Книга ІІІ    Практичне заохочення до духовного життя

Господь. Сину, буде корисніше і безпечніше для тебе зберігати ласку побожності, не захоплюватися гордістю, не говорити про неї багато і не надавати їй надто великого значення, але радше маловажити собою і пам`ятати про те, що її дано тобі як негідному.

Не треба надмірно прив`язуватися до того настрою, бо він дуже швидко може перемінитися у щось цілком протилежне.

У стані ласки подумай собі, який ти звичайно нужденний і вбогий без неї.

Та й не на тому тільки основується поступ у духовному житті, що маєш благодать духовної втіхи, а на тому, що ти покірливо, із самозреченням і терпеливо зносиш її втрату, і в той же час твоя ревність у молитві не холоне і ти зовсім не збираєшся полишати свої і наші справи, які повинен був довести до кінця.

Коли робиш радо те, що тебе стосується, по своїй добрій волі і розумінню і не занепадаєш зовсім ані через охолодження, ані через той неспокій, який ти відчуваєш у серці.

Бо є багато таких людей, що зразу ж непокояться або занепадають, коли їм щось не поведеться.

Та не завжди в руках чоловіка його дорога, бо то Боже діло давати втіху, коли хоче, скільки хоче і кому хоче на власний розсуд, і більше нічиє.

Деякі необачні навіть за ласкою побожності погубили себе самих: вони ж бо хотіли зробити щось більше, ніж могли, але не брали до уваги слабкості своїх сил і йшли більше за покликом свого серця, ніж за тверезим розумом.

І тому, що вони наважилися на щось більше, ніж це було Богові миле, то швидко втратили благодать.

Ті, що хотіли на небі звити собі гніздечка, залишилися безпорадними і стали немічними, щоб у покорі і зубожінні вчитися не на своїх крилах ширяти, а сподіватись на мою опіку.

Ті, що є ще тільки новачками і недосвідченими на Господній дорозі, дадуть легко ошукати і обманути себе, якщо не керуються радою знавців.

Коли ж вони воліють діяти радше на власний розсуд, ніж вірити більш досвідченим, їх чекає непевний кінець, якщо, звичайно, не захочуть відмовитися від своїх намірів.

Рідко коли даються покірно керувати собою такі, що вважають себе дуже мудрими.

Краще бути менш мудрим, а покірним, і краще мале знання, ніж великі скарби наук із зарозумілістю.

Краще тобі мати менше, ніж багато, щоб не загордитися.

Не дуже розумно робить той, хто повністю віддається радості, бо забуває про свою первісну нужду і про той чистісінький страх Господній і боїться втратити ту ласку, що йому дано.

І той також не дуже мудро чинить, хто у хвилині прикрості чи якогось лиха потрапляє в надмірну розпуку, а не уповає на мене так вірно і щиро, як повинен.

Хто хоче у своєму спокої бути дуже безпечним, того часто у хвилі боротьби застаємо в стані надмірно великого пригноблення і тривоги.

Коли б ти зумів завжди бути покірним і поміркованим у серці, добре володіти і кермувати своїм серцем, то не потрапляв би так хутко в небезпеку і гріх.

Добра рада на це така: щоб ти тоді, як одержиш духа ревності, думав про те, що з тобою станеться, коли це світло померкне.

А коли так і станеться, пригадай собі, що знову може вернутися те світло, яке я на хвилину забрав від тебе тобі на пересторогу, а собі на славу.

Таке досвідчування нерідко буває корисніше для тебе, ніж коли б тобі, за твоїм бажанням, завжди добре велося.

Бо заслуги треба вимірювати не тим, як хто багато має духовних видінь чи втіх, або чи він добре знає Святе Письмо й стоїть на вищому ступені гідності.