ЯК ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА
Св. Альфонс Марія де Лігуорі

РОЗДІЛ 3

Наша довіра до любові і заслуг Ісуса Христа

1. Довіра, покладена у Христі

Давид усю надію на своє спасіння покладав на майбутнього Відкупителя і так говорив: "В руки твої віддаю я духа мого: ти визволив мене, Господи, вірний Боже" (Пс. 30, 6). Наскільки більше ми повинні покласти надію на Ісуса Христа, коли Він уже прийшов і довершив діло спасіння? З ще більшою довірою треба сказати і постійно повторювати: "В руки твої віддаю я духа мого: ти відкупив мене, Господи, вірний Боже ".

Це правда, що маємо поважні причини боятися вічної смерті через образу Бога, але маємо також причини значно більші надіятися на життя вічне через заслуги Ісуса Христа; вони ведуть до спасіння і мають безмежно більше значення, ніж тягар наших гріхів, що ведуть до загибелі. Ми згрішили і заслужили на пекло, але Відкупитель прийшов обтяжити Себе нашими провинами і заплатити за них Своїм стражданням: " Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі" (Іс. 53, 4).

У той нещасливий час, коли ми згрішили, стягнули на себе вирок, який засудив нас на вічну смерть. А що ж вчинив тоді наш милостивий Відкупитель? "Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста" (Кол. 2, 14). Своєю кров'ю стер вирок, що нас засуджував, а потім прибив його до хреста, щоб ми, дивлячись на цей вирок, що нас засудив за допущені гріхи, глянули одночасно на хрест, де Ісус Христос, вмираючи, стер його своєю кров'ю, і щоб ми таким чином наново повернули собі надію на прощення і вічне спасіння.

Значно більше промовляє до нас кров Ісуса Христа, ніж кров Авеля промовляла проти Каїна; вона випрошує нам Боже милосердя: "Ви приступили... до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева" (Єв. 12, 24). Тим апостол Павло неначе хотів сказати: "Грішники, маєте щастя! Ви дійсно згрішили, але потім звернулися до розп'ятого Ісуса, який пролив усю свою Кров, щоб бути посередником встановлення миру між грішниками і Богом, а також щоб випросити нам прощення. Проти вас кричать ваші провини, але заступається за вас Кров Відкупителя. А голос цієї Крові має силу перепросити Божу справедливість".

Правда, що за всі наші гріхи ми повинні відзвітувати нашому відвічному Суддеві. Але хто ж має бути нашим суддею? "Отець... Синові дав він суд увесь" (Ів. 5, 22). Втішаймося тому, бо Отець Предвічний доручив суд над нами саме нашому Відкупителю. Св. Павло додає нам відваги, кажучи: "Хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й – він заступається за нас" (Рм. 8, 34). Ким є наш суддя, що повинен нас засудити? Це той Спаситель, який, щоб нас не засудити на вічну смерть, схотів засудити Самого Себе і Сам зазнав смерті. Але на цьому не зупинився і досі, перебуваючи у небі, по правиці Отця, дбає про наше спасіння. Тому св. Тома з Віллянова пише: "Чого ж боїшся, грішнику, якщо жалуєш за власні гріхи? Якби тебе міг осудити Той, який помер для того, щоб ти не був осуджений? Якщо тільки повернешся до його стіп, якби міг осудити Тебе Той, який зійшов з неба, щоб тебе знайти, коли ти ще від Нього втікав?"

2. Великі заслуги Ісуса Христа

Якщо боїмося, що через нашу слабкість піддамося спокусам, з якими повинні боротися, ось що маємо зробити згідно повчань св. Павла: "Біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги" (Єв. 12, 1, 2). Відважно приступім до боротьби, дивлячись на розп'ятого Ісуса, який зі свого хреста жертвує нам поміч, перемогу і вічний вінець. В минулому ми грішили, бо перестали вдивлятися у рани та зневаги, які витерпів наш Відкупитель, і не просили у Нього допомоги. Та якщо у майбутньому будемо постійно пам'ятати про Його Страсті, що витерпів з любові до нас, тоді зможемо звернутися до Господа, який завжди готовий нам допомогти, і не будемо переможені нашими немочами і сатаною. Св. Тереза додає нам відваги, кажучи: "Не розумію постійного страху перед сатаною, якщо можна закликати на допомогу Бога і примусити диявола боятися". Вона вважала, що якщо не покладемо в Бозі всю нашу довіру, то не на багато або на ніщо придадуться усі наші старання: "Уся наша доброчесність, усі наші старання, – ось її слова, – небагато нам поможуть, якщо не перестанемо довіряти собі і не покладемо всю надію на Бога".

Які великі таємниці надії і любові Бога сховані для нас у Страстях Христових і в Євхаристії! Таємниці, в які ніхто ніколи не міг би повірити, коли б віра не запевнювала нас у них? Всемогутній Бог захотів стати людиною, пролити всю свою кров і померти від болю на хресті! Чому? Щоб заплатити за наші гріхи і спасти нас, підлих бунтарів! А потім своє власне тіло, жертвуване скоріше за нас на хресті, захотів дати нам на поживу, щоб повністю з'єднатися з нами! О Боже, ці дві таємниці можуть спалити з любові серця усіх людей! Жоден грішник, навіть найгірший, якщо жалує за вчинене зло, не повинен розчаровуватися, бачачи, як Бог любить людей і готовий дарувати їм добро? Тому св. Бонавентура говорив: "Буду працювати з довірою, маючи непохитну надію, що Той, який для мого спасіння стільки зробив і витерпів, не відмовить мені у жодній ласці, потрібній для спасіння". Як же може відмовити мені у ласках, необхідних для спасіння, Той, який стільки зробив і стільки витерпів, щоб мене спасти!

"Приступім, отже, – заохочує св. апостол Павло, – з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч" (Єв. 4, 16). Престолом ласки є хрест, на якому Ісус сидить, як на власному троні, щоб розділяти ласки і виявляти милосердя кожному, хто до Нього прибігає. Однак ми повинні зробити це швидко, щоб могли отримати поміч для спасіння, бо потім може бути вже запізно. Спішімося, отже, щоб обійняти Розп'ятого, і зробімо це з великою довірою! Нехай не жахає нас наша нужда: в Ісусі Христі знайдемо для нас всяке багатство, всяку ласку: "бо ви в ньому всім збагатились, – усяким словом і всяким знанням... Тим то не бракує жодного дару ласки вам" (1 Кор. 1, 5, 7). Заслуги Ісуса Христа збагатили нас всякими Божими скарбами і вчинили нас здатними до прийняття кожної ласки, яку тільки бажаємо.

Св. Лев Великий пише, що Ісус своєю смертю приніс нам більше благ, ніж диявол зробив шкоди, використовуючи наш гріх. Таким чином пояснює раніше сказане св. Павлом, що дар Відкуплення перевищує гріх, а ласка злочин: "Та не так воно з провиною, як з даром ласки... Де збільшився гріх, там перевершила ласка" (Рм. 5, 15, 20). Сам Спаситель заохотив нас, щоб ми у Його заслугах покладали надію одержання кожного блага і кожної ласки. Ось як навчає нас способу здобування у Предвічного Отця всього,! чого бажаємо: "Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім'я" (Ів. 16, 23). Якщо чогось бажаєте – каже – попросіть Отця в моє ім'я, і обіцяю вам, що будете вислухані. Як би Отець міг відмовити нам у якійсь ласці, якщо дав нам свого Єдинородного Сина, якого любить, як Самого Себе? "Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього? " (Рм. 8, 32). Кажучи все, св. Павло хоче сказати, що Бог не позбавив нас будь-якої ласки, прощення, витривання, любові, досконалості чи раю. Адже Він все нам дарував. Треба тільки просити Його. Бо є дуже щедрим до того, хто до Нього звертається: "багатий для всіх, хто Його призиває" (Рм. 10, 12).

3. Якою великою є моя гідність, якщо Бог помер за мене!

Хотів би тут ще додати багато інших прекрасних думок, які передає у своїх листах преподобний Іван Авільський; це розважання про велике довір'я, яке ми повинні мати до заслуг Ісуса Христа.

"Не забувайте, що між Предвічним Отцем і нами є Посередник, Ісус Христос, який нас любить і який створив між нами такі узи любові, що ніщо не в силі їх розірвати, лише сама людина смертельним гріхом. А кров Ісуса кличе, благаючи для нас милосердя; так кричить, що заглушує шум наших гріхів. Смерть] Ісуса Христа умертвила наші гріхи: "Де твої рани, смерте!" (Ос. Ш 14). Ті, що гинуть, гинуть не через брак особистого надолуження, а; тому, що не приймають надолуження, даного Ісусом Христом )| святих тайнах".

"Діло нашого відкуплення Ісус взяв на свої рамена так, немов це стосувалося Його Самого. Наші гріхи, хоч їх не скоїв, назвав своїми і для них шукав прощення. З великою любов'ю молився за тих які хочуть наблизитися до Нього, молився за них так, як за Самого Себе. І осягнув те, чого хотів: Бог привів Ісуса до такої єдності з нами, що, люблячи Його, любить також нас, а ненавидячи нас ненавидить і Його. Та оскільки Ісус не є і не може бути відкинений Богом, так само і ми, якщо є з'єднані з Ісусом у любові, є люблені Богом. Бог, люблячи Його, любить також нас. Ісус Христос може більше вчинити, щоб ми були люблені Богом, ніж ми самі можемо зробити, щоб бути гідними ненависті. Предвічний Отець любить більше свого Сина, ніж ненавидить грішників".

Ісус сказав до Отця: "Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною " (Ів. 17, 24). Любов перемагає ненависть, бо є більшою від неї. Таким чином було нам прощено, ми є люблені і певні, що ніколи не будемо покинені, бо той вузол любові такий сильний. Господь сказав через Ісаю (49, 15): "Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях". Він власною кров'ю записав нас на своїх долонях. Тому ми не повинні нічим турбуватися, бо все походить з тих рук, що були прибиті до хреста з любові до нас.

Ніщо не повинно лякати нас жодною мірою, бо Ісус набагато більше наповнює нас довір'ям і впевненістю. Навіть коли б мене обступили всі скоєні мною гріхи, пригнітив страх за майбутнє, коли б диявол розставив на мене пастки, і тоді я не повинен втрачати надію, бо можу попросити про милосердя в Ісуса, сповненого милості, який любить мене настільки, що прийняв смерть за мене. Не втрачу цієї довіри, бо бачу, як цінує мене Бог, який Самого Себе жертвував за мене. О мій Ісусе, безпечна Пристане тих, що серед бурі вдаються до Тебе, о пильний Пастирю! Обманює самого себе той, хто Тобі не довіряє, якщо хоче поправитися. Ти сам сказав: "Я є, не бійтеся: Я є тим, хто дає терпіння і потішає. Часом даю комусь муку, яка здається пеклом, але потім його з цього витягую і втішаю. Я є тим захисником, який взяв у свої руки вашу справу, як свою власну. Я є вашим приятелем, який прийшов, щоб сплатити ваші борги. Я ваш Господь, який власною кров'ю вас відкупив не для того, щоб вас покинути, але щоб вас збагатити, викупив вас дорогою ціною. Як же втечу від того, хто Мене шукає, коли навіть вийшов назустріч тим, які Мене шукали для того, щоб зневажити? Коли не відвернув лиця перед тим, хто Мене бив по обличчі, то як можу його відвернути перед тим, хто хоче віддати мені шану? Як же мої діти можуть сумніватися, що їх люблю, коли Я захотів віддати Себе в руки ворогам з любові до них? Чи Я будь-ким погордив, хто мене полюбив? Кого ж Я покинув, коли той шукав у Мене допомоги? Навпаки – Я ще досі шукаю кожного, хто сам Мене ще не шукає".

Якщо віриш, що Предвічний Отець дав тобі свого Сина, то повір, що дасть тобі також усі інші дари, набагато менші від Нього. Не думай, що Ісус Христос забув про тебе, якщо залишив тобі на спомин про свою любов найбільший доказ –Самого Себе у Євхаристії.

Молитва

О мій Ісусе, моя Любове, яка велика надія дана мені – у Твоїй Страстях! Як можу боятися, що не отримаю відпущення моїх гріхів, раю і всіх потрібних мені ласк від всемогутнього Бога, який пролив за мене свою кров?

Мій Ісусе, Моя Надіє і моя Любове, Ти, щоб мене не втратити, захотів віддати власне життя.

Люблю Тебе понад всяке добро, мій Відкупителю і Боже! Ти увесь віддався мені, а я віддаю Тобі всю мою волю і повторюю: люблю Тебе, люблю Тебе. Хочу завжди повторювати Тобі це: люблю Тебе, люблю Тебе. Хочу повторювати це все моє життя і хочу вмерти, віддаючи останній подих з такими словами на устах: "Мій Боже, люблю Тебе. І від тієї миті хочу почати неустанно любити Тебе любов'ю, яка триватиме вічно. Ніколи не перестану любити Тебе.

Люблю Тебе, а тому що люблю Тебе, жалую за кожне зло, яким Тебе образив. Нужденний я, бо через страх втратити проминаючу втіху, відмовлявся від Тебе, безмежне Добро! Усвідомлення цього мучить мене більше, ніж будь-яка мука, але втішає мене думка, що стою біля безмежної Доброти, котра не вміє погордити люблячим серцем. О, коли б я міг померти для Тебе, як Ти помер за мене!

Дорогий мій Відкупителю, надіюся, що даш мені вічне спасіння у майбутньому житті, а в теперішньому – святе витривання у любові до Тебе. Тому обіцяю, що буду завжди про нього просити. А Ти через заслуги своєї смерті, дай мені витривалість у молитві.

Про це Тебе також прошу і цього очікую від Тебе, моя Царице, Маріє! Амінь.

редемптористи