Дорогі брати і сестри у Христі! Маємо сьогодні черговий день Появи Пресвятої Родини у Джублику – другий місяць вже шостої річниці, дякувати Богові. Зустрічаємося тут і молимося, і прославляємо нашого Небесного Отця за той дар, який маємо на цьому місці – за дар оздоровлення, за дар об’явлення, за дар науки і молитви.

Сьогодні слухаємо Євангеліє про те, як Ісус каже, що Він є Владикою всього. Якщо Господь призначив день святий святкувати, то Ісус і цього є Владика. І сьогодні Ісус нас вчить, що якщо потрібно спасти людину, якщо можемо цій людині допомогти, то можемо це робити кожного дня. Неважко собі знайти оправдання, коли у нас хтось просить помочі, а ми: “Сьогодні не зроблю, бо сьогодні молюся”, чи ще щось. Ісус нас вчить постійно бути милосердними і відкритими до тих людей, які до нас приходять. І сьогодні я би хотів особливішу увагу звернути на ті слова, які Ісус сказав до людини, у якої була одна рука суха, спаралізована: “Простягни свою руку!”. Ніби суперечить істині, яка є дійсністю – як чоловік може простягнути спаралізовану руку? Однак Ісус каже “простягни”, хоч та рука не може діяти, не може рухатися, однак на це слово паралізований простягає свою руку і вона стає здорова.

Коли приходимо до нашого Небесного Творця, коли йдемо до нашої Небесної Матері з молитвою, з каяттям за свої гріхи, з бажанням змінити своє життя на краще, то вистачить нам простягнути свою руку, щоби доторкнутися божественного. І тоді покидають нас недуги, тоді стаємо здоровими, бо, як я вчора казав, що можна багато устами промовляти молитов, однак у хвилину, коли дійсно хочеш щиро спілкуватися з Богом, простягни до Нього свою руку. Не в фізичному розумінні, звичайно. Богородиця сказала тиждень тому вам передати, щоб ви молилися і вірили. І простягнули руку до нашого творця – це є та рука нашої віри. Наскільки ми щиро віримо Богові, наскільки ми щиро віримо в присутність Пресвятої Родини на цьому місці, чи є в нас те відчуття, що зараз я стою перед Богом? Зараз я стою перед Пресвятою Родиною. І ви ще не зуміли простягнути свою руку, щоби доторкнутися чи то до Марії, чи то до Ісуса, чи то Святого Йосифа. Зрештою, за кілька хвилин більшість із вас прийме Ісуса до свого серця. Не рукою, а серцем зможемо всі доторкнутися до Ісуса. І якщо є дійсно  у ваших серцях віра, якщо ви прийшли сюди шукати допомоги в Ісуса чи то в Марії, чи у Святого Йосифа, чи в нашого небесного Отця, то можна лише зрозуміти, що Бог прийшов до мого серця. І не треба нічого просити, не треба нічого шукати, щоб оздоровитися – отримаєш все, що шукаєш. Бо цей спаралізований не казав нічого до Ісуса. Він мовчав і слухав, що Ісус говорить. А Ісус каже: “Простягни свою руку до Мене, відкрий своє серце переді Мною, повір, що я можу зробити те, що неможливе в цьому світі”.

Коли Бог хоче, то змінюється все. Змінюються закони природи, змінюються закони нашого життя земного, фізичного, душевного, духовного – все змінюється, якщо Бог хоче. А у нашого Небесного Отця є одне бажання, одне прагнення має Господь стосовно нас: Він дуже хоче, щоб ми стали святими, щоб ми стали Його правдивими дітьми, щоби ми разом з Ним жили, щоби в нас була така віра, з якою ми б могли кожного дня під час молитви торкатися до Нього. Щоб могли простягати до Нього руки і отримувати не тільки Боже благословення у щоденному житті, але й силу боротися з лукавим, який ніколи не спить, який завжди шукає, кого би пожерти, - каже апостол у своєму посланні.

Тому сьогодні молімося на цій Службі Божій, щоби Господь збільшив нашу віру, і щоби під час цієї молитви ми могли простягнути до Нього свої руки, відкрити перед Ним своє серце, торкнутися Ісуса. І збагнути, що дійсно ми є не самі в цьому світі. Господь приходить, щоби нас скріпити, нас оздоровляти і вести до святості, до Небесного Царства. Амінь.