Дорогі брати і сестри у Христі! Сьогодні слухаємо Євангеліє про перший день життя апостолів після Христового Воскресіння, як апостоли не знали, що їм робити. Вони хотіли зайнятися звичайними справами – хто рибу ловити, інші  - іти десь у гості, інші ще якимись справами займалися. І тут із самого ранку приходить Марія Магдалина і каже, що Христос воскрес.

І яка би була наша реакція на таку звістку? Ми бачили, що людину розп’яли, ми знаємо, що тій людині пробили серце списом, ми були присутніми в ту хвилину, коли людину поклали до гробу, завалили каменем. І тут якась жінка нерозумна каже: “Христос воскрес!”. Напевно, кожен з нас би подумав, що з нею не все в порядку, правда? Помішалася з горя, бо дивилася на розп'яття Ісуса. Однак, не дивлячись на те, що її несерйозно сприйняли, все ж таки вирішили піти і перевірити. І тоді побачили, як пише апостол і євангеліст Іван, лише полотна, лише плащаницю і хустинку, згорнену збоку, ту хустинку, якою накривали обличчя покійного. І побачили, і увірували. Тоді, коли вони ще не знали, що їм робити, двоє ідуть в село, - Лука і Клеопа. Лука той, що написав Євангеліє, яке ми сьогодні читали. Журяться, розказують, які несправедливі люди, як тяжко вони покарали їхнього Учителя, і ні за що було… а тоді той Учитель до них підходить, і вони Його не впізнають. І Він починає говорити їм, починаючи від Мойсея, через Ісаю, через пророка Давида, постійно Бог говорив: “Має народитися Людина Болю, що має бути той, кому кості витягнуть, розтягнуть Його так на хресному дереві, що кожну кісточку можна буде порахувати у Його тілі. Зранять Його, і будуть дивитися, як Його прокололи і розп’яли. У псалмах пророка Давида написано: пробили руки мої і ноги, кості всі мої я міг би порахувати”. І все це їм розказує усю цю дорогу. І вони відчувають, як їхні серця починають горіти. У їхніх серцях зароджується якесь тепло, яке вони не можуть пояснити. І коли Христос сідає з ними до столу, і благословляє хліб так само, як на Тайній Вечері, кажучи: “Прийміть, їжте, це моє Тіло”, тоді вони Його впізнали. Але Він зник від них.

Дорогі брати і сестри у Христі! Кажуть, що в будь-якому суді, коли є свідчення двох-трьох свідків, то любу людину можна засудити. Ну звичайно, не в нашому суді, бо тут можна підкупити. Але є така правда. І тут четверо апостолів-очевидців Христової смерті і Христового Воскресіння свідчать, що Христос воскрес. Вони самі не вірять. Як на вчорашній вечірні апостол Тома сказав: “Поки не вкладу пальців там, де були цвяхи, в ті місця, в ті рани, доти не повірю”. І кожен із них сумнівається так, як би ми сумнівалися, якби в перший раз цю вістку почули. Однак, коли Христос промовляє до людини, її серце починає горіти.

І я в ці світлі дні Христового Воскресіння хочу вам побажати лише одного: щоби дуже часто, може й постійно у своєму житті кожен із вас відчував, як Христос до нього промовляє. Щоби наша молитва не була просто співом, якимись зовнішніми знаками – там хрест, там поклін, там ще щось, а щоби наша молитва була розмовою з нашим Творцем. Щоби кожного разу, коли ми стаємо до молитви, кожного разу, коли співаємо “Христос воскрес”, “Господи помилуй” чи іншу молитву, то щоби наші серця починали горіти. Так, як у тих апостолів – вони ще не знали, що то Христос до них говорить, але Божий вогонь вже в їхніх серцях не давав їм спокою. Вони чули тривогу, вони чули, як їхні серця наповнюються якою надзвичайною радістю, яку ще не могли пояснити, що то з ними діється. Хочу вам побажати, щоби той божий вогонь горів у ваших серцях. Щоби усі ми завжди відчували Божу присутність у нашому житті. Щоби навчилися відчувати ту Божу любов, яка час від часу запалює те полум’я. я мав можливість в Страсну суботу спостерігати те надзвичайне чудо – сходження Благодатного вогню в Єрусалимі. Думаю, що дехто щ нас це бачив, як нізвідки у храмі Божому появляється блискавка, і запалюється вогонь. Вогонь Божої Любові, світло Христового Воскресіння. І той вогонь ніхто не палить, і ніхто не може пояснити, звідки він береться. Правду кажучи, коли я дивився ту пряму трансляцію з Єрусалиму Сходження Благодатного вогню. То в мене трошки появилася заздрість, якби і в нас таке було! Може б тоді ми дійсно повірили, що і Христос воскрес, і Пресвята Родина з’явилася, і що тут є справді місце надзвичайно великої святості. Я собі так думав, а в суботу увечері мені розказують люди, як ішли сюди помолитися до плащаниці, і бачили близько восьмої стації Хресної Дороги надзвичайне світло. Вони думали, що то йде Хресна Дорога, підійшли вище – а там нікого нема. Вже є і в нас знаки Божого Милосердя. А ще також маємо можливість доторкнутися того чуда, бо вже й до нас привезли той вогонь, що вночі у суботу зійшов у Єрусалимі. Кожен може взяти собі свічку і понести додому ту часточку Божого чуда. Амінь.