1)                 Розваж сьогодні, милий брате, про те, від чого залежить твоє спасіння, про святу Сповідь. Сповідь – не вигадка людська, але цілющий бальзам, який подає тобі милосердний Спаситель на рани твоєї недужої душі через слугу свого, священика. «Кому відпустите гріхи – відпустяться», - каже Христос до апостолів у св. Йоана (20, 2). Християни від самого початку сповідалися зі своїх гріхів, як запевняють Діяння апостольські (19, 18). Письменники Тертуліян і Оріген (240 р. ) ганять тих, що не хочуть сповідатися. Святий Кипріян (248 р.) нагадує кожному, щоби висповідався, поки живе. Чи це не важливий доказ необхідності сповіді, яку відбувають християни? Люди, що не вживають цього цілющого ліку для своєї грішної душі, не знаходять спокою в життя, особливо в годині смерті. Не зважай на ніякі людські погляди, перебори всі труднощі. Звернися з гарячою просьбою до Пречистої Діви словами: «Мати Пресвята і Мати Милосердя! Ти грішним – Прибіжище! Ти вже багатьох грішників навернула і ласку доброї Сповіді їм випросила, наверни і мене, грішника. Випроси у милостивого Бога і мені ласки, щоб я свої гріхи пізнав і з них висповідався!»

3)                 Грішите, а не сповідаєтеся негайно. А однак, як тільки занедужаєте, кличете відразу лікаря, цінуєте вище здоров'я тіла, ніж душі. А коли ви помрете без сповіді у тяжкому гріху, тоді нещасні ви повік! Коли ж відкладаєте сповідь, гріх запускає коріння у ваші душі, стає звичкою, стає нормою. Лише напередодні великих свят ідете до сповіді. Треба би вам померти на Великдень, або на інше торжество, коли хочете спастися!

4)                 Не грішите тяжко і тому не сповідаєтеся? Але щоднини поповнюєте безліч дрібних гріхів. Який великий борг треба буде сплачувати у вогні чистилища!  Могли б ви з цього очиститися частою сповіддю, а однак байдужі до цього. Справи душевні лишаєте на останок. Коли маєте на обличчі лише одну плямку, то не наважуєтеся з'явитися на вулиці, доки не вмиєтеся; а зі стількома плямами на душі насмілитеся колись з'явитися на Страшний суд в присутності всього Неба і не будете соромитися?

4)                 Кажете: «я пробував сповідатися часто, і все те саме і те саме». Але чи пробували ви сповідатися добре? Коли ви аналізували свою совість, викликали в собі жаль, постановляли, сповідалися і падали в гріх, то що ж тоді, коли зовсім цього не чините? О коли б який проклятий в пеклі мав таку нагоду висповідатися, яку маєте ви! Прийде опісля хвилина, коли і ви бажатимете висповідатися, а не зможете.

Приклад:  Одного дня появився перед святим Вікентієм Ферерийськи відомий розбишака, просячи із сльозами, щоби його висповідати. Святий бачив його щирий жаль, висповідав, дав розрішення і наклав покуту на сім років. Розбійник почав непокоїтися і плакати, бо покута задавалася йому залегка за тяжкі проступки і зневаги доброти Божої, і він сподівався ще більшої. Але святий, бачачи надзвичайний його жаль, скоротив іще покуту до трьох днів строгого посту. Тоді злочинець ще більше почав плакати і охати. Святий Вікентій ще більше скоротив покуту до одного Отче наш… і Богородице Діво… Але що діється? Ледве злочинець відбув цю покуту, так розжалівся,  що серце його тріснуло, і він упав мертвий у стіп сповідника. Опісля вночі з'явилася святому душа цього щасливого каянника і сказала, що Ісус прийняв його до Раю за сердечний жаль за гріхи.

На згадку:  Зробіть ще сьогодні ввечері іспит вашої совісті, поки підете спати.

Жертва: Розважте свої сповіді і постановіть направити хиби.

Поклін: Радуйсь, всіх  прибіжище.

Молитва:  Ось тут, Маріє, ця придавлена душа. Вона просить дуже великої ласки від Тебе. Глянь на неї Своїми милосердними очима, візьми Її любов за руку, додай відваги і заведи до сповіді, де вона, висповідавшись із своїх гріхів, знайде загублений Рай, втрачений спокій. Амінь.

Богородице Діво…