ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА
Св. Альфонс Марія де Лігуорі

РОЗДІЛ 8

Любов і досконалість

Хто любить Ісуса Христа, той завжди

прямує до досконалості

Любов не чваниться (1 Кор. 13, 4)

1. Остиглість

Св. Григорій Великий, пояснюючи цей уривок, твердить, що любов, намагаючись, завжди щораз більше любити тільки Бога, не згоджується вже з нічим, що не є праведне і святе. Досконало визначив це св. апостол Павло, кажучи, що любов є вузлом, що зв'язує в душі найдосконаліші чесноти: "А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З, 14). Тому що любов любить досконалість, внаслідок цього гидує остиглістю, з якою багато служать Богові і таким чином наражаються на небезпеку втрати Божу любов, Божу ласку, власну душу, одним словом – усе.

Однак слід зауважити, що є два роди остиглості: одна –неминуча, друга – яку можна уникнути. Неминучою є та, перед котрою не встереглися навіть святі: вона стає причиною усіх наших помилок, вчинених без повної згоди нашої волі, бо трапляються через людську слабкість. Це неуважність на молитві, внутрішній неспокій, зайві слова, пуста цікавість, бажання показати себе перед людьми, уподобання в їжі і питті, пожадливість, не стримана відразу тощо. Наскільки можемо, мусимо їх уникати, але з огляду на слабкість нашої природи, зіпсованої гріхом, неможливо всіх їх побороти. Вже вчинені потрібно зненавидіти, бо є немилі Богові, але – як ми зауважили це в попередньому розділі – мусимо бути пильними, щоб не дати себе ними стривожити. Св. Франциск Салезій так писав: "Всі думки, котрі викликають у нас неспокій, не походять від Бога, Князя миру, але завжди або від диявола, або через самолюбство, або також – через високу думку про себе".

Тому всі думки, що нас тривожать, слід негайно відкидати і не зважати більше на них. Цей святий також сказав, що так, як будь-які непередбачувані помилки виникають мимоволі, так само зникають.

Одного акту жалю або любові достатньо, щоб їх усунути. Преподобна сестра Марія від Хреста, венедиктинка, одного разу побачила кулю вогню, падаючі на неї соломинки відразу спопелялися. З допомогою цього образу було дано їй зрозуміти, що один полум'яний акт любові до Бога нищить усі вади нашої душі. Так само діє святе Причастя, згідно з тим, що говорить Тридентський Собор, називаючи Євхаристію "ліком, що звільняє від легких провин". Хоч ці вади є реальним фактом, проте не перешкоджають досконалості, а скоріше в дорозі до досконалості, бо в цьому житті ніхто не осягає досконалості, поки не дійде до благословенного Царства.

Другий рід остиглості, що є перешкодою на дорозі до досконалості той, якого можемо уникнути. Він з'являється, коли хтось чинить легкі гріхи з власної волі. Бо всіх провин, вчинених свідомо, можемо уникнути вже в теперішньому житті завдяки ласці Божій. Св. Тереза пригадувала: "Нехай Бог вас береже перед свідомим гріхом, хоч навіть найменшим!". Такими є свідома брехня, кожна обмова, лихослів'я, образи, висловлені словами, насмішки з ближнього, дошкульні слова, вихваляння себе, образи, переховувані в серці, невідповідне прив'язання до осіб протилежної статі. "Це дрібні черв'яки, – пише св. Тереза, – які важко зауважити, доки не охоплять всіх чеснот". В іншому місці каже: "Послуговуючись малими справами, сатана робить діри, через які входять великі вади".

Потрібно боятися цих свідомих помилок, бо через них Бог може нам вже не дати свого світла, не дати більше допомоги і позбавити духовних втіх. А це призводить до того, що з великою неохотою і мукою виконуємо побожні практики, а потім навіть можемо відмовитися від молитви, святого Причастя, відвідання Найсвятіших Тайн, дев'ятниць, а вкінці легко можемо залишити все так, як це вже сталося з багатьма нещасливими.

Саме таке значення має погроза, з якою Господь звернувся до байдужих людей: "Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий! Тому, що літеплий ти (...) то вивергну тебе з уст моїх" (Од. З, 15 і 16). Які тверді слова: Якби ти зимний був! Як це? Краще бути зимним, тобто позбавленим ласки, ніж літеплим? Так, певним чином краще бути зимним, бо така людина може скоріше навернутися, коли заговорять в ній докори сумління, а літеплий, спокійно засинаючи зі своїми вадами, не почуваючи себе винним і не думаючи поправитися, таким "лікуванням" позбавляє себе будь-якої надії. "Остиглість, – пише св. Григорій, – котра зневірилася у ревності, є безнадійним станом". А преподобний о. Людвик де Понте визнав, що вчинив у своєму житті багато помилок, але ніколи з ними не погоджувався.

Ті ж, які погоджуються зі своїми помилками, доводять себе до руїни. Особливо, коли зв'язані якоюсь пристрастю – шукають великої поваги серед людей, прагнуть виставляти напоказ себе і свої справи, накопичувати гроші, – це все з'являється через брак любові до ближнього або через неупорядковане прив'язання до осіб протилежної статі. Таким людям загрожує велика небезпека, бо "навіть волосся стає для тої особи, – як говорив св. Франциск Асизький, – ланцюгами, що тягнуть її до пекла". А щонайменше – не стане вона вже святою і втратить цей прекрасний вінець, який Бог приготував їй, якщо б залишилася вірною ласці. Птах, коли звільняють його від усіх пут, відразу ж летить, так і душа, коли звільниться від будь-якого земного прив'язання, негайно летить до Бога. Та якщо не усунути прив'язання, то навіть одна нитка може стати перешкодою у її злеті до Бога. О, скільки ж людей – навіть духовних – не стають святими, бо не спромоглися звільнитися від різних дрібних прив'язань!

Це все зло виникає через малу любов до Ісуса Христа. Такої любові бракує тим, які мають надто високу думку про себе, які часто пригнічені подіями, з якими не можуть погодитись, які через страх зашкодити своєму здоров'ю стають надто поблажливими до себе, які постійно зосереджують свій погляд лише на зовнішніх предметах, а розум їх завжди розсіяний, бо через свою захланність завжди хочуть слухати і бачити все те, що не стосується Божого служіння, а тільки задовольняють свої бажання. Такі люди ображаються навіть через найменшу позірну провину з боку ближнього. Інакше кажучи, йдеться про усіх тих, які з тих чи інших причин часто тривожаться і занедбують молитву та власне зосередження. В один момент вони дуже побожні і радісні, в іншій ситуації – нетерпеливі та сумні, залежно від обставин чи випадків, сприятливих або ні їх капризам. Такі люди не люблять Ісуса взагалі або дуже мало, тому дають іншим погане свідчення про духовне життя.

2. Засоби в боротьбі з остиглістю

Що треба робити, якщо трапиться комусь опинитися в нужденному стані остиглості? Правда, рідко можна зустріти особу остиглу, яка повернулася до початкової ревності, але, – говорить Господь, – те, чого люди не зможуть, напевно може зробити Бог: "Неможливе в людей, можливе є в Бога" (Лк. 18, 27). Хто молиться і застосовує певні засоби, досягне вповні того, чого бажає.

Існує п'ять способів виходу з остиглості і прямування до досконалості: бажання бути досконалим, постанова прямувати до неї, розважання, часте святе Причастя і молитва.

2.1. Бажання бути досконалим

Першим засобом є бажання бути досконалим. Святі бажання є наче крила, які підносять нас від землі, бо, – як говорить св. Лаврентій Юстиніан, – з одного боку додають нам сили у прямуванні до досконалості, а з другого – полегшують нам муки на цій дорозі. Хто справді хоче бути досконалим, ніколи не перестане зростати у цьому. І коли робить це, то вкінці досягне своєї мети. Але якщо хто до цього не стремить, завжди буде відступати і ставати ще більше недосконалим, ніж раніше. Св. Августин стверджує, що брак поступу в дорозі до Бога є відступом. Хто не наважиться на поступ вперед, буде завжди в тилу, несений зіпсутою гріхом природою.

Великою помилкою є те, як деякі говорять: "Бог не від усіх вимагає святості". Але навпаки, – св. Павло твердить: "Це ж саме воля Божа: святість ваша" (1 Сол. 4, 3). Бог хоче, щоб кожен був святим і то у своєму стані: монах як монах, мирянин як мирянин, священик як священик, одружений як одружений, купець як купець, воїн як воїн і так можна перерахувати представників кожного стану. Прекрасними є листи, в яких порушує цю тему моя велика покровителька, св. Тереза: "Маймо великі бажання, бо через них прийде наше добро". В іншому місці говорить: "Не слід зменшувати бажань, але довіряти Богові, що коли прикладемо трохи праці, поволі дійдемо туди, куди з Божою ласкою дійшло багато святих". На підтвердження цього св. Тереза запевнювала, що відомі їй люди, наповнені Духом, за короткий час досягли на цій дорозі добрих результатів. "Бо, – як твердила ця свята, – Господеві подобаються наші бажання так, неначе вони вже втілені в життя". В іншому творі пише: "Свої надзвичайні ласки Бог дає тільки тому, хто дуже прагне Його любові". І додає: "Бог не залишає без нагороди будь–яке добре бажання у цьому житті, бо є приятелем жертовних осіб, які не довіряють самі собі". Саме таким жертовним духом була обдарована ця свята. Тому одного разу сказала Господеві, коли побачить у раю втішених більше від неї, це не буде мати для неї ніякого значення, але якщо побачить когось, хто буде більше від неї любити Його, казала, що не знає, як це переживе.

Потрібно бути відважним, бо: "Благий Господь (...) до душі, яка його шукає" (Пл. Єр. З, 25). Бог надзвичайно добрий і щедрий для того, хто Його шукає усім серцем. Навіть скоєні гріхи не можуть нам перешкодити в осягненні святості, якщо справді цього хочемо. Св. Тереза зауважує: "Сатана навіює нам думку, що велике бажання і прагнення наслідувати святих видається нам гордістю, та піднесення до вершин духовності приносить душі багато користі, і хоч не відразу є на це сила, то принаймні жертвенний злет допоможе зробити поступ уперед". Св. апостол Павло пише: "Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро" (Рм. 8, 28). А святі Отці додають: навіть через гріх. Навіть скоєні гріхи можуть допомогти нам в освяченні, оскільки пригадування їх робить нас більш покірними і вдячними, бо допомагає усвідомити, наскільки Бог є добрий до нас, незважаючи на те, що ми Його сильно образили. Сам нічого не можу, – повинен сказати грішник, – не заслуговую на ніщо інше, як тільки на пекло. Але все можу з Богом безмежної доброти, котрий обіцяв вислухати кожного, хто Його просить. Тепер, коли витягнув мене зі стану засудження і хоче, щоб я став святим і вже жертвує мені свою допомогу, справді можу освятитися не своїми силами, але завдяки ласці мого Бога, який мене скріпляє: "Я можу все в тому, хто укріплює мене" (Фп. 4, 13). Коли маємо добрі бажання, потрібно набратися відваги і довіритися Богові перед тим, як почнемо їх реалізовувати. А якщо натрапимо на якусь духовну перешкоду, шукаймо спокою у волі Божій. Бо волю Бога ми повинні ставити вище кожного нашого доброго бажання. Св. Марія Магдалина Паційська воліла зректися кожної досконалості, ніж мати її всупереч Божій волі.

2.2. Постанова

Другим засобом, що веде до досконалості, є постанова повністю віддати себе Богові.

Багато є покликаних до досконалості – спонукувані до неї ласкою і навіть бажають її, але через неспроможність зробити будь-яку постанову живуть і помирають у бруді свого остиглого і недосконалого життя. Бо замало прагнути досконалості, якщо не намагаємося твердо постановити осягнути її. Скільки ж душ живлять себе тільки бажаннями, але не роблять потім ніякого кроку на дорозі до Бога! Саме про такі бажання говорить Мудрець у Книзі Приповідок: "Бажання ледаря для нього вбивче" (Прип. 21, 25). Лінива людина завжди чогось бажає, але ніколи не зважиться вжити будь-яких засобів, відповідних її стану, щоб стати святою! Лінивий говорить: "О, коли б я перебував у пустелі, а не в цьому домі, то був би святим! О, коли б міг перейти до іншого монастиря, то повністю віддав би себе Богові!" А тим часом не може знести якогось приятеля, не хоче вислухати одного слова заперечення, розсіюється у багатьох зайвих заняттях, робить тисячі помилок: піддається жадібності, цікавості, гордості. А потім зітхає: "О, коли б я мав, о, колиб я міг і т. д". Такі бажання більше шкодять, ніж приносять користь, бо той, хто живиться ними, живе і буде далі жити у своїй недосконалості. Св. Франциск Салезій так говорив: "Не схвалюю цього, що якась особа зв'язана визначеним обов'язком і покликанням, починає бажати іншого життя, крім того, яке є її обов'язком, а також інших занять, недопустимих у її теперішньому стані. Саме це розсіює її серце і приводить до занедбання обов'язкових занять".

Потрібно прагнути досконалості, але й рішуче використати засоби, які ведуть до неї. Св. Тереза пише: "Бог не бажає від нас нічого іншого, як тільки нашої постанови, щоб потім Він міг зробити все. Душ нерішучих диявол не боїться".

І саме цьому служить молитва роздумів – схиляє нас до використання належних засобів, які ведуть до досконалості. Деякі багато моляться, але під час своїх молитов не роблять ніяких постанов. Св. Тереза говорила: " Радше радила б коротшу молитву, яка приносить кращі плоди, аніж ту, яка триває багато років, але не схиляє серце робити для Бога справді щось істотне". В іншому місці твердить: "Випробувала сама, якщо від початку своєї дороги помагати собі прийняттям постанов у справах, навіть найважчих, – і робити це тільки задля того, щоб подобатися Богові, тоді не повинні нічого боятися ".

Ось якою повинна бути наша найважливіша постанова: вибрати радше смерть, ніж свідомо скоїти гріх, навіть найлегший. Правда, що всіх наших зусиль без Божої допомоги не достатньо, щоб перемогти спокуси, але Богові подобається, щоб ми часто їх приймали і співпрацювали з Ним, а потім Він сам покриває наші старання своєю ласкою, зміцнюючи нас, немічних, і допомагає здобути перемогу. Постанова усуває перешкоду, яка утруднює нам поступ вперед і одночасно додає нам багато відваги, бо запевнює нас, що перебуваємо в ласці Божій. Св. Франциск Салезій пише: "Найбільша певність, яку можемо мати на цьому світі, що перебуваємо у ласці Божій, не полягає у наших почуттях до Бога, а в чистому і безперечному відданні нашого життя у Його руки, а також – у тривалій постанові ніколи не піддатися ніякому гріху, як великому, так і малому". Це і є делікатністю сумління.

Зауважмо, що одне – мати делікатне сумління, а чимось іншим надмірні скрупули (Скрупули – хворобливий стан сумління, внаслідок якого людина вважає гріхом те, що ним не є). Делікатність сумління необхідна, щоб стати святим, але надмірна підданість скрупулам є вадою і приносить шкоду, тому слід бути слухняним духовному отцеві, а також перемагати скрупули, які не є нічим іншим як тільки пустим і безглуздим страхом.

Потрібно зробити постанову вибирати завжди те, що краще; не тільки те, що Богові подобається, але також те, що більше Йому подобається, без жодних застережень. Св. Франциск Салезій говорив: "Треба почати від сильної і тривалої постанови посвятити себе повністю Богові, запевнюючи Його, що в майбутньому хочемо належати до Нього без будь–яких обмежень, а потім часто відновлювати цю постанову". Св. Андрій з Авелліно зробив обіт зростати кожного дня у досконалості. Звичайно, хто хоче стати святим, не обов'язково, щоб склав такий обіт, але обов'язково, щоб кожного дня намагався зробити якийсь крок до досконалості. А св. Лаврентій Юстиніан пише: "Хто справді робить швидкий поступ уперед, відчуває потребу постійного зросту. А чим більше зростає у досконалості, тим більше зростає у ньому й це бажання. Зростаючи щораз більше у світлі, думає, що не має ніякої чесноти і що нічого не робить добре, а якщо навіть бачить якесь добро, то воно здається йому дуже недосконалим і не дуже його цінує. Тому постійно працює, щоб здобути досконалість, ніколи не піддаючись втомі".

Треба діяти швидко і не чекати до завтра. Не відомо, чи пізніше будемо мати час зробити це? Когелет повчає – " Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш!" (Проп. 9, 10). Те, що маєш зробити, зроби швидко, не відкладаючи. "Бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрості" (Там само 10). Бо в майбутньому житті вже нема часу на працю, нема вже можливості для здобування заслуг, не потрібно там мудрості, знань чи досвіду у даванні добрих порад, бо після смерті те, що ми зробили, вже незворотнє.

Одна монахиня з монастиря Торре де Спеккі у Римі, звана сестрою Бонавентурою, провадила дуже недбале життя. Прибув туди о. Ланчіціо, щоб провадити для монахинь духовні вправи. Сестра Бонавентура не хотіла відмовитися від своєї байдужості, тому з незадоволенням слухала ці реколекції. Але під час першої проповіді наповнила її Божа ласка і вона пішла негайно до отця сказати з правдивою постановою: "Отче, хочу стати святою і то негайно". І це вдалося їй з Божою поміччю, з того часу прожила всього вісім місяців, але цей короткий час прожила і померла як свята.

Цар Давид часто говорив: "... тепер починаю" (Пс. 76, 11). Те саме повторював Карл Боромей: "Сьогодні починаю служити Богові". Саме так слід робити, ніби ми в минулому не робили нічого доброго. Бо насправді все, що робимо для Бога, не є нашою заслугою, тому є нічим, бо ми зобов'язані робити це для Нього. Кожного дня постановляймо починати наново наше повне віддання себе Богові і не приглядаймося до того, що або як роблять інші. Бо небагато є таких, які справді освячуються. Св. Бернард мовить: " Те, що досконале, завжди є рідкісним". Якщо хочемо наслідувати усіх людей, завжди будемо недосконалі.

Потрібно все перемогти, від усього відмовитися, щоб усе здобути. Так як зауважила св. Тереза: "Коли Бога не обдаровуємо усією нашою любов'ю, також і нам не буде жертвувана вся Його любов".

О Боже, яким проминаючим є все те, що робимо для Ісуса Христа, який жертвував нам свою кров і своє життя! "Все те, що можемо зробити, – говорить ця свята, – є марнотою у порівнянні з одною краплею крові, пролитою Господом за нас". Святі не вміють економити, якщо йдеться про те, щоб подобатися Богові – Тому, який віддався нам повністю і беззастережно саме для того, щоб ми ні в чому Йому не відмовили. Він зробив так, як пише Іван Золотоустий: "Увесь віддався тобі, нічого собі не залишив". Бог віддав тобі всього себе, тому не можеш ні в чому Йому відмовити. Захотів померти за нас усіх, – говорить апостол Павло, – щоб кожний жив для Того, хто за нас помер: "А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес" (2 Кор. 5, 15).

2.3. Молитва роздумів

Третій засіб, що провадить до святості, це молитва роздумів, розважання.

Іван Герсон пише, якщо хтось не роздумує про відвічні правди, то лише чудом може жити по-християнськи. Він має рацію, бо якщо не практикуємо розважання, бракує нам світла і ходимо у темряві. Правд віри не бачимо очима тіла, але тільки очима душі, якщо вона роздумує про них. Хто не задумується над ними, нічого не спостерігає і ходить в темряві, а тоді, перебуваючи в тумані, легко прив'язується до всього чуттєвого і погорджує вічним. Св. Тереза так пише до єпископа Осми: "Хоч здається нам, що нема в нас недосконалості, та коли Бог відкриває нам очі душі, так як завжди робить це у молитві, тоді чітко їх бачимо". Ще скоріше сказав це св. Бернард: "Той, хто не розважає, не відчуває відрази до самого себе, бо не знає себе". Медитація, – каже святий, – вносить лад у почуття нашої душі, а наші дії спрямовує до Бога. Без розважання наші почуття прив'язуються до всього земного, і дії уподібнюються до них, і так все перебуває у безладі.

Повчальним є випадок, про який читаємо у біографії преподобної сестри Марії від Хреста з Сицилії. Під час молитви вона побачила диявола, який хвалився, що йому вдалося відтягнути одну з монахинь від спільної молитви. В дусі також побачила, що після цього, сатана далі спокушав цю монахиню, щоб згодилася скоїти тяжку провину, і що була вже готова виявити згоду. Зауваживши це, сестра Марія від Хреста негайно побігла застерегти її і таким чином уберегла від гріха. Також св. Тереза твердила, хто занедбує розважання, "дуже скоро стає або нелюдом, або дияволом".

Хто відмовляється від молитви роздумів – перестає любити Ісуса Христа. Розважання є немов блаженним горнилом, де розпалюється і зберігається вогонь святої любові: "У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх огонь зайнявся " (Пс. 39, 4). Св. Катерина Булонська стверджувала: "Хто не практикує розважання, той позбавляє себе узів, що з'єднують душу з Богом. Тоді диявол, натрапивши на людину, остиглу в Божій любові, не буде мати перешкод намовити її скуштувати отруйне яблуко". А св. Тереза казала: "Витривалого у розважанні, хоч би до багатьох гріхів спонукав його сатана, я впевнена, Господь вкінці приведе його до пристані спасіння". А в іншому місці твердить: "Хто не відмовиться від дороги молитви, хоч пізніше, але дійде до Бога". І каже також, що сатана працює так тому, що хоче відхилити душу від молитви роздумів, бо "знає, що душа, яка витривало молиться, втрачена для нього ".

Скільки ж ласк здобуваємо завдяки розважанню! Тут народжуються святі думки, побожні почуття, запалюються великі бажання і приймаються тверді постанови жертвувати себе повністю Богові; таким чином душа посвячує Йому свої земні насолоди і невпорядковані бажання. Св. Алойзій Гонзага сказав: "Не буде великої досконалості без великої молитви". Нехай той, хто бажає досконалості, розважить над цією мудрою думкою святого.

Не треба розважати тільки для того, щоб насолодитися Божою любов'ю: хто робить це з такою метою, витрачає час і не багато з нього користає. Ми натомість повинні робити їх, щоб подобатися Богові, тобто для розуміння того, чого Бог бажає від нас і просити Його допомогти виконати Його волю. Преподобний отець Д. Антоні Торрес стверджував: "Несення хреста без жодної втіхи підносить душі до досконалості". Також молитва, позбавлена духовних втіх, є більш плідною для душі. Нещасливою є людина, яка занедбує її, не знаходячи у ній ніякої втіхи. Св. Тереза говорила: "Душа, занедбуючи молитву роздумів, сама себе кидає у пекло, без допомоги сатани".

Практикуючи розважання, душа завжди думає про Бога: "Хто справді любить, – говорить св. Тереза, – завжди пам'ятає про Любого". Тому люди молитви завжди говорять про Бога, бо знають як мило Йому, коли люблячі Його, насолоджуються розмовою про Нього і про Його любов до нас. Таким чином запалюють й інших любити Його. Св. Тереза пише: "У розмовах Божих людей завжди присутній Ісус Христос, а Йому дуже подобається, коли Ним насолоджуються".

З молитви роздумів народжується також бажання бути на самоті, щоб перебувати один на один з Богом і таким чином зберегти внутрішнє зосередження в необхідних зовнішніх заняттях. Підкреслюю "необхідних", чи це з огляду на керування справами родини, чи тих, які походять від урядів, тобто наказаних через послух, бо людина молитви повинна любити самоту і не може розсіюватися у зайвих заняттях, інакше може втратити духа зосередження, що є досконалим способом зберегти єдність з Богом. "Садок замкнений, моя сестра–дружина" (П. П. 4,12). Душа, наречена Ісуса Христа, мусить бути для всіх створінь замкненим садом; не може допустити до свого серця інших думок, ані інших справ, окрім про Бога і для Бога. Серця, відкриті на все суєтне, ніколи не стають святими. Святі, будучи великими працівниками у здобуванні душ для Бога, проповідуючи та уділяючи тайну покаяння, примирюючи посварених та опікуючись хворими, завжди запишаються зосередженими.

Те саме стосується посвячених науці. Скільки ж бажаючих багато вчитися і здобути освіту не стають ані святими, ані освіченими, бо правдива наука – це знання святих, тобто вміння любити Ісуса Христа, а любов Бога потягає за собою як знання, так і всякі інші блага: "От і прийшли до мене з нею разом усі блага, і в руках її багатство незліченне" (Муд. 7, 11). Св. Іван Берхманс особливо любив науку, але завдяки своїй чесноті не дозволив, щоб це перешкодило його духовному зросту. Бо апостол Павло нагадує: " не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри" (Рм. 12,3).

Звичайно, знання необхідні, особливо для священика, бо він мусить навчати інших Божого закону: "Бо уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання" (Мал. 2, 7). Необхідні йому знання, але в усьому потрібна поміркованість. Хто через науку пропускає молитву, засвідчує, що в науці шукає не Бога, а самого себе. Хто шукає Бога, повинен залишити науку, якщо це в даний момент не є необхідністю, щоб не пропустити розважання.

Найбільшим злом через занедбання розважання є те, що без молитви роздумів неможлива прохальна молитва. У багатьох моїх духовних творах я говорив про необхідність молитви прохання, а особливо – у присвяченій цій темі книжці під назвою: "Про великий засіб, яким є молитва ". У цьому розділі так само стисло порушу цю тему.

Достатньо тут звернути увагу на слова єпископа Осми, монсеньйора Паляфокс: "Чи могла б тривати любов, якщо б Бог не обдарував нас витривалістю? Як же Господь дасть нам витривалість, коли про неї не просимо? А як про неї попросимо без молитви? Без молитви немає єдності з Богом, яка підтримує цю чесноту". І стається так через те, що без розважання не можемо зауважити потреби своєї душі, невідомі нам небезпеки, що загрожують спасінню, ані засоби, які допоможуть перемогти спокуси. Таким чином, не зауваживши потреб, за які повинні молитися, занедбуємо молитву і стаємо на шлях загибелі.

А серед тем для роздумів нема більш корисних, ніж розважання над останніми речами: смертю, судом, пеклом і небом. Найкорисніші роздуми про смерть, тобто уявлення, неначе ми вже на постелі смерті з розп'яттям у руці і на порозі відходу до вічності.

Для того, хто любить Ісуса Христа і бажає завжди зростати в Його святій любові, немає більш слушної думки, ніж розважання Страстей Відкупителя. Св. Франциск Салезій говорив, що "гора Голгофа є горою тих, які люблять". Всі, хто любить Ісуса Христа, роздумують завжди на тій горі, де не дихається іншим повітрям, як тільки подихом Божої любові. Дивлячись на вмираючого з любові до нас Бога – "полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2) –неможливо не любити Його гаряче. З ран Розп'ятого виходять постійно стріли любові, які ранять навіть закам'янілі серця.

Наскільки щасливим є той, хто в цьому житті постійно перебуває на Голгофі! О, блаженна горо, о, горо гідна любові, горо дорога, хто ж покине тебе! Горо, палаюча вогнем любові, який розпалює душі, які на тобі витривало "проживають".

2.4. Євхаристія

Четвертий засіб, що веде до досконалості і до витривання у ласці Божій – це часте приймання святого Причастя. У II розділі ми стверджували, що душа не може вчинити чогось, щоб більше подобатися Ісусові Христові, ніж часте приймання Його у Євхаристії.

"Немає більшої допомоги в удосконаленні, – говорила св. Тереза, – ніж часте св. Причастя, як чудово провадить тоді Господь душу до досконалості!" Додала, що переважно особи, які часто приймають св. Причастя, чинять більший поступ на дорозі до досконалості. У монастирях, де це практикується, панує кращий дух. Тому, як документує це декрет Інокентія XI з 1679 року, святі Отці гаряче хвалили і заохочували до частого, і навіть щоденного святого Причастя. Бо воно, – як стверджує Тридентський Собор, – очищує нас від легких гріхів і береже перед смертельними. Св. Бернард вважає, що св. Причастя вгамовує гарячковість і пожадливість, які є двома пристрастями, що найчастіше і найсильніше нас атакують. Св. Тома пише, що св. Причастя знешкоджує підступи диявола, а св. Іван Золотоустий стверджує, що воно вливає у нас велику схильність до чесноти і готовність її практикувати, даючи одночасно такий великий спокій, який робить легкою і солодкою дорогу до досконалості.

До того ж ніяка свята тайна так не розпалює у душі Божої любові, як тайна Євхаристії, у якій Ісус Христос дає нам всього Себе, щоб усіх з'єднати з собою через святу любов. Преподобний отець Іван Авільський так говорив: "Хто віддалює душу від частого Причастя, виконує диявольську послугу". Слушно, бо диявол палає великою ненавистю до цієї Тайни. Бо з неї черпаємо велику силу на дорозі зростання у Божій любові.

Щоб добре прийняти святе Причастя, необхідно попередньо відповідно приготуватись: 1) стримуватись від кожного свідомого гріха; 2) часто практикувати молитву роздумів; 3) умертвлювати почуття і пристрасті.

Св. Франциск Салезій так повчає у своїй "Filotei": "Хто переміг більшість своїх злих схильностей і досяг певного рівня досконалості, може приймати св. Причастя кожного дня". А св. Тома пише, що це може робити кожен, хто відчув зростання у собі святої любові завдяки святому Причастю. Інокентій XI у згаданому вже декреті пише, що питання більш чи менш частого приймання святого Причастя повинен вирішувати сповідник, який дбає про користь душ, якими опікується.

Ближче приготування відбувається того самого ранку, коли приймається св. Причастя, це вимагає щонайменше півгодинної молитви роздумів.

Щоб великими були плоди Євхаристії, необхідне також довге благодарення. Отець Іван Авільський говорив, що час після святого Причастя є "часом здобування скарбів ласки". Свята Марія Магдалина Паційська сказала, що немає кращої нагоди розпалити Божу любов, ніж у часі після святого Причастя. Св. Тереза писала: "Після святого Причастя не втрачаймо дуже дорогої нагоди вести переговори з Богом. Його Божественна Велич не схоче зле заплатити за житло, в якому Його гостинно прийнято".

Звичайно, є малодушні люди, які, незважаючи на заохочення сповідника частіше приймати св. Причастя, відмовляються від цієї можливості і так говорять: "Але чи я цього гідна?" А чи не знаєш, сестро, що чим рідше приймаєш святе Причастя, тим більше стаєш негідною? Тому що без неї слабнуть твої сили і допускаєшся ще більше помилок. Будь слухняною своєму духовному провідникові і дозволь йому провадити себе: несвідомі помилки не становлять перешкоди у прийманні св. Причастя. Та найбільшою помилкою є непослух духовному отцеві.

Деякі виправдовують себе так: "Але ж моє минуле життя було дуже недобре". А чи знаєш, що хто більше хворий, той особливо потребує лікаря і ліків. Ісус у Євхаристії є одночасно Лікарем і ліком. "Тому, що завжди грішу, – говорить св. Амвросій, – постійно потребую ліків". Хтось скаже: "Але мій сповідник не пропонує мені часто приймати святе Причастя". Якщо він тобі цього не говорить, старайся сам отримати дозвіл. Якщо тобі не дозволить, будь слухняний йому, але потім понови прохання. Це здається гордістю? Було б гордістю, коли б ти хотів прийняти святе Причастя всупереч його думці, але не тоді, коли з покорою просиш його про це. Ми повинні відчувати голод цього небесного хліба! Господь хоче, щоб ми Його бажали: "Хоче бути бажаним – як говорить один побожний письменник. – Сама думка, що сьогодні прийняв святе Причастя і що завтра до нього приступлю, наказує нам берегтись гріха і виконувати Божу волю!"

Хтось скаже: "У мене нема ревності!" Якщо говориш про запал, повний емоцій, то він не є необхідний, бо навіть Бог не завжди обдаровує ним свої улюблені душі. Достатньо ревної волі, яка рішуче бажає повністю посвятити себе Богові і зростати у Божій любові. Іван Герсон каже: хто відмовляється від святого Причастя тому, що не має цієї побожності, яку хотів би відчувати, подібний до того, хто не наближається до вогню, бо раніше не відчув його тепла.

Більшість людей відмовляються від частої Євхаристії, щоб не зобов'язувати себе ще більше зосереджуватись і не прив'язуватись до земних речей. І це є правдивою причиною нечастого приймання св. Причастя. Вони усвідомлюють, що при частому святому Причастю невідповідним є бажання показу себе, вишуканість в одязі, пожадливість, корисливість і пусті розмови. Знають, що це вимагає довшої молитви, внутрішнього і зовнішнього умертвлення, більше самоти, а тому що так не живуть, вони стидаються частіше приступати до престолу. Нема сумнівів, що їм вигідніше відмовитися від святого Причастя у цьому нужденному стані остиглості. Але той, хто покликаний до досконалішого життя і не хоче, щоб його вічному спасінню загрожувала велика небезпека, мусить за будь-яку ціну вийти з того стану.

Для збереження душі в ревності дуже корисно практикувати також духовне Причастя, так хвалене Тридентським Собором, який заохочує до цього всіх вірних. Духовне Причастя, – як говорить св. Тома, – полягає у гарячому бажанні приймати Ісуса Христа у Євхаристії. Тому святі повторювали його кілька разів на день. Ось приклад молитви, який показує, як можна його практикувати: "Мій Ісусе, вірю в тебе у Найсвятіших Тайнах. Люблю Тебе і гаряче бажаю Тебе: прийди до моєї душі. Обіймаю Тебе і прошу, щоб не дозволив мені відійти від Тебе будь-коли". Або стисліше: "Мій Ісусе, прийди до мене; бажаю Тебе і єднаюся з Тобою. Триваймо завжди в єдності".

Духовне Причастя можна практикувати багато разів на день: під час розважання, відвідуючи Найсвятіші Тайни, а особливо беручи участь у Службі Божій, під час якої не можемо приймати Тіло Господнє у таїнственний спосіб. Бл. Агата від Хреста, домініканка, так говорила: "Коли б сповідник не навчив мене цього (тобто духовного) способу приймання святого Причастя кілька разів на день, не мала б відваги жити".

2.5. Молитва

П'ятий засіб, найнеобхідніший для духовного життя і любові до Ісуса Христа, це молитва (прохальна молитва).

Найперше хочу сказати, що завдяки їй Бог дає нам пізнати свою велику любов. Чи якась особа може дати своєму приятелю більший доказ любові, ніж таку обітницю: "Мій приятелю, попроси мене про все, чого бажаєш, і отримаєш". А саме це обіцяє нам Господь: "Просіть, і вам дасться; шукайте і знайдете" (Лк. 11, 9). Молитву можна назвати всемогутньою, бо у Бога вона може отримати кожне добро: "Вона єдина може все", – пише Теодор. Хто молиться, отримує від Бога все, чого бажає. Чудовими є слова Давида: "Благословен Бог, що не відкинув моєї молитви, і ласки своєї від мене" (Пс. 66, 20). Пояснюючи цей уривок, св. Августин говорить: "Коли ти свідомий, що не занедбуєш молитви, будь впевнений, що не забракне тобі Божого милосердя". А св. Іван Золотоустий додає: "Завжди отримуємо вже навіть підчас молитви". Коли просимо про щось Господа, Він вже перед закінченням молитви жертвує нам бажану ласку. Якщо ми нужденні, не жаліймося на ніщо інше, як тільки на самих себе, такі ми є, бо цього хочемо і тому не заслуговуємо на співчуття. На яке співчуття може заслужити жебрак, який маючи багатого пана, схильного всім його забезпечити, щоб лише попросив його, воліє перебувати у своєму убожестві, ніж благати про те, чого потребує? "Бо, – говорить Апостол, – той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває" (Рм. 10, 12). Покірна молитва все у Бога випросить.

Потрібно також знати, що молитва не тільки є корисною для нас, а навіть більше, вона є необхідною для нашого спасіння. Очевидним є те, щоб перемогти спокуси, потребуємо Божої допомоги. Навіть при навальних атаках спокус і сатани, звичайної ласки, яку Бог дає всім, було б достатньо, щоб витримати усі спокуси, але, на жаль, часто не вистачає –через наші злі схильності і тому потрібно нам спеціальної ласки. Хто молиться, отримує її, а хто не молиться, не отримує її і таким чином гине.

Якщо йдеться про ласку витривання до кінця, а також смерть у стані ласки, що нам абсолютно необхідно для спасіння і без чого будемо осуджені навіки, св. Августин говорить, що цю ласку Бог дає тільки тому, хто молиться. Це є причиною, що так небагато спасається, бо небагато тих, які випрошують у Бога ласку витривання.

Святі Отці повчають, що молитва нам необхідна не лише тому, що випливає з самої заповіді, (з огляду на яку моралісти твердять, що хто протягом місяця занедбає поручати Богові своє вічне спасіння, не захоронить себе від смертельного гріха), але є також для нас необхідним засобом спасіння, бо хто не молиться, не може спастися. Слушно, бо не можемо спастися без допомоги Божих ласк, а Бог дає їх тільки тому, хто молиться. Через те, що у нас є невпинні спокуси і постійно загрожує нам небезпека втратити Божу ласку, невпинними повинні бути і наші молитви. Тому св. Тома пише, що людині для спасіння необхідна невпинна молитва. Це також слова Ісуса: " їм треба молитись завжди й не падати духом " (Лк. 18, 1); а також слова св. апостола Павла: "Моліться без перерви" (1 Сол. 5, 17). В момент, коли перестанемо віддавати себе Богові, сатана переможе нас. Ласки витривання, хоч самі собі не можемо заслужити, як навчає Тридентський Собор, проте, – каже св. Августин, – певним чином можемо її отримати через прохальну молитву. Господь бажає давати нам свої ласки, але хоче, щоб ми Його попросили про них; тим більше, – як пише св. Григорій, – хоче, щоб Йому докучати нашими молитвами і в певному розумінні примушувати вислухати нас. Як каже св. Марія Магдалина Паційська, коли просимо Бога про ласку, не лише будемо вислухані Ним, але і Він, у певному значенні, також нам за це подякує. І справді, Бог, як безконечне Добро, який бажає розливатися на інших, має також безмежне бажання роздавати нам свої блага. Тому хоче, щоб ми Його просили, бо коли людина звертається до Нього з проханням, – це настільки Богові подобається, що в певному розумінні, Він наче віддячує їй.

Якщо хочемо перебувати у ласці Божій аж до смерті, мусимо стати жебраками і мати невпинно відкриті уста, щоб прохаючи Бога про допомогу, безперестанку повторювати: "Мій Ісусе, вияви мені милосердя! Не дозволь, щоб я віддалився від Тебе. Господи, опікуйся мною! Боже мій, допомагай мені!" Це та безустанна молитва, яку практикували Отці пустелі: "О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися" (Пс. 70, 2): Господи, допоможи мені і допоможи мені негайно, бо інакше впаду і загину"! Це потрібно робити особливо під час спокус. Інакше приречемо себе на загибель.

Усвідомлюючи це, ми повинні беззастережно довіряти молитві. Бог обіцяв вислухати того, хто Його просить: "Просіте ж – і ви одержите" (Ів. 16, 24). "Як можемо сумніватися, – каже св. Августин, – якщо Господь вчиненою обітницею зобов'язався перед нами і не може не дати нам ласку, про яку просимо Його? Обіцяючи, стався боржником". Коли довіряємо себе Богові, ми повинні бути певні у вірі, що будемо вислухані і отримаємо те, чого бажаємо. Ось що говорить Ісус Христос: "Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так" (Мк. 11, 24).

"Але я грішник, – скаже хтось, – не заслуговую на те, щоб бути вислуханим". На те Ісус Христос говорить: "Кожний бо, хто просить, одержує" (Лк. 11, 10). Справді, кожен, хто просить, отримує: як праведник, так і грішник. Св. Тома навчає, що сила нашої прохальної молитви не залежить від наших заслуг, а від милосердя Бога, який обіцяв, що вислухає того, хто Його просить. До того ж наш Спаситель, звільняючи нас від будь–якого страху, мовить: "Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім'я" (Ів. 16, 23). Іншими словами це можна висловити так: "Грішники, ви не заслуговуєте на ласки, проте, якщо хочете, просіть їх у мого Отця в моє ім'я, тобто завдяки моїм заслугам і моїй любові, просіть стільки, скільки хочете і буде вам дано".

Звернімо увагу на Ісусові слова "у моє ім'я ". Він хоче сказати, – як пояснює це св. Тома Аквінський, – "у ім'я Спасителя", бо ласки, про які просимо, стосуються нашого вічного спасіння. Потрібно зауважити, що ця обітниця не стосується ласк дочасних, бо Господь дає їх нам тільки тоді, коли будуть корисні для нашого вічного спасіння. Про дочасні ласки ми повинні просити завжди тільки при такій умові.

Та коли йдеться про духовні ласки, не потрібно виконувати цю умову, а тільки безмежно довіряти, кажучи: "Предвічний Отче, в ім'я Ісуса Христа звільни мене від тих спокус, дай мені святу витривалість, обдаруй мене твоєю любов'ю, а також раєм". Про ці ласки можемо просити Ісуса Христа у Його ім'я, тобто з огляду на Його заслуги, бо Він сам обіцяв це: "Вчиню, коли будь-що проситимете в моє їм'я " (Ів. 14, 14).

Коли просимо Бога, пам'ятаймо, що повинні доручити себе Посередниці ласк – Марії. Св. Бернард зауважує: "Справді, Бог дає ласки, але тільки через руки Марії. Тому просімо ласки, але через Марію, бо Вона завжди знаходить у Бога те, чого шукає, і ніколи не відходить з порожніми руками". Будьмо певні, що Марія молиться за нас і всі її молитви будуть вислухані.

Молитва

Ісусе, моя Любове, гаряче люблю Тебе всією своєю волею, як тільки можу. Сильно бажаю стати святим. Хочу це зробити, щоб подобатися Тобі. Прагну любити Тебе у цьому житті і у вічності. Я сам нічого не можу, але Ти можеш все, і знаю, що бажаєш, щоб я став святим. Вже тепер бачу, що завдяки Твоїй ласці моя душа тільки до Тебе прагне і нічого іншого не шукає. Надалі не хочу жити для самого себе. Ти хочеш, щоб я цілковито належав Тобі, і я також цього прагну. Прийди і з'єднай мене з Тобою, а Тебе зі мною. Ти – безмежне Добро, дуже любиш мене, любиш мене безмежно і гідний безмежної любові. Як же міг би полюбити когось іншого, а не Тебе? Прагну Твоєї любові більше, ніж усіх благ цього світу. Ти єдиний, кого я люблю! Все залишаю, щоб повністю віддатися тільки любові до Тебе, мій Сотворителю, мій Відкупителю, мій Потішителю, моя Надіє, моя Любове і моє Все!

Не втрачаю надії, що стану святим, незважаючи на те, що зневажив Тебе у минулому, бо знаю, мій Ісусе, Ти помер, аби простити кожному, хто кається у своїх гріхах. А я тепер люблю Тебе всією душею, всім серцем більше, ніж самого себе і жалую за всяке зло, яким погордив Тобою, моє найвище Добро.

Тепер вже не належу сам собі, я Твій: о Боже мого серця, розпоряджайся мною так, як Тобі подобається. Щоб подобатися Тобі, згоджуюся на всі муки, які схочеш зіслати мені, хвороби, страждання, журбу, ганьбу, убожество, переслідування і опущення –все приймаю, щоб подобатися Тобі. Також згоджуюся зі смертю, яку мені приготував, з усіма скорботами і хрестами, які будуть супроводжувати її; достатньо, що даси мені ласку любити Тебе з усією ревністю. Допоможи мені, додай сили, щоб я моєю любов'ю віддячив Тобі у цьому житті, яке мені ще залишилося, всяку гіркоту, завдану в минулому, єдина Любове моєї душі.

О Царице Неба, о Мати Божа, довіряю Тобі, Прибіжище і Захисте грішників. Амінь.