Книга ІІ    Практичне заохочення до духовного життя

Наперед заведи мир у себе, а тоді зможеш ще й інших заспокоювати.

Тихомирна людина більше корисна, ніж та, що дуже вчена.

Пристрасна людина навіть добру річ на зле оберне і при тому щось зле згадає.

Добра тихомирна людина обертає все на добре.

Хто завів у себе святий спокій, той не підозрює нікого; а хто з будь-чого невдоволений, того постійно тривожать всілякі підозріння: такий ні сам не має спокою, ні іншим людям не дасть.

Він часто таке верзе, чого б не повинен казати, і тим легковажить, що найбільше придалося б йому зробити.

Він зважає на те, що інші люди мають робити, а не дбає про те, до чого він сам зобов`язаний.

Отже подбай насамперед про себе; щойно тоді по справедливості можна буде тобі дбати і про ближнього.

Ти вмієш гарненько виправдати і прикрасити свої вчинки, а не хочеш прийняти вибачень інших людей.

Було б справедливіше, якщо б ти себе звинувачував, а свого брата виправдовував.

Коли хочеш, щоб тебе люди терпіли, то й ти також терпи їх.

Вважай, як далеко тобі до правдивої любові й покори: вона не вміє ні на когось гніватися, ні нарікати, хіба тільки на себе.

Невелика заслуга спілкуватися з добрими і лагідними людьми, бо це вже від природи всім до вподоби. Кожна людина прагне мати спокій і більше любить таких, що однієї з нею думки.

Але прожити у злагоді з такими, які вперті, перекірливі, непорядні або наші противники - це велика благодать і вельми похвальна і мужня справа.

Є такі люди, що в собі мають спокій і з іншими людьми також живуть у спокої.

А є й такі людці, які самі не мають спокою і в інших його відбирають; прикрі вони для інших, але для себе все-таки прикріші.

І такі бувають, що самі спокійні, а ще й інших намагаються втихомирювати.

А ввесь наш спокій у цьому нужденному житті має ґрунтуватися радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості та прикрості.

Хто краще вміє терпіти, той більший матиме мир.