Дорогі брати і сестри у Христі, сьогодні
слухаємо Євангеліє про оздоровлення людини, яка не належить до вибраного
ізраїльського народу. Сьогодніне так
варто звернути увагу на те чудо, яке зробив Ісус, уздоровивши ту, яка прийшла
просила в Ісуса помочі. Перший раз коли вона приступила до Ісуса, Він навіть на
неї уваги не звернув. Коли жінка довгий час ходила і вже апостолам надоїла,
просячи невтомно: «Господи, поможи!», Ісус відповів: «Я прийшов лише помогти вибраному
народові, не буду я від дітей брати хліб і кидати псам». І тоді жінка зі
смиренням сказала: «Може і так, Господи, може і я належу до тих малих
нерозумних тваринок, але і вони їдять крихти, які падають зі столу в багатіїв».
За віру і смирення Ісус вислухав її -оздоровив її дитину. Що це означає для нас, дорогі брати і сестри у
Христі? Дуже багато з вас приходять питати поради, що мають робити, бо там
чоловік п’є, дружина гуляє, чи інші якісь тяжкі налогові гріхи і що робити.
Звичайно, перша відповідь священика - молитися. «Та вже молилася, отче, та
скільки вже можна?» І тут є відповідь в сьогоднішньому Євангелії. Та жінка йшла
за Ісусом, і не дивлячись, що Він на неї уваги не звертав, кричала і просила:
«Господи змилуйся над моєю дитиною, бо вона є хвора! Помилуй Боже!». І просила,
і чекала до тої хвилини, доки Господь не звернув на неї увагу і спитав, що вона
хоче.
У
нашому житті ми молимося лише тоді, коли нам є погано, і то помолимося день-два
. Потімжаліємося, що Бог не помагає.
«Піду, може мені якась бабка поможе», -і так втрачаємо свою віру, і звертаємося до таких людей, які Божою силою
помогти не можуть, які помагають або білою, або чорною магією, або ще якимось
закляттями, і замість того, щоботримати
оздоровлення, ми прирікаємо -засуджуємо
свої душі на прокляття, на гріх. І так щоби прийти до Бога і в Нього знайти
все, що нам потрібно, звертаємося до лукавого, думаючи собі, що він сильніший
чи мудріший від Творця. А потім дивуємося, що нам є погано і що ми поганого в
житті зробили, що нас починають різні недуги переслідувати. «Господи, чим я
згрішила, що я тепер така хвора чи хворий?» - так часто можна почути. А коли
грішить, то не думає, що цей гріх може бути пізніше причиною якоїсь великої
трагедії чи в житті особистому, чи в житті сімейному, чи в житті наших ближніх.
Тому, дивлячись на сьогоднішній приклад віри і щирої молитви, нам треба
вчитися, щоби один раз в житті щиро з глибини душі ми сказали так, як та жінка
хананейська… Не просто відмовлятиОтче
наш чи Богородице Діво, як кажуть- по
десять, по п’ятдесят, по сто п’ятдесят, тисячу разів. Але з тих тисячу Отче наш
чи Богородице Діво чи було хоча б одне Отче наш уважне, зосереджене і щире до
Бога? «От не маю нічого, що робити, то буду молитися» -така молитва може привести до гріха. Ми
повинні не по звичці молитися, а по потребі нашої душі. Ми повинні відчувати,
що нам бракує того моменту, коли ми розмовляємо з Творцем, нам просто цього не
вистачає, і тому ми до Нього звертаємося, а не тому,що будемо мати гріх чи будемо покарані. Нам
просто не вистачає в житті тої неділі, святкового дня, щоби поспілкуватися з
Господом. Це повинно бути природою християнина і взагалі духовної людини. Усі
ми є духовнимиособами -не тільки священик, монах чи монахиня єособою духовною, що служить Богові і дбає про
свою безсмертну душу. Як нашому тілу потрібна їжа і матеріальні добра кожен
день, так потрібно нашій душі, щоб не вмерти, їжа духовна, спілкування з
Творцем, святе Причастя, покаяння у своїхгріхах. На жаль, ми того не розуміємо до кінця. Живучи 50, 60, 70 років
і кажучи «Я є християнин і сповідаюсякожної першої п’ятниці». Ми не вміємо сповідатися, бо приходимо на
сповідь, щоби судити інших. Одного разу прийшла одна жінка і каже: «Господи, я
розумію, щоя
недобра, але Ти мені поможи!». Замість того, щоб зрозуміти свою гріховну
природу, свої гріхи, які ми робимо, стараємося завжди оправдовуватися, так як
це зробили Адам і Єва, коли стався первородний гріх. Я то вже не рак казав:
якби Адам і Єва в ту хвилину, коли згрішили і Господь до них прийшов і
закликав: «Адаме, де ти?», аби Адам сказав: «Господи, я тут, я згрішив проти
неба і перед Тобою, прости мені!». Може ми сьогодні були б іще в Небесному
Царстві. А він сказав: «Господи, я нагий, але то не я винуватий, то жінка
моя!». Чому не отримуємо відпущення гріхів, коли просимо в Бога прощення? Бо не
винуватимо себе в тому, що ми згрішили.
Як я говорив минулої неділі, іде до
сповіді і каже: «Я згрішила, бо мусіла згрішити». Ну хто тебе за руку тягне
грішити? Або шукаємо собі виправдання: мушу грішити, бо то світ такий, бо в
мене така звичка… а ти спробуй жити за християнськими заповідями, а ти спробуй
бути християнином не лише тоді, щоби показуватися перед іншими людьми, коли
йдеш селом і перехрестишся, щоб говорили: «О, який побожний!..». Ти спробуй
бути християнином в душі всередині, щоб не казати: я мушу, а просити: Господи,
прости мені, бо я згрішив, а не хотів, не мусів! А вся різниця між тим, що я
мушу і що я хочу. Якщо я хочу служитиБогові,то я не мушу грішити.
Якщо я хочу отримати від Богазцілення
для своєї душі, то я повинна наслідувати ту жінку, яка кликала: «О Господи,
поможи, я знаю, що я недостойна, може і подібна до того щеняти, але Ти мені
допоможи, оздоров мене чи мою дитину, чи рідну людину». Просімо помочі та
заступництва в Небесної Матері і Святого Йосифа, щоби вони навчили нас бути
щирими перед Богом і перед самим собою. Не обманювати самих себе, кажучи, що я
згрішив, а хтось винуватий, я згрішив, бо мусів. Ми повинні бачити нутро свого
серця, бачити, що грішна природа є моєю природою, а не хтось винен цьому.
Просімо, щоби навчили нас Марія і Св. Йосиф це розуміти,і щоб навчили нас щирої молитви, подібної до
молитви жінки хананеянки. Щоб не було: я вже багато молюся, вже скільки можна
молитися, а щоб була віра в тій молитві. Щоб не так було багато слів устами, як
серцем. Бо устами можна казати тисячі слів. А як серце пусте, то ці слова
порожні. А коли щиро сказати серцем кілька слів, то тоді Господь приходить до
душі людини, покріплює, оздоровляє, підносить нас на дусі і допомагає жити далі
добрим християнським життям. Амінь.