Книга
ІІІ Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ шістнадцятий:
Правдивої втіхи треба шукати тільки в Бога
Слуга. Про що б я на свою втіху не подумав або ж побажав,
того чекаю не тут, а в майбутності.
Коли б тільки я один мав усі світові втіхи і міг користуватися всіма радощами,
то певно, що вони не могли б довго потривати.
Тому-то, душе моя, не можеш мати ані повної втіхи, ані щирої радості, як
тільки в Бога, який убогих втішає, а покірних пригортає до Себе.
Почекай ще хвилинку, душе моя, зачекай на Божу обітницю, і матимеш повну
розкіш усього добра в небі.
Якщо ж нагально ганятимешся за тими дочасними добрами, то втратиш вічні
небесні радощі.
Благ дочасних вживай, але бажай вічних.
Ти не зможеш насититися ніяким дочасним добром, бо ти не створена для того,
щоб його вживати.
Навіть коли б ти мала всі земні блага, то ще не змогла б стати ні щасливою,
ні блаженною, бо лише в Бозі, який все створив, знаходиться твоє блаженство
і щастя.
І то не таке, якого бажають і хвалять нерозумні приятелі світу, але те,
якого очікують праведні християни, якого не раз закуштовують вже наперед
духовні і чисті серцем душі, що думками живуть у небі.
Марна і коротенька усяка людська втіха.
Та втіха блаженна і правдива, яку серцю дає сама правда.
Побожна людина всюди носить із собою свого утішителя Ісуса і так промовляє
до Нього: «Будь при мені, Господи Ісусе, всюди і завжди!
Нехай стане для мене втіхою те, що я бажаю обійтися без будь-якої втіхи.
А коли б Твоєї втіхи не стало, Твоя воля і правдиве досвідчування хай стане
мені за найбільшу втіху.
Бо Ти не будеш повсякчас гніватися, ані повік ворогувати» (Пс. 102,9).
(Далі
буде)
| 
