Празник Воздвиження Чесного Хреста

   "Почитання св. Господнього Хреста - каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький у своєму посланні про св. Хрест — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка... Знак св. Хреста, який ми накладаємо на себе коли перехрещуємося, це один з найстарших звичаїв християн".

    Св. Хрест це вічно живий символ безмежної Божої любові до нас грішних, символ досконалої Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасіння, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Віддаючи честь Святому Хресту, ми віддаємо честь Христовій жертві, мукам і смерті. Кладучи на собі знак Святого Хреста, ми кожен раз визнаємо свою віру в Господа нашого - Ісуса Христа.

   Східна Церква так високо цінить почитання святого Хреста, що в його честь присвятила аж кілька празників у році. Найбільший празник у честь святого Господнього Хреста - це празник Всесвітнього Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста.

Історія Празника

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже стародавніх празників, історія якого супроводжуються різними легендами і історичними подіями. Треба зауважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне вшанування - поклоніння святому Хресту, як в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про ВОЗДВИЖЕННЯ (ПІДНЕСЕННЯ), це урочистий обряд віднайдення, піднесення і прославлення святого Хреста. Історики Східної Церкви погоджуються з тим, що передусім дві події дали мотив для започаткування цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в IV столітті і його повернення з Персії на Святу Землю в VII-му столітті.

Започаткування празника Воздвиження передувало віднайдення святого Хреста, на якому помер Ісус Христос. Християнська тради ція передала нам кілька різних легенд про віднайдення святого Хреста, з яких аж три легенди приписують це святій Єлені (†к. 330), матері цісаря Костянтина Великого. Згідно історичних документів, Хрест на якому був розіп’ятий Ісус Христос, був знайдений в 326 році (IV ст..).

Історики, які згадують про знайдення святого Хреста, нічого не говорять про його перше воздвиження (піднесення). Грецька Церква відзначає пам'ять знайдення святого Хреста - 6 березня. Цей церковний празник у церковній літературі має назву: "Віднайдення Чесного Хреста, який віднайшла блаженна Єлена".

Початок празнику Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, який збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже урочисто за часів єрусалимського патріарха Макарія 13 (26) вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було урочисте воздвиження знайденого святого Хреста. Під час воздвиження (піднесення), народ багато разів взивав "Господи помилуй". Відтоді Східна Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 26 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 27 вересня.

Друга важлива подія, що зробила спільним празник Воздвиження на Сході й на Заході - це повернення святого Господнього Хреста з Персії до Єрусалиму. Перський цар Хозрой у 614 р. завоював Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять років пізніше цісар Іраклій (610-641) після своєї перемоги над персами повернув святий Хрест і переніс його до Єрусалиму, де 27 вересня відбулося друге урочисте воздвиження (піднесення) святого Хреста. Відтоді празник носить назву: "Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста". Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився на рівні з Великодною П'ятницею, тому з тих пір стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Празник Воздвиження належить до 12 великих празників нашої Церкви і має один день перед - і 7 днів після-празденства. Крім празника Воздвиження віддає наша Церква честь святому Хресту ще в Хрестопоклонну неділю. Цього дня, як і на Воздвиження, на утрені традиційно виноситься святий Хрест для поклоніння, але без обряду піднесення, яке є тільки на празник Воздвиження.

7 травня відзначає Східна Церква пам'ять "Появи знаку Чесного Хреста на небі в Єрусалимі". За часів св. Кирила Єрусалимського 351 рік, під час празника П'ятидесятниці (Зішестя Святого ДУХА), на небі появився тоді святий Хрест, що сягав від гори Голготи аж до Оливкової гори. В нашому церковному календарі маємо ще 14-го серпня "Походження Древа Чесного Хреста", що означає похід або процесія з частинкою Хресного дерева, якого тоді у процесії переносили з царської палати в Царгороді (Константинополі) до храму св. Софії. Починаючи від 14-го серпня два тижні кожного дня обносили святе Хресне Дерево по місту, щоб відвернути всякі недуги. Цей празник був установлений у Царгороді (Константинополі) в IX столітті.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере­дину Святий Хрест Господній.
Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни­ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін­нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.
Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля­чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага­тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті­шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.
Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ­ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.
Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу­ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави­ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.
Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.
В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж­даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно­го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба­жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".
На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест­ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп­ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по­гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо­жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно­шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.
Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.
Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно­го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо­го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.
Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди­ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи­янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде­жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи­ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч­ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече­сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.
Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу­ючи і оживляючи все довкола.
Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу­силля з нашого боку.
Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і ска­жіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес­нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува­ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про­літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз­вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ­ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко­на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно­сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи­ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо­го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає­мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.
Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може­мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес­них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Хрис­тову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".
"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Гол­гофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.
Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели­кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.

о. Петро Якимець