День пошанування пам'яті блпженійшого священномученика
Теодора  Ромжі

Народився 14 квітня 1911 року в с. Великий Бичків на Закарпатті у бідній, але глибоко релігійній сім'ї. Був дев'ятою дитиною Павла Ромжі та Марії Семак.

Початкову освіту отримав у Великобичківській народній школі, згодом навчався у Хустській гімназії (1922-1930 рр.).

Наприкінці жовтня 1930 року прибув на навчання до Риму в колегію Германікум-Гунгарікум, але восени 1934 p. перейшов у колегію Руссікум. Свої філософсько-богословські знання Теодор отримав у Папському Григоріянському Університеті.

25 грудня 1935 року отримав дияконські свячення, а 25 грудня 1936 року в церкві св. Антонія російський католицький єпископ Олександр (Євреїнов) рукопоклав його у сан священика. Отримавши ліцензіат у червні 1937 року, о. Теодор повернувся додому.

Душпастирська діяльність о. Теодора розпочалася 10 березня 1938 pоку, коли він дістав від єпископа призначення на обслуговування вірників сіл Нижній Бистрий та Березове. Його діяльність не була легкою. Наприкінці літа 1939 року єпископ Олександр Стойка направляє о. Теодора в Ужгородську богословську семінарію для виконання функцій отця-духівника та викладача філософії. Про його діяльність в семінарії збереглися хороші спогади.

У вересні 1944 року Апостольський Престол призначив Теодора на єпископський трон. Єпископська хіротонія відбулася в Ужгородському катедральному соборі 24 вересня 1944 року.

Єпископське служіння преосвященного Теодора було коротким, але кожна хвилина архіпастирської діяльності була насичена любов'ю до Христа, до Його Церкви та піклуванням про те, щоб у вірниках і священиках єпархії підтримати той бадьорий і безстрашний дух вірності Католицькій Церкві. У чому був секрет його сили? На це дає нам відповідь його гасло, яке знаходиться на пам'ятній іконі в честь його єпископської хіротонії: "Возлюблю Тя, Господи, кріпосте моя. Господь - утвержденіє моє, і прибіжище моє" (Пс.17,2; Літ. Іоанна Золотоустого). Ісус був тим, кого він полюбив понад усе. Він був кріпостю його волі у боротьбі з безбожниками, твердинею, яка дала вірі непохитну основу, та прихистком у важкі хвилини земного мандрування до Вічного Життя.

Керівники безбожної влади, спостерігаючи непохитність владики, вирішили знищити його фізично. Вранці 27 жовтня 1947 року НКВС організував на нього замах поблизу с. Іванівці, у результаті якого преосвященного Теодора й осіб, які його супроводжували, було важко поранено. Але завдяки Божому провидінню їх терміново доставлено в мукачівську лікарню. Кров мученика скропила землю Закарпаття, щоб  "дерево Церкви", яке росте на ній, принесло плоди. П'ять днів провів владика у лікарні в терпіннях і болях, але з його уст не можна було почути нарікання, а лише слова: "Терпіти і проливати кров за Христа, за віру, за Католицьку Церкву - це велика ласка, велика честь".

1 листопада 1947 року після півночі серце Теодора, внаслідок отруєння, зробило останній удар, проголошуючи: "Вмерти за Христа - це вічно жити".

Похорон владики Теодора відбувся у вівторок, 4 листопада. Свого архієрея ховала осиротіла Мукачівська єпархія, в глибокому смутку співаючи слова "Блаженств".

27 червня 2001 року у м. Львові Святійший Отець Іоанн Павло ІІ під час Божественної Літургії проголосив священномученика Теодора блаженним. День пошанування пам'яті священно- мученика Теодора (Ромжі) - 1 листопада.

28 червня 2003 року святі мощі Блаженного Теодора були врочисто перенесені і покладені в Ужгородському катедральному соборі.