Дорогі брати і сестри у Христі! Сьогодні маємо неділю розслабленого, або паралізованого, неділю, у якій згадуємо подію, у якій Господь оздоровляє людину, яка не могла ходити, що була спаралізована довший час свого життя.

Як каже євангеліст Іван, була в Єрусалимі в храмі ветезда – купіль, в якій могли оздоровлюватися хворі один раз на рік. Один раз на рік сходив Ангел Господній, порушував воду, і тоді той, хто перший заходив, міг оздоровитися. І ось приходить Ісус і змінює цю практику. Бо не раз на рік, а кожного дня, коли людина звертається до Ісуса з проханням про поміч, може цю поміч отримати. Каже Ісус у останній Своїй проповіді до апостолів перед тим, як іти на страждання: “Що би ви не просили у Моє ім'я у отця Мого Небесного, Він дасть вам, тому що Він вас полюбив”. Минулої неділі ми роздумували, яким Всемогутнім є Бог, і якими малими піщинками у цьому всесвіті є ми. Навіть меншими порівняно з цими мурашками, що лазять по землі, якщо порівняти космос, всесвіт, нашого Творця і нас із вами. Однак Ісус каже: “Що б ви не просили у моє ім'я – просіть з вірою і отримаєте. Лише при одній умові: якщо це справді потрібно для спасіння вашої душі”. І бачимо, що не лише Ісус Христос міг оздоровляти людей, не лише Він мав цю Божу силу. Після того, як Він вознісся на небо і зіслав Святого духа апостолам, одним словом апостол Петро підводить з ліжка спаралізованого чоловіка, трьома словами піднімає з труни мертвий труп, кажучи: “Тавито, кажу тобі: встань!”. І так і сталося.

У нашому житті ми дуже потребуємо подібної віри до тої, яку мав апостол Петро. Потребуємо тої духовної сили, яку мав Ісус, щоби вміти жити. І в першу чергу потребуємо здоров’я. Не так дуже фізичного, як духовного. Бо видно, цей спаралізований, якого Ісус підняв і оздоровив, кажучи: “Встань, візьми своє ліжко і ходи”, мав зробити якийсь дуже серйозний гріх, як ми кажемо – тяжкий. Бо коли встав цей чоловік, Ісус йому каже: “Дивися, більше не гріши, щоб чого гіршого не сталося”. Звичайно, що наша злоба, наші гріхи є дуже часто наслідками різних наших недуг. Бо засліплений злобою чоловік може будь-що зробити. Може навіть іншого позбавити життя. І тут дуже багато, можна сказати, всі ми є хворими: хтось – на горло, бо не може прожити, щоби його не залити спиртом, хтось – на щось інше (не буду називати всі органи тіла, бо трохи непристойно звідси казати), хтось не може прожити без того, аби нормально говорити, як людина, аби спілкуватися по-людськи. Говорять так, що кожне друга слово – мат. Це є прокльон, це є призивання демона. Хтось не може жити так, аби справді щиро вірити, що Господь оздоровить. А хтось не може так жити, так вірити, що коли отримав оздоровлення, то не вірить у ту ласку.

Маємо, дякувати Богові, те прекрасне життя, ту історичну хвилину, в якій ми живемо, бо напевно перед нами мільйони людей мріяли жити в часі, коли буде об’являтися Пресвята Родина. Після нас будуть з сумом згадувати, що добре було тим людям. Багато людей приїжджає з далека, по 500-600 кілометрів і каже: “Які ви щасливі, що ви тут живете! Якби ми тут жили, ми б кожен день ту землю цілували, де з’явилася Пресвята Родина, де кров’ю стікали бетонні розп'яття, де Богородиця сказала побудувати “овечу купіль – ветезду” на оздоровлення людей. Ми лише про це мріємо!”. А ми навіть не усвідомлюємо, що ми є щасливі.

Якщо Богородиця з’явилася у 1854 році у Люрді, і там вже славно все розбудовано, і ми туди підемо і будемо тішитися, як там гарно. Якщо Богородиця з’явилася у 1917 році у Фатімі, то ми підемо туди і там будемо відчувати благодать. Якщо Вона з’явилася 25 років тому у Меджугор’ї, то ми туди поїдемо. Але якщо з’явилася в нас, то нехай почекає. Ми ще перевіримо, ми ще будемо переконуватися 100-200 років, а доти будемо казати: “Діти, йдіть туди моліться, бо там є справді Мати Божа”. Але чи всі ви удостоїлися, щоб бути там і з дітьми могли прийти? Пам’ятайте розповідь про бідного Лазаря, який після смерті попав на лоно Авраама, а багач кличе: “Отче Аврааме, пішли Лазаря, щоб з’явився моїм братам, аби вони повірили і змінили своє життя!”. Отець Авраам відповів: якщо не слухають Мойсея і пророків, то не повірять, якщо і хтось з мертвих встане”.

Так є і з нами. Якщо ми не слухаємо Святого Євангелія, не живемо за ним, не слухаємо тих пророків, яких нам дав Бог у сучасному світі, пророків у доброму сенсі того слова, - священиків, проповідників, які проповідують Слово Боже, то не віримо в те, що справді Кров Христова тече по розп’яттю, не віримо в те, що всі помремо, хоч то є неминуче – закінчення нашого життя. Ми думаємо, що будемо жити вічно  і робимо так, ніби житимемо не 60-70 років, а 600-700. Але час минає, час дуже швидко біжить. І дав би Бог, щоби настала така хвилина, коли Христос прийде до кожного з нас і нас оздоровить, зцілить від наших поганих звичок, від усіх тих гріхів, які ми творимо, творили в цьому світі. Дав би Бог, аби ми стали здоровими духовно, душевно, щоби пізніше наші діти не розплачувалися за наші злочини, за наші гріхи. Дав би Бог, щоб коли ми отримали якусь недугу, то могли її достойно, по-християнськи перенести. З любові до своїх дітей, до своєї сім’ї, до свого дому. Бо в цьому світі немає нічого випадкового. І коли ми своє життя марнуємо на якісь пусті речі, то тяжко сподіватися Небесного Царства. Людина, якій дав Бог дорогоцінний дар – своє життя, топче в болото. Я дуже часто то говорю, я сьогодні наважуся повторити, - пам’ятайте, що та друга правда віри, яку ви вчили колись, старші, в катехизмі тисяча дев’ятсот якихось років, то є трошечки неправда. Там написано, що Бог є справедливий Суддя, який за добро нагороджує, а за зло – карає. Отже знайте: Бог не карає. Якщо хтось нас і карає, то ми самі себе караємо своїм злом, своїми гріхами. Якщо ти відкинув Бога, Його любов, перестав творити добро, починаєш жити грішним життям, задовольняєш усі свої тілесні і не тілесні бажання, то ти вже сам себе засуджуєш на смерть, на гріх. І чому казати, що Бог тебе карає? Якщо людина живе розпусним життям і раптом захворіла на невиліковну хворобу – СНІД, то чому казати, що це Бог тебе карає? Ти ж сам тим грішив.

Отже, треба пам’ятати в цьому  світі лише одне: немає в цьому світі нічого випадкового. Ні одне наше слово, не один наш вчинок не зникає безслідно. Пам’ятайте, що для бога один день – як тисяча років, а тисяча років як один день. І навіть найменша наша думка є знана Творцеві, якщо Він перебуває  в нашому  серці. А Він перебуває в серці кожної людини, бо якби Господи зараз би відійшов від тебе, ти зараз би впав трупом. Отже, ти живеш завдяки тому, що Божий Дух тебе є. Тож цінуймо тог Божого Духа, пробуймо жити так, щоби ми більше не грішили, щоби Господь уздоровив нас, щоби нічого гіршого чи страшного з нами не сталося. Амінь.