Книга
І Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ дев'ятнадцятий: Про вправи доброго ченця
Життя доброго ченця має бути багате на всі чесноти, щоб таким був у душі,
яким видається людям ззовні. І справедливо, він у душі має бути ще більшим,
ніж тим, що видно зверху, бо Бог на нас дивиться. Йому всюди, де б ми не
були, маємо віддавати якнайбільшу честь і перед Його лицем маємо поводитися
свято, як ангели.
День у день маємо відновлювати нашу постанову і заохочувати себе до ревності,
наче б то ми лише сьогодні почали духовне навернення, і так молитися: "Допоможи
мені, Господи Боже, в добрій постанові і в Твоїй святій службі, і дай мені
ось тепер, сьогодні, добре почати, бо те, що я донині робив, це ніщо!"
Від нашої постанови залежить міра нашого поступу вперед: а хто хоче далеко
вперед поступити, тому треба багато пильності. Бо чоловік гадає, а Бог вирішує,
та й життя чоловіка не є в його руках.
Коли не раз не витримує той, хто суворо собі постановив, то що буде з тим,
хто рідко коли або не так непохитно щось постановляє?
Є багато перешкод, які в різний спосіб спонукають до змарнування нашої
постанови, але навіть невеличке занедбання рідко коли пройде без якоїсь
втрати.
Постанова праведних залежить більше від Божої благодаті, ніж від їхньої
власної мудрості: на Нього вони надіються у всьому, до чого піднімаються.
Коли часом задля набожності або братньої послуги залишимо якусь щоденну
вправу, без зусиль зможемо її пізніше доповнити.
Але коли її легкодушно залишається з неохоти в душі, або з недбайливості,
то це вже значна провина і дасться не без шкоди відчути.
Нехай ми стараємося, як зможемо, все-таки не в одній речі хоч легко, але
провинимося.
Однак треба зробити собі якусь певно означену постанову, особливо проти
того, що нам найбільше на перешкоді.
Так само мусимо розглянути і впорядкувати наші заняття і наше серце, бо
одне й інше спричинюється до поступу.
Коли ти не в змозі постійно тримати свої думки разом, то збирай їх хоч
часом, принаймні, раз на день, себто рано або ввечір.
Вранці роби постанову, а ввечері розглянь свою поведінку, який ти був сьогодні
в слові, вчинках та думці, бо, може, ними не раз образив Бога і ближнього.
Знаряди себе, як годиться борцеві, проти диявольського лукавства; загнуздай
лакімство, і тоді легше стримаєш будь-яке змислове пожадання.
Ніколи не будь зовсім без заняття: або читай, або пиши, або молися, або
розважай, або роби якусь іншу корисну роботу.
Однак тілесні вправи треба робити уважно і не всі однаково можуть їх виконувати.
Те, що не є спільною практикою, не треба на людях показувати, бо свої особисті
вправи безпечніше робити в затишку.
Однак треба тобі стерегтися, щоб ти не став неохочим до спільних вправ
і не віддав переваги окремішнім.
А коли ти вірно виконав свій обов`язок і постанову, і ще лишається вільна
хвилина, тоді віддайся своїй вправі. як того вимагає твоя побожність.
Не всі можуть виконувати одну й ту саму вправу: але одна надається більше
тому, інша іншому.
Так само відповідно до пори різні вправи стають у вподобі: бо одні миліші
нам у свята, а інші в будні.
Одних треба нам під час спокуси, а інших у хвилині спокою і відпочинку.
Про одне добре нам думати, коли сумуємо, а про інше, коли з Господом веселимось.
На великі празники треба поновити добрі вправи і ревніше благати у святих
допомоги.
Від одного свята до другого маємо уявляти собі, що мов би то тоді ми мали
покинути цей світ і прибути на вічний празник.
І тому в такі богомільні дні треба старанно готувати себе і побожніше жити,
і точніше пильнувати усіх постанов, так ніби вже невдовзі мали б одержати
від Бога винагороду за нашу боротьбу.
А хоч воно й буде відкладено на пізніше, будьмо переконані, що ми ще не
приготовані як слід, та й негідні такої великої слави, яка має явитися нам
у назначену пору, стараймося ще краще приготуватися до смерті.
"Блаженний той слуга, - каже євангелист Лука (12,43-44), - якого Господь,
коли прийде, застане, як він пильнує. По правді, кажу вам, поставить його
над усім своїм добром".
|