Дорогі брати і сестри у Христі! Сьогодні слухаємо Слово Боже про велике Милосердя і велику силу нашого Спасителя. Слухаємо також про те, що ми повинні жити в цьому світі так, щоб зберігати Господні заповіді. Бо каже апостол Павло: “Коли Слово Боже, яке передали ангели для людей, було таке зобов’язуюче, що коли не слухали ангелів чи то пророки, чи то хтось інший із людей, то терпіли різні покарання, то наскільки більше є Слово Сина Божого!”. Знаємо з Історії Спасіння, що коли пророк на послухав Слова Господнього, то до нього повернулася ослиця і заговорила людським голосом, щоб він ішов і зробив те, що йому каже Господь. Знаємо також щодо іншого пророка Захарії – батька св. Івана Хрестителя, ангел Господній заговорив до нього, а той не повірив і занімів на дев’ять місяців. Є також багато інших подібних прикладів. І накінець каже апостол Павло, що ми почули волю Божу з уст самого Спасителя, з уст Самого Сина Божого. І сьогодні не маємо оправдання, коли не зберігаємо Його Слово. І якби Він не прийшов і не вчив нас, і не творив між нами чудес, які були як дві тисячі років тому, так і сьогодні тривають між нами, то ми гріха не мали б за те, що живемо грішно. Але коли Він прийшов, коли Він нас вчив, коли Він сьогодні говорить, що те чи інше є гріхом, а ми Його не слухаємо і все ж таки переступи робимо Заповідей Господніх, то маємо гріх, бо знаємо, що так жити не можна, але все одно грішимо. Однак саме через те, що ми є такими впертими, що нам легше піти і задовільнити забаганки свого тіла, а не виконати те, що є корисним для нашої безсмертної душі і нашого вічного життя, саме через те, каже апостол Павло у своєму посланні, саме через те є між нами багато хворих, а багато і вмирає.  Тільки через те, що не виконуємо Заповіді господні, що не маємо сили перебороти зло, що не маємо в собі сили змовчати, коли язик чешеться щось недобре сказати, що не маємо сили відмовитися від лишнього стакану алкогольного напою, що не маємо у собі сили відмовитися від задоволення своїх тілесних похотей, тільки через те є між нами багато хворих. Не через те, що нам хтось робить шкоду, а тому, що ми самі собі шкодимо. Бо людина сама для себе робить як добро, так і зло. І коли у твоїй сім’ї хтось важко захворів, то не нарікай на Бога і не нарікай на свого ближнього. Нарікай на себе – на те, що ти не зберіг Господніх Заповідей, на те, що ти не навчив своїх дітей служити Богові, на те, що ти сам не раз прикликав сатану собі на поміч, коли вживав нецензурних слів, матюкався. Бо кожне погане слово – то є негатив, зневага святого місця. І все одно тяжко доходить. Кожне погане слово, кожен матюк, кожна лайка - то є ім'я одного зі слуг нечистого, то є ім'я одного з демонів, яких ви прикликаєте. І потім кажете, що Господь карає. Господь не карає. Господь чекає, щоб ми так, як того розслабленого принесли, щоб і ми так прийшли і щоб від Нього почули: “Дитино, твої гріхи відпускаються”. Господь очікує скрушеного серця, смиренного, жалю за вчинки, які ми зробили знаючи, що не повинні були їх робити. Господь очікує жалю за наші гріхи. І тоді можемо почути як не від Нього Самого, то через Його слугу священика, слова розгрішеня: “Відпускаються тобі гріхи твої”. І можемо відчути саме тоді ласку оздоровлення так, як це сталося у сьогоднішньому Євангелії. Не може бути здоровим тіло, коли дух всередині того тіла гнилий, грішний. Не може бути здоровим тіло, коли супроти тіла є всі гріхи, більшість гріхів,  - як п’янка, так і розпуста, так і інші злочини. Це все робиться супроти нашого тіла. І як ми можемо так просто казати, що коли нас щось трошки болить, коли нам є боляче за якісь терпіння, що це Бог нас карає? Такого нема. Той, хто так говорить, не знає Бога. Бог ніколи на карає.

Пам’ятаю одного покійного священика, який навчав мене сімнадцять років тому, коли я лише починав монаше життя, у монастирі був духівником і казав такі слова: “Люди, я не хотів би бути вашим Богом, бо все, що є поганого у вашому житті, ви звалюєте на Бога, а самі на себе не дивитеся. Я співчуваю Творцеві, як Йому є важко, що ми такі невдячні до Нього”. І ці слова є правдою. Що доброго ми отримали від нашого Творця? Нічого, правда? Все лише зле. В все, що є доброго у нашому житті, то ми самі придбали своїми силами. То є самообман. І то є кривда. То є неправда, яка взиває про помсту до неба. Усе, що ми маємо, дав нам Творець. Ми маємо тільки одне у цьому світі – свою гордість і зіпсовану, але свобідну волю. Маємо можливість вибирати між добром і злом. Можемо сміятися і показувати пальцем: от такий і сякий священик, але він відпускає гріхи. І він може зцілити завдяки Божій благодаті, яка є в милосерді. Тому сьогодні, коли слухаємо розповідь про зцілення паралізованої людини, молімося, щоби так, як той паралітик, і ми почули слова розгрішення у своєму житті, щоби і ми могли почути від нашого Спасителя, якого тут представляє духовний отець, відпускаючи нам наші гріхи: “Іди в мирі і більше не гріши”, і щоб ми ту заповідь старалися виконати – іти в мирі, покорі зі сповіді і Святого Причастя і старалися уникати гріхів, бо саме цей час Великого Посту є часом нашого спасіння. Якщо людина, яка потребує оздоровлення, у тому часі Великого посту не оздоровиться, тоді така її віра. Бо у цьому часі є найбільша можливість зцілитися через піст і молитву за заповіддю нашого Спасителя. Бо піст і молитва мають велику силу, якщо їх застосувати справді для себе самого, то можна, за словом Ісуса Христа, і гори перевертати.

Молімося сьогодні до нашого творця, щоб Він дав нам сили і мужності признати свої гріхи, щоб Він дав нам сили побороти свою гординю, щоб Він дав нам сили перемогти свої тілесні пожадання, і таким чином осягнути вічне життя з Ним у Його Небесному Царстві, а тут на землі отримати зцілення від наших недуг як душевних, так і тілесних. Амінь.