Згадуємо сьогодні про Божу Любов і що Божа
Любов є безмежна. І задля неї ми черговий раз ми повинні пригадувати свою
грішну природу, свою нікчемність перед Божою величчю, нашу невдячність до Бога
за Його любов. Бо усі ми є християнами і більш - менш послідовниками Ісуса
Христа. Кожен із нас молиться словами Ісуса Христа Кожного дня: «Отче наш».
Кожен із нас молиться до Матері Божої «Богородице Діво». Кожен із нас просить
прощення своїх провин, хтось часто, хтось менше. Часто приступаємо до святої
Тайни Сповіді, Покаяння, і кожен раз кажемо, що жаліємо за наші гріхи, кожен
раз робимо постанову змінити своє життя на краще, обіцяємо більше не грішити.
Якщо цього не визнаємо, тоді не важна є сповідь. Однак так важко є перебороти
себе, що якийсь гріх викинути зі свого життя і свого серця. А багато не
потрібно, і не страшно собі уявити, як я буду жити без того гріха. Просто
звички затягують нас у чим раз гірше болото, відтягаючи нас подалі від Бога, і
ми нічого собі з того не робимо. Святі отці, які жили до нас, які заслужили
своїм життям святість, брали собі якийсь гріх, який постійно їх переслідував у
житті, і починали над тим гріхом працювати, щоб його викоренити. Якщо то були
погані думки, то над поганими думками, якщо погані слова, то над словами, якщо
ненависть, то пробували виробляти в собі любов, якщо гнів – то прощення і
старалися, і працювали. Якщо не виходило, то брали зошит і писали: цього дня я
стільки разів зробив той гріх, щоб наступного дня бачити, чи щось з того
виходить. На жаль, у нашому житті ми не робимо собі, чи то є серйозне духовне
життя. Ми посповідалися, зробили постанову, сказали свої гріхи і пішли додому,
і забули, що ми посповідалися і знову ті самі гріхи наробили. Ми жаліємося, що
наші діти хворіють, а як будуть здорові, коли ми клянемо чи погані слова
говоримо. Ми жаліємося,що наші діти
п’ють, а як вони не будуть пити, якщо ми самі наливаємо, як часто буває по
великих празниках. Ми жаліємося, що за нас хтось погане говорить, а як не буде
говорити, коли ми так само говоримо? Ісус так велику істину сказав: усе, що
хочеш, щоб тобі зробив твій ближній, це ти зроби йому. Що хочеш, щоб тобі дав
Отець Небесний, зроби те для свого ближнього. Поступай з тим так, як хочеш, щоб
з тобою поступили. То такі прості, звичайні речі, а нам так тяжко їх зрозуміти,
що просто неможливо. Легше вмерти, ніж відмовитися від чогось, до чого ми
звикли, якоїсь поганої звички у своєму житті. І нічого собі з цього не робимо
абсолютно, що Бог є любов і хто хоче в Ньому пробувати, той повинен виконувати
Його заповіді. Каже Ісус: «По тому пізнають, що ви мої учні,коли заповіді Мої зберігаєте, а заповіді Мої
не важкі: люби Господа Бога твого всім серцем, понад усе, а ближнього – як
самого себе». Тому в день коли згадуємо любов Пресвятого Серця Христового до
нас, просімо у Бога мудрості, помочі і сили у Пресвятого Серця Христового, щоб
ми пробували якось над собою працювати, пробували боротися зі своїми поганими
звичками. Ніхто нам не допоможе змінити наше життя, якщо ми не зробимо перший
крок, ніколи Господь не прийде насильно міняти наше життя, якщо ми скажемо:
«Господи, поможи, я хочу змінитися», і скажемо то справді щиро, з глибини душі.
Ніколи жодної поганої звички ми не позбудемося, якщо не рішимо, що з
Богородицею ми можемо щось викинути зі свого життя, що нам є не потрібне, що
нас веде не до Бога, а кудись в іншу сторону. Тому нехай Господь допоможе нам
запалити в нашому серці бажання змінити щось у нашому на краще. І щиро вміти
просити щиро, так, щоб і Господь чув нас, що ми просимо і щоб ми самі
відчували, що дійсно ми хочемо у своєму житті щось змінити і хочемо бути завтра
іншими, кращими християнами, ніж є сьогодні. Амінь.
