Дорогі брати і сестри у Христі, щиро вітаю вас із сьогоднішнім днем – зі святом Христа Царя. Це свято не має такої давньої історії, як, наприклад, свято Богоявлення чи Преображення, чи Воскресіння Ісуса Христа, і воно не пов’язане аж ніяк із євангельськими подіями. Звичайно, що Ісус постійно наголошував, що Він прийшов проповідувати Царство Небесне. І сьогодні чуємо Євангеліє, як у останні хвилини Свого життя Христос підтверджує незаперечну істину, що Він є тим Керівником, тим повелителем Небесного Царства, яке Він проповідує. І не дивлячись на те, що Він буде розп'ятий, Він все ж таки є Царем. Однак Його Царство не з цього світу. Знаємо добре з історії інших країн, держав, що у народів здавна існувало, що є царі, королі, у нас на даний час є президенти, і завжди та людина, яка є на чолі держави, є найважливішою для всього народу, яким та людина керує. І кожен старається тій людині догодити. Якби зараз до нас приїхав наш президент, то ми б не знали, що робити – співали, кричали "Ура” чи "Слава”, стелили б йому рушники під ноги, бо президент приїхав. Однак, крім того президента, якщо ми є християни, у нас є найважливіший Президент, найвеличніший Цар і найбільший Король – це наш Спаситель. Бо Він прийшов на цей світ, щоб не тільки проповідувати Небесне Царство і пообіцяти нам, що ми колись там будемо, зможемо його осягнути, якщо будете старатися жити по Божих заповідях, Він іще і Своєю Кров’ю показав нам дорогу до того Царства. І ця Кров показує, що не на цім світі, не на цій землі людина повинна шукати добробуту понад усе, що не основною метою є життя людини є збагачення і не тіло має панувати над розумом у житті людини. Христос нам показує, що найважливішим для нас є наше майбутнє, наше вічне життя. Він вчить нас сьогодні істини, як Він каже, щоби у своєму житті ми навчилися поступати правдиво, без обману, без фальшу, без крику, без злоби. Щоби у своєму житті ми пробували керуватися серцем, своєю душею і розумом. Бо деколи, на жаль, буває таке, що нам немов розум відбирає, коли починаємо робити якісь грішні, погані вчинки. І тому сьогоднішнє свято і було призначене нашою Церквою, щоби ми зрозуміли, що так, як ми почитаємо тих наших земних володарів,  ми ще більше повинні почитати Небесного Царя.

Ісус, каже апостол Павло, є головою Церкви. А Церква є Тілом Христовим. А отже усі ми, християни, які належимо до Христової Церкви, є маленькими клітинками у величезному Христовому Тілі. І так, як у нашому тілі є клітини, якщо вони відмирають, може відказати чи то рука, чи нога, або стати спаралізованими, так само ми є клітинами Великої Вселенської Христової Церкви, і у цій Церкві кожен має своє призначення. Хтось, як розповідає гарно апостол Павло у своєму посланні, має призначення у Тілі Христовому – голову, - навчає, проповідує, хтось рук – працює, трудиться, ніг – несучи у світ добру вістку про Спасителя. Хтось має призначення у Церкві Христовій серця – любові, милосердя, прощення. Хай кожен із нас є в цьому могутньому, великому Тілі Христа Ісуса, яке називається Церквою. І кожен із нас повинен пам’ятати, що ми є лише клітини – хтось голови, хтось розуму, відімруть, пропадуть, зникнуть назавжди. А головою нашою є Христос. І Він повинен керувати нашим життям, Він повинен бути вершиною нашого прагнення. І немає такої речі, щоби вона могла жити у нашому фізичному тілі без розуму. Добре, кажуть, людина живе, доки ще мозок подає імпульси, доки ще є життя в голові. Може серце зупинитися на хвилину, однак якщо ще є в голові імпульси життя, то людина ще може повернутися до цього світу і жити тілесно. Так і в житті християнина: доти той християнин ще живе в Царстві Христовім, доки ще пам’ятає про свого Голову – про свого Царя, про свого Спасителя, доки ще є прагнення звернутися до тої Голови і сказати: "Боже, поможи, дай мені розуму”, - доти ще наше життя не є пропащим у цьому світі. Тому закликає нас сьогодні апостол Павло жити так, щоби Головою Церкви, Головою кожного з нас був Христос, щоби Він керував усіма нашими почуттями, всіма нашими прагненнями, всіма нашими працями, де б ми не були, бо все, що ми робимо – робимо на славу Божу. Кожне наше слово, кожен подих наших грудей, кожен удар нашого серця – це є прослава Бога, бо Він є Царем того всього, що ви маєте. Він нас сотворив. Ми створені, каже сьогодні апостол Павло, Ним і для Нього. І через нього ми живемо. Ми живемо тільки завдяки божій любові, завдяки тому Розумові, який дає нам імпульси до життя.

Тому сьогодні молімося, щоби наша Голова, наш Розум, наше Серце і наша Любов – наш Христос керували нашим життям. Щоби Вони були головним Царем нашої істоти, нашого тіла, а не земні якісь пристрасті. Щоби завжди ми покладалися на Ісуса у важких хвилинах нашого життя, а не зверталися до якихось земних речей, тим більше до якихось недобрих. Нехай наш Господь і Спаситель Ісус Христос керує кожним із нас, і допоможе нам завжди бути клітинами Його Тіла, Його Церкви, нашого спасіння. Амінь.