якщо говорити тихо? Дівчата відповіли, що можна питати тихенько, або й взагалі мовчки – Вона все одно чує.

Наступного разу Оленка та Мар’янка сказали, що Діва Марія просить прийти служити старенького владику Маргітича. Мар’янка могла чути від батька це прізвище, але Оленка нічого не знала про цю людину. Владика приїхав, хоча, очевидно, теж мав вагання. На місці з’яви відправили Службу Божу. Відтоді щодня о 16 чи 17 годині біля джерела починається відправа, а потім всі моляться на вервиці, як просила дівчаток Пречиста Діва. Через якийсь час до Джублика приходили молитися вже тисячі людей. На місці з’яви люди взялися будувати капличку – біля самого джерела, в скалі. Провадить усі ці справи монах-василіанин отець Атаназій.

- І в мене виникали сумніви, та й виникають, - каже він. – Але як тільки завагаюся, Мати Божа дає докази, знаки. Тисячі людей були свідками надприродного явища, коли під час недільної Літургії сонце змінювалося, оберталося і на ньому з’являвся напис: “Прийдіте, поклонімся”.

Отець Атаназій хотів би, аби в Нижнє Болотне приїхала церковна комісія, яка б провела свої дослідження. Але наразі офіційна Церква відреагувала тільки забороною для всіх священиків відправляти на місці об’явлення.

«Треба почекати років двадцять»

Цю заборону наклав єпископ-ординарій Ужгородської єпархії. Він вважає, що доки Церква не визнає це об’явлення, священикам не можна відправляти на тому місці. Отець Атаназій отримав також заборону від свого головного настоятеля з Риму. Священики, які опинилися перед дилемою: послухатися своїх настоятелів чи Матері Божої, яка промовляє через дівчаток, вибрали останнє. Їх підтримав владика Іван Маргітич, ісповідник віри, котрий страждав за Церкву в сталінських таборах.

- Я переконаний у тому, що діточки нормальні, що не обманюють, - каже владика Маргітич. - Привид не може їх переслідувати протягом двох місяців. І, крім того, не може бути, щоб з якоїсь дитячої видумки сходився народ і так щиро молився. Тут вже є випадки зцілення. Один чоловік з тяжкою формою туберкульозу, від якого вже відмовилися лікарі, молився, і хвороба зникла. Якась жінка не могла ходити, а після молитов на цьому місці піднялася на ноги. Не можна сподіватися, що всі вилікуються, навіть в Лурді, Фатімі, інших святих місцях не всі зцілюються. Потрібна велика віра, щоб Божа сила діяла.

- Церква не спішить приймати рішення, - продовжує владика. - Але місцеве церковне начальство не може забороняти людям сходитися на молитву, не може забороняти священикам піти туди, де люди моляться, хочуть сповідатися і просять Святого Причастя. Ісус Христос казав: “Де двоє-троє зійдуться в моє ім’я, там і я”. Для Ісуса Христа і Божої матері із воскреслим духовним тілом нема перепони між небом і землею. У часи підпілля наші вірні сходилися в Грушеві. Було багато паломників, які казали, що бачать Матір Божу. Нас постійно розганяла безбожницька влада. Але Бог давав кріпость, що люди сходилися і навіть священики правили Службу. Тепер там місце прощ, куди з’їжджаються люди з усіх-усюд.

Чи мав підстави місцевий єпископ-ординарій накладати заборону відправляти священикам? Доктор канонічного права Українського католицького університету отець Михайло Димид вважає, що мав.

- Місцевий єпископ є відповідальним за всі обрядові дії в його єпархії, - каже отець Михайло, - і коли на її теренах відбувається щось не від його імені, це не добре. Церква до таких об’явлень ставиться дуже стримано, і ця стриманість може тривати довго – років 10-20, доки Церква визнає, що справді сталося чудо. А до того часу єпископ слушно робить, що забороняє чинити дії, які би популяризували цю справу. Звичайно, єпископ мав би скерувати власну комісію для вивчення питання. Так бувало в інших випадках об’явлень Божої Матері. Наприклад, в Лурді протягом років єпископ не хотів чути про об’явлення…

...Але потім Церква офіційно визнала, що помилялася. Чи не станеться так у випадку з українським селом Нижнім Болотним?..

«Навернення розпочнеться з Нижнього Болотного»

Мар’янка та Оленка багато моляться. Коли їх просять помолитися за родину, за когось із близьких, вони кажуть: “Та ми ж за всіх молимося”. Часом вони говорять речі, до яких не могли б додуматися десятирічні сільські дівчата: про те, що має зрости авторитет священиків, про молитву на вервиці за навернення Росії, про навернення України, яке розпочнеться з Нижнього Болотного… А в усьому іншому – вони звичайні діти: не хочуть після канікулів повертатися до школи, сперечаються зі старшими братами, бавлять молодших сестричок. Правда, вже не мріють, як раніше, бути вчительками, а лише монахинями.

Під час Служби Божої на місці майбутньої каплиці дівчатка бачили, як Божа Матір молилася разом з усіма. І вона дуже раділа тій спільній молитві.

“Оленко, а що робить Діва Марія, коли ти її нічого не питаєш?” – “Молиться”…