Сьогодні в особливіший спосіб згадуємо
знаряддя нашого спасіння, завдяки якому можемо сподіватися на вічне життя,
-це Хрест, на якому був розп’ятий
Спаситель, Хрест, який був окроплений кров’ю Сина Божого, і Хрест, який став
ключем до Царства Небесного для всіх нас. Знаємо життя Ісуса Христа добре і
знаємо, що Хрест у Його житті значив. Це була страшна мука, це були неймовірні
терпіння, це була смерть серед зневаг, знущань і обпльовувань. Тож сьогодні
Ісус звертається до нас: “Якщо хочете бути зі Мною, якщо хочете йти за Мною,
візьміть свій хрест і так ідіть за Мною”.
У кожного з нас є свої терпіння в житті,
хтось більше страждає фізично, має болі чи є спаралізований, чи є незрячий, чи
має якісь виразки на своєму тілі чи якісь рани незагоєні, хтось душевно терпить
за своїх дітей, переживаючи за своїх близьких, за тих, кого добре знає, хтось
терпить, неспроможний простити собі гріхи, які зробив у своєму житті, - у
кожного з нас є свої терпіння. І ці терпіння Господь сьогодні називає хрестом.
Він порівнює наші земні терпіння з Його стражданнями на хресті. І коли ми
справді хочемо бути дітьми божими на цій землі, ми мусимо свої терпіння
терпеливо брати, приймати, переносити і йти слідом за Ним, за Ісусом. До цього
Він нас закликає сьогодні. Як каже апостол Павло в сьогоднішньому посланні:
“Тримайтеся міцно, сильно свого віровизнання. Якщо ви вірите, що хрест
приносить вам спасіння, то тримайтеся міцно його, не нарікайте на нього.
Прийміть усе з руки Божої як дар. Бо немає такої людини на землі, яку б Господь
залишив без Своєї опіки. І немає такої людини на землі, якій би Господь дав
непомірні страждання чи терпіння”. Кожен із нас має свій хрест. І кожен із нас
терпить рівно стільки , скільки Господь до нього допускає. Отже якщо ми віримо
Христові, то ми повинні в певній мірі навіть любити свої терпіння. Бо через
свої переживання, болі та інщі страждання ми уподібнюємося до Сина Божого. Бо
пише апостол Павло, що Він у всьому, крім гріха, став подібним до нас. Він усе,
крім гріха, переніс за час Свого короткого земного життя. Зазнав і радості,
зазнав і зневаг, зазнав і хвали, і величання, зазнав і наруг, і бичування. Усе
пережив. Був над ним і суд людський. Він був найбільше опущений під час Хресної
Дороги. Він страждав як найгірший злочинець. Але ніхто з нас у цьому житті,
якщо ми хочемо бути християнами, ще не боровся так, щоби страждати аж до крові
за свою віру. Кожен із нас вірить якось автоматично. Немає у нас тої вірної і
щирої любові до Бога, щоб відчувати Його присутність у нашому житті постійно.
Кожен із нас допускається тих чи інших гріхів. І дуже є боляче, коли ми їх
постійно свідомо допускаємо.
В цьому тижні позавчора я мав нагоду
спостерігати таку картину: ідуть жінки на Службу Божу, в каплиці йде
приготування до Служби Божої, брати і сестри готуються вервицю молитися, і
одночасно навпроти жіночого монастиря люди бетонують перекриття над хатою,
бетонують плиту. Одні ідуть із вервицями. Майже кожна жінка, яка іде на молитву,
тримає у руках чи десь ховає вервицю і йде з молитвою. А з того будівництва
стільки вульгарщини і поганих слів чути до церкви, що вже хотілося залишити все
і зупинити тих дітей. То були діти – 15, 16, 20 років, але такі слова говорять,
що навіть поміститися у свідомості християнина не може, що той, що кладе на
себе знак хреста, чи деколи молиться “Отче наш” чи “Богородице Діво”, міг у
Великому Пості такі слова говорити. І то аби говорити – то кричати на ціле
поле, пропагуючи свою віру. Каже апостол Павло: “Тримайтеся міцно свого
віровизнання”. І от по нашій мові, по нашій бесіді, по нашій поведінці можна
побачити, якої ми є віри. Бо християнин тримається своєї віри у своєму серці і
на своїх устає молитвою. А той, хто лише називає себе християнином, а насправді
є гіршим від безбожника, “ віру” пропагує іншим. і не можна сказати, що людина,
з уст якої вилітають погані слова, є християнином. Це є безбожник. Бо Божа
дитина не буде прикликати на поміч ані сатану, ані когось іншого, і не буде
іменем поганим обзивати своїх ближніх. І знайте, що якщо спробувати справдя
бодай один тиждень щиро попостити, щиро помолитися, то це все зло, яке довкола
діється, настільки в очі кидається і настільки ранить людську душу, що не може
поміститися в голові. Ніби Великий Піст, ніби всі готуємося до страждань нашого
Спасителя, до Його хреста і Воскресіння, ніби кожен готується до сповіді і
Святого Причастя, і все одно у нашім світі, у нашім суспільстві стільки зла,
стільки неправди і обмови, що неможливо зрозуміти, звідки воно береться. Та ж
ми християни і ми можемо грішити. І то деколи свідомо, спеціально, щоби комусь
завдати болю чи когось образити.
Тому на цій Службі Божій, коли в
особливіший спосіб почитаємо хрест нашого Спасителя, молімося, щоби Господь Бог
завдяки Його крові, пролитій на цьому хресті, дав нам сили справді триматися
міцно своєї віри, боротися за свою віру, а не за щось інше, і дбати в першу
чергу про чистий, святий стан нашої душі. Бо якщо будемо дбати лише про
тілесне, то, як каже сьогодні Господь, погубимо свою душу. А яка нам користь із
тисяч, із мільйонів доларів, чи з тих мільярдів, про які говорять, хто скільки
має, яка користь з того всього, якщо рано чи пізно кожен із нас ляже і його
засиплять землею. Але душа безсмертна!
Нехай Господь допоможе нам знайти у своєму
серці відповідь, у що ми справді віримо і тримати своєї віри аж до кінця, ідучи
слідом за своїм Спасителем. Амінь.
