ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА
Св. Альфонс Марія де Лігуорі

РОЗДІЛ 6

Любов і лагідність

Хто любить Ісуса Христа,

любить лагідність

Любов – лагідна (1 Кор. 13, 4)

1. Хто любить Ісуса Христа, практикує чесноту лагідності

Дух ніжності і лагідності є духом самого Бога: "Згадка про мене солодша від меду" (Сир. 24, 20). Людина, яка любить Бога, любить всіх, кого любить Бог, а, отже, всіх своїх ближніх. Завжди охоче спішить, щоб усім допомагати, щоб їх втішати і задовольнити, наскільки тільки може. Св. Франциск Салезій, який був учителем і прикладом святої лагідності, так говорив: "Покірна лагідність є чеснотою над чеснотами, до якої Бог нас особливо схиляє, тому потрібно її завжди і всюди практикувати". Цей святий радить нам на майбутнє таке правило: "Те, що вважаєте можна зробити з любов'ю, робіть, але те, що викликає спротив, залишіть". Зрозуміло, що тільки тоді, коли не йдеться про образу Бога, бо в іншому випадку кожний до цього зобов'язаний, повинен якнайшвидше і наскільки тільки може, протиставитися будь-якій образі Бога.

Цю ніжність і лагідність ми повинні виявляти насамперед до убогих, тих, до яких люди переважно ставляться зі зневагою через їхнє убожество. Подібно мусимо поводитися з хворими, зажуреними власним станом хвороби, і з тими, які обділені турботою ближніх. Але особливо лагідно треба ставитися до ворогів: "Перемагай зло добром" (Рм. 12, 21). Бо ненависть треба перемагати любов'ю, а переслідування – ніжністю; так чинили святі і таким чином здобули собі любов найбільш завзятих ворогів.

"Ніщо так не будує ближнього, – твердить св. Франциск Салезій, – як сповнене любов'ю і лагідністю ставлення". Цього святого можна було часто зустріти з усмішкою на устах і з обличчям, яке дихало лагідністю, що підтверджували його слова і жести. Так про нього говорив і св. Вікентій а Паульо, кажучи, що ніколи не знав людини більш лагідної. Говорив, що завжди мав враження, наче єпископ Салезій був образом лагідності самого Ісуса. Бо він, навіть заперечуючи щось, з чим не міг погодитися у своєму сумлінні, виявлявся таким ласкавим, що всі, хто з ним спілкувався, покидали його задоволені і переповнені любов'ю. Він був милостивий до всіх: до настоятелів, рівних собі, також – нижчих від себе, у домі і поза ним. На противагу до тих, – як сам говорив, – що видають себе ангелами поза домом, а є дияволами у домі. Подібно ставився до прислуги, не скаржився на їх недоліки, деколи їх виявляв їм і то завжди дуже лагідними словами. Ця поведінка гідна похвали всіх настоятелів. Настоятель повинен з усією ласкавістю ставитися до своїх підлеглих. Доручаючи їм виконати певні обов'язки, повинен скоріше просити, ніж наказувати. Св. Вікентій а Паульо сказав: "Лагідність є найкращим способом для настоятелів отримати послух у підлеглих". Подібно твердила св. Йоанна де Шанталь: "Шукала багато способів, щоб добре керувати, але не знайшла кращого, ніж лагідність і поблажливість".

Навіть засуджуючи за вчинені помилки, настоятель повинен бути лагідним. Одне – сильно картати, і зовсім інше – зробити кривду. Якщо провини тяжкі, треба деколи сильно картати; особливо, коли це повторюється і підлеглому раніше вже звертали на це увагу. Але стережімося картання з гнівом і різкістю. Хто робить зауваження у гніві, чинить більше шкоди, ніж користі. Це якраз є тією "гіркою ревністю", про яку згадує св. Яків. Деякі хваляться строгістю у власній родині, яку підтримують за допомогою суворих методів і твердять, що саме так слід керувати. Інакше думає про таку поведінку св. Яків: "Коли ж у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди" (Як. З, 14). Якщо в особливому випадку належало б і гострим словом зробити зауваження, то тільки для того, щоб винуватець зрозумів вагу і міру своєї провини, та надалі до нього треба ставитися лагідно і після гострої розмови обдарувати добрим словом. Треба лікувати рани, так як євангельський Самарянин –вином і оливою. "Так як олива випливає на поверхню всіх рідин, –говорив св. Франциск Салезій, – подібно лагідність повинна підноситися над усіма нашими вчинками". А коли трапиться, що особа, якій треба зробити зауваження, повна неспокою, тоді треба зачекати з картанням, поки вщухне її гнів, бо інакше ще більше її роздратуємо. Св. Іван, що належав до закону каноніків регулярних, дає таку пораду: "Не треба докидати дров до вогню, коли дім горить".

2. Лагідність у картанні

"Ісус, обернувшись, почав їм докоряти" (Лк. 9, 55). Так зробив Ісус Христос перед своїми учнями Яковом та Іваном, які бажали покарати Самарян за те, що не прийняли Його у своєму місті. Тоді Ісус запитав своїх учнів, якого вони духа. "Це не є мій Дух, бо Він є лагідний і ніжний": "Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти" (Ів. З, 17). А ви хочете довести його до занепаду? Замовкніть і не ставте мені подібних запитань, бо це не у моєму Дусі. І справді – з якою ніжністю Ісус поставився до перелюбниці! "Де ж вони, жінко, – сказав, – оті твої обвинувачі! Ніхто не осудив тебе? То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши!" (Ів. 8, 10 і 11). Обмежився зауваженням, щоб не грішила більше, і відіслав її у мирі. Подібно з лагідністю старався навернути Самарянку і дійсно це зробив. Найперше попросив її, щоб дала Йому напитися, а потім сказав: "Була б ти відала про дар Божий, і – хто той, що каже тобі: "Дай мені напитися!" Вкінці об'явив їй, що це Він є очікуваним Месією. А з якою ніжністю старався навернути негідного Юду, допускаючи його до власного столу, вмиваючи йому ноги, звертаючи увагу навіть у мить його зради: "Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?" (Лк. 22, 48). Погляньмо також, як навернув Петра після його відречення: "І Господь, обернувшись, глянув на Петра" (Лк. 22, 61). Після виходу з дому найвищого первосвященика Ісус не виявив йому його гріх, але глянув на нього з ніжністю і навернув його так, що Петро до кінця життя не переставав жалувати за те, що образив свого Вчителя.

Наскільки більше можемо здобути лагідністю, аніж суворістю! Св. Франциск Салезій твердив, що немає нічого гіркішого від зеленого горіха, але коли випекти його у цукрі, стає солодким і добрим. Так само будь-які зауваження – хоч ніби неприємні, незважаючи на це, стають милими, коли робимо їх з любов'ю і ніжністю, і тоді можуть принести більшу користь. Св. Вікентій а Паульо розповідав, що, будучи настоятелем свого Згромадження, ніколи не картав із суворістю. Трапилось йому це тільки у трьох випадках – тоді вважав, що так повинен був учинити, але потім завжди шкодував, бо кожного разу це приносило погані наслідки. Коли ж звертав увагу з лагідністю, все закінчувалося добре.

Св. Франциск Салезій своєю лагідністю завжди здобував у інших те, чого бажав. Притягував таким чином до Бога навіть найбільш закам'янілих грішників. Те саме практикував св. Вікентій а Паульо, навчаючи своїх учнів такої засади: "Ввічливістю, любов'ю і покорою в дивний спосіб можна здобувати серця людей і схилити прийняти те, що найбільш невластиве природі". Одного разу він доручив одному зі своїх отців схилити до покути великого грішника. Однак, цей отець, попри великі зусилля, нічого не досяг; попросив святого, щоб зробив це сам. Він поговорив з тим чоловіком і навернув його, а той потім визнав, що саме особлива ніжність і любов отця Вікентія здобули його серце. Святий не міг терпіти, що його місіонери з суворістю і гостротою ставляться до каянників; говорив їм, що пекельні духи користуються їх строгістю, щоб довести душу до ще більшого гріха.

3. Лагідність до всіх – завжди і всюди

Треба бути лагідним до всіх завжди, при кожній нагоді і в будь-яку мить. Св. Бернард зауважує, що більшість людей лагідні доти, доки все складається згідно з їх волею, але пізніше, коли зустрічає їх якийсь опір, швидко спалахують гнівом і починають горіти як Везувій. Їх можна порівняти з тліючим вугіллям, схованим під попелом. Але хто хоче стати святим, повинен у цьому житті бути, як лілія серед тернів, яка не перестає нею бути, навіть коли її колять – завжди залишається такою ж ніжною і лагідною. Душа, яка любить Бога, зберігає спокій у серці і виявляє його на обличчі, будучи завжди собою, як у випадках приємних, так і серед неприємностей. Так, як писав кардинал Петруччі:

Назовні, для людей

є всім для всіх,

а всередині – у своєму найглибшому єстві –

живе завжди з'єднана з Богом.

У випробуваннях найкраще пізнається єство будь-якої людини, її дух. Св. Франциск Салезій дуже любив згромадження сс. Візиток, у виховання якого вклав багато зусиль. Через переслідування часто бачив небезпеку і можливість занепаду згромадження. Проте завжди залишався спокійним у своєму серці, навіть при думці, що згромадження могло б бути ліквідоване, якщо на те буде Божа воля. Він часто говорив: "Певний час мені довелося долати багато труднощів, але вони наповнювали мою душу солодким спокоєм, незрівнянним з нічим, та водночас стали для мене провіщенням майбутнього утвердження моєї душі у Бозі, чого я завжди прагнув".

Коли ми змушені відізватися до когось, хто до нас погано ставиться, вважаймо, щоб ми робили це завжди з лагідністю: "Лагідна відповідь гасить гнів" (Прип. 15, 1). Достатньо відповіді, повної ніжності, щоб загасити будь-який вогонь гніву. Коли ми занепокоєні, краще мовчати, бо тоді правильним здається нам усе, що приходить на думку. Та коли опануємо пристрасть, усвідомлюємо собі, що всі слова, які видавалися відповідними, були б насправді недоречними.

Коли ж трапиться нам помилитися, то й тоді до себе треба ставитися лагідно: гнів до себе після провини не є покорою, а витонченою гордістю – це знак, що не хочемо визнати нашої справжньої слабкості і убогості. Св. Тереза казала: "Покора, яка викликає неспокій, ніколи не походить від Бога, а від диявола". Обурення супроти себе після провини є гіршою вадою, аніж сама провина і, як наслідок, тягне за собою інші вади. Це призводить до полишення наших побожних практик, молитви, св. Причастя, а навіть якщо їх продовжуємо, то не робимо цього належно. Св. Алойзій Гонзага говорив, що в мутній воді нічого не видно, а диявол ловить у ній рибу. Коли душа переповнена неспокоєм, не знає тоді ані Бога, ані того, що повинна зробити. Доки чинимо помилки, ми повинні звертатися до Бога з покорою і довірою, просячи у Нього прощення. Можемо сказати Йому так, як св. Катерина Женевська: "Господи, це бур'яни з мого городу".

Люблю Тебе Господи всім серцем і жалую, що образив Тебе. Вже більше не буду чинити так, а Ти прийди до мене з допомогою.

Молитва

Які благословенні узи, що єднають людей з Богом! Зв'яжіть також мене і так сильно, щоб я не міг вже ніколи перестати любити мого Бога! Мій Ісусе, Люблю Тебе! Люблю Тебе, Скарбе і Життя моєї душі; з Тобою єднаюся і увесь віддаюся Тобі. Не хочу вже більше, Любий мій Господи, відлучитися від Твоєї любові. Ти, щоб надолужити за мої гріхи, схотів, щоб Тебе зв'язали, як злочинця, а потім вели вулицями Єрусалиму на смерть. Ти захотів бути прибитим до хреста і не зійшов з нього аж до хвилі смерті. Через такі численні заслуги, що випливають з твоїх страстей не дозволь, щоб я будь-коли віддалився від Тебе.

Зі всіх моїх провин найбільше жалую за те, що колись відвернувся від Тебе. Тепер постановляю, що завдяки твоїй ласці виберу радше смерть, ніж Тебе буду зневажати як легким гріхом, так і смертельним.

О мій Ісусе, Тобі довіряю себе. Люблю Тебе всім серцем, люблю Тебе більше, ніж самого себе. Я образив Тебе в минулому, але тепер жалую за це, навіть хотів би померти з жалю. Прихили мене всього до Себе! Зрікаюся усіх почуттєвих втіх, бажаю тільки Тебе і нічого іншого. Вчини, щоб Тебе любив, а потім зроби зі мною все, що Тобі подобається.

О Маріє, моя Надіє, з'єднай мене з Ісусом. Зроби, щоб я завжди жив у єдності з Ним і з'єднаний з Ним помер, щоб одного дня увійти до благословенного Царства, де не буду вже більше боятися втратити Твою святу любов. Амінь.