Книга ІІІ Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ восьмий:
Про нашу маловажність в очах Божих
Слуга. Хоч я порох і попіл, але хочу говорити до Господа
мого (Бт.18,27).
Коли стану забагато цінити себе, тоді Ти є проти мене, а мої гріхи дають
правдиве засвідчення про мене, і я не можу заперечити.
Але коли я буду маловажити собою і за ніщо себе мати, коли зовсім перестану
дорожити собою і пізнаю, що я насправді порох, тоді Твоя благодать прихилиться
до мене, а Твоє світло завітає до мого серця і вся моя важність, хоч би
найменша, потоне в низькодолі моєї нікчемності і щезне навіки.
Отак Ти показуєш мені, що я є, чим я був і звідкіля взявся: бо я є ніщо,
але того не знав.
Коли я полишений на власні сили, ось тоді я є ніщо, наскрізь немічний.
Але коли нараз зглянешся наді мною, я відразу ж наповнююсь силою, і нова
радість обіймає мене.
І дивне чудо, що так швидко мене підіймаєш і так ласкаво пригортаєш до
Себе, коли ж мій власний тягар постійно тягне мене вниз.
Це чинить Твоя любов, яка перша, навіть коли я того не заслужив, приходить
до мене і допомагає у стількох потребах: вона стереже мене від тяжких небезпек
і, правду сказати, рятує від безлічі нещасть.
Бо через невпорядковану любов до себе я погубив себе; а коли почав тільки
Тебе єдиного шукати і щиро любити, то знайшов одночасно і себе, і Тебе і
тоді з любові до Тебе я ще глибше почав собою маловажити.
Бо Ти, Найсолодший, поводишся зі мною над усі мої заслуги, і навіть ласкавіше,
ніж я смію сподіватися або просити.
Будь благословенний, Боже мій! І хоч я негідний всякого добра, та Твоя
великодушність і безмежна доброта ніколи не перестає чинити добро навіть
тим, що невдячні і геть відвернулися від Тебе.
Навертай нас до Себе, щоб ми стали вдячними та побожними, бо Ти – наше
спасіння, наша сила і наша потуга.
(Далі
буде)
|
