Дорогі брати і сестри у Христі! Переживаємо один із величних празників, у якому святкуємо як славні події з життя нашого Спасителя Ісуса Христа, так і величну пам'ять нашої Небесної Матері Пречистої Діви Марії. В основі сьогоднішнього празника є зустріч Симеона з Ісусом Христом, однак в церковних календарях цей день відзначають як день Матері Божої. Марія приносить дитятко Ісуса до Храму разом зі Своїм обручником святим Йосифом, щоби зросити за церковним звичаєм – посвятити Його на службу Богові. І саме через руки Марії Симеон приймає Боже благословення. Тоді він бере на свої руки Дитину, співаючи пісню, яку по сьогоднішній день співають кожного дня тисячі монастирів по цілому світу, в честь цієї величної події – зустрічі Спасителя з людиною. Кожного вечора у нашому східному обряді, коли закінчується вечірня, коли людина закінчує свою розмову з Творцем, щоби пізніше йти на нічний відпочинок, то співає пісню: “Нині відпускаєш слугу Твого, Владико, за Твоїм словом у мирі”. Тобто кожного вечора людина, якщо щиро служить Творцеві, може прощатися з цим світом і бути готовою відійти з цього світу, якщо лише Господь цього хоче. Тобто у нашому житті ми повинні бути завжди готовими до тої неминучої хвилини, коли доведеться залишити увесь світ і відійти за словом нашого Спасителя до вічного життя. Кожного дня ми маємо можливість зустрічатися з нашим Спасителем Ісусом Христом через Святі тайни Сповіді,  а зокрема Святого Причастя. І дуже би хотілося, щоби та одна з найбільших таємниць Божої Любові, яка називається Пресвятою Євхаристією, була нами достойно вшанована. Щоби ми, приймаючи Святе Причастя, ніколи не топтали Його. Щоби ми не робили святотатських приймань Тіла і Крові Христових. Бо всі ми є слабкі і немічні, і грішні. Однак коли через людську думку ми таки переступимо Закон Божий, то доки людина не очистить свою душу від гріха, не має права приступати до Святая Святих.

В день Пресвятої Євхаристії читаємо послання апостола Павла, який каже: “Ось чому між вами багато хворих, багато немічних, багато і вмирає, - тому що недостойно приймаєте Тіло і Кров Христові. А хто недостойно їсть і п’є цю чашу – смерть собі їсть і п’є. Звичайно,  що ми є настільки земними людьми, що ніколи не будемо гідні достойно прийняти Божого Сина до свого серця. Ніколи ми не зросимо якоїсь такої достойної речі, щоби ми могли порівнятися зі Спасителем і прийняти Його Тіло і Кров до серця своїми скверними устами, з яких так часто вириваються погані слова, матюки, прокльони, лайка, ненависть, зависть, образи. І лише подумати, скільки разів на день своїми устами ми грішимо. І все ж таки тими устами приймаємо Божого Сина до Свого серця. Ні ангели, ані святі, які зараз у небі не мають такої великої ласки, як маємо ми з вами. Вони не можуть сказати: “Прийди, Господи, до мого серця!” і Він прийде. Ми ж  це можемо. Ми удостоїлися такої ласки незаслужено, щоби Христос жив у наших серцях. Як було сказано одної із попередніх неділь: “Хіба ви не знаєте, що ви є храмом Бога Живого, що ваше тіло – це храм, це святиня?” і не може бути такого, щоби людина Храм Божий перетворила на якийсь дім розпусти чи ідолопоклонства, де покланяються чи то демонам, чи чомусь іншому. Бо хто зруйнує храм Божий, того Бог зруйнує.

Маємо багато прикладів з нашої недавньої історії минулого віку, коли люди відважилися підняти руку чи то на хрест, чи то на храм, чи то на щось інше, що було посвячене Богові, і стільки історій мандрує між нами, що той чи інший зробив якийсь гріх, - там зруйнував хрест і як потім тяжко помер, чи інше. Багато є таких історій. Однак ми не розуміємо, що це лише була матеріальна річ, посвячена Богові. А ми з вами є особами духовного сенсу. Ми не лише плоть і кров, ми також є Божі діти. І якщо ми відважимося руйнувати Божий храм, яким є ми з вами, то крім того, що на землі не дуже добре нам буде (хоч можемо мати купу достатків), все ж так недобре нас потім чекає.

Тому сьогоднішній день Стрітення Господнього, в якому посвячуємо свічки – символ світла, має бути для нас днем, у якому ми мали б розуміти, що наш Господь і наш Спаситель приходить до нас, до нашого тіла, до нашого серця, до нашої душі, і в нас перебуває. І що ми можемо зустрітися з Ним  кожного дня і кожної хвилини, коли ми скажемо від щирої душі: “Господи, помилуй!”, Він приходить і прощає, і помагає. Але від нас залежить, чи справді будемо ми будемо достойні того прощення, чи справді ми будемо старатися у своєму житті робити все, аби наші тіла, наші душі, наш розум не були осквернені, а були чистими перед Богом. Бо воля Божа, Господь хоче, щоб ми були святими. Це є наше основне покликання, основне завдання кожного християнина – стати святим у цьому світі, щоби подібно до Симеона могти сказати: “Сьогодні відпускаєш слугу Свого, Владико, бо мої очі побачили спасіння Твоє. Я готовий іти за Тобою, куди б Ти не казав”.

Тому за молитвами нашої Небесної Матері Пречистої Діви Марії і нашого Покровителя – святого Йосифа, Її Обручника, молімося, щоби Господь дав нам ласку жити святим життям у цьому світі. Щоби справді ми могли розуміти, яку велику гідність має людина, живучи на цій землі, коли приймає Божого Сина достойно. І яку велику біду або горе людина може на себе накликати, коли, ніби приймаючи Сина Божого, одночасно Його зневажає новими гріхами чи приймаючи навіть у гріхах.

Нехай Ісус, Марія і Йосиф допоможуть нам бути добрими Божими дітьми, щирими шанувальниками Пресвятої Родини, щоби в наших серцях завжди було світло Божої Любові. Амінь.