Книга ІІ    Практичне заохочення до духовного життя

Царство Боже є між вами, каже Господь (Лк.17,21). Навернися цілим своїм серцем до Господа і покинь цей нужденний світ, і твоя душа знайде бажаний спокій.

Вчися погорджувати змисловим світом й віддаватися внутрішньому життю, і побачиш, що Царство Боже завітає до тебе.

А Царство Боже - це мир і радість у Святому Дусі (Рм.14,17); безбожні його не мають.

Христос завітає до тебе і потішить, якщо в серці приготуєш для нього достойне привітання.

Вся Його слава і величність походить із глибини серця, бо тільки там Йому добре.

У серці духовної людини Він часто гостює, солодко розмовляє, ласкаво потішає, приносить святий спокій та напрочуд дивну дружбу.

Ну, вірна душе! приготуй своє серце для цього нареченого, щоб забажав до тебе завітати і в тобі перебувати.

Бо Він так каже: " Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло"(Йо. 14,23).

Отже дай Христові увійти в твоє серце, а все інше не допускай.

Коли матимеш Христа, тоді станеш багатим і буде у тебе всього доволі.

Він дбатиме про тебе і щиро про все старатиметься, і тоді не буде потреби покладатися на людей.

Бо люди швидко змінюються і несподівано покидають нас. А Христос залишиться повіки і вірно стоятиме біля тебе аж до кінця.

Не треба занадто надіятися на немічну і смертну людину, хоч би вона й була дбайлива і до вподоби тобі, та й тим не треба багато журитися, коли хтось часом, тобі противиться і суперечить.

Ті, що з тобою сьогодні в злагоді, завтра можуть противитися і навпаки; люди часом, мов вітер, мінливі.

Всю свою надію покладай на Бога; нехай Він стане твоїм страхом і твоєю любов`ю. Він заступиться за тебе і, безсумнівно, зробить так, як буде для тебе найкраще.

Не маєш тут постійної домівки (Єв. 13,14); і де б ти не був, залишишся чужинцем і подорожнім; і ніколи не будеш мати спочинку, якщо не з`єднаєшся сердечно з Христом.

Чому розглядаєшся тут на всі боки, коли це не місце твого спочинку?

Твоя домівка має бути на небесах, а на все земне повинен дивитися мимохідь.

Усе те минає і ти разом із ним.

Гляди ж, щоб ти до чогось не прив`язався, та щоб воно не полонило й не погубило тебе.

Твоя думка нехай буде із Всевишнім, а твоя молитва нехай без упину звертається до Христа.

Коли не вмієш роздумувати над високими і небесними правдами, залишайся при муках Христових і радо перебувай у Його святих ранах.

Бо коли всім серцем припадеш до ран і предорогих синців Ісусових, то почуєш велику допомогу в біді, не будеш дуже журитися людською зневагою і легко стерпиш прикру обмову.

На цьому світі Христос також зазнав від людей зневаги, і в найтяжчу хвилину серед наруги знайомі та приятелі відреклися Його.

Христос Хотів терпіти муки і зневаги, а ти смієш нарікати на щось?

Христос мав ворогів та кривдників, а ти хочеш підтримувати зі всіма людьми приятельські і добросусідські стосунки?

За що ж буде вінчатися твоя терпеливість, якщо не зустрінеш на своєму шляху прикростей?

Яким чином станеш приятелем Христовим, якщо не хочеш терпіти ніякої кривди?

Терпи з Христом і за Христа, якщо хочеш разом з Ним царствувати.

Коли б ти хоч раз всім єством занурився у серце Ісусове і скуштував принаймні крихітку Його гарячої любові, тоді б ти вже зовсім не дбав про свою вигоду, а тішився б радше зневагою, яка тебе зустріне, бо Ісусова любов дає силу людині нехтувати собою.

Хто любить Ісуса і правду, хто дійсно живе духовним життям, хто звільнився від невладнаних пристрастей, той може вільно звертатися до Бога, духом линути вище себе і там солодко спочивати.

Хто все розуміє так, як воно є, а не так, як то люди кажуть або цінять, той справді мудрий, і той більше навчився в Бога, ніж у людей.

Хто вміє жити духовним життям і маловажити зовнішнім світом, той не потребує окремішнього місця і не чекає догідної пори, щоб відбувати побожні вправи.

Духовна людина швидко збирається з думками, бо вона ніколи не розсіює їх легковажно на зовнішній світ.

Їй ні фізична праця не перешкоджає, ні те заняття, яке на той час необхідне; вона швидко пристосується до кожної справи, яка випаде.

Хто своє серце налаштував і владнав як слід, той не дбає про дивацькі та химерні людські вчинки.

Людина стільки має перешкод і розсіяння, наскільки вона до якоїсь речі прив`яжеться.

Коли б все було гаразд із тобою, і ти як слід очистив свою душу, то це, безсумнівно, вийшло б тобі на добро і сприяло б твоєму поступу.

Але те, що тобі багато дечого не подобається і часто воно тебе непокоїть, свідчить, що ти ще досі не вмер остаточно для себе самого і не відокремився від усіх світських справ.

Ніщо так не поганить і не сковує людського серця, як та нечиста любов до створінь.