Книга І    Практичне заохочення до духовного життя

Життя доброго ченця має бути багате на всі чесноти, щоб таким був у душі, яким видається людям ззовні. І справедливо, він у душі має бути ще більшим, ніж тим, що видно зверху, бо Бог на нас дивиться. Йому всюди, де б ми не були, маємо віддавати якнайбільшу честь і перед Його лицем маємо поводитися свято, як ангели.

День у день маємо відновлювати нашу постанову і заохочувати себе до ревності, наче б то ми лише сьогодні почали духовне навернення, і так молитися: "Допоможи мені, Господи Боже, в добрій постанові і в Твоїй святій службі, і дай мені ось тепер, сьогодні, добре почати, бо те, що я донині робив, це ніщо!"

Від нашої постанови залежить міра нашого поступу вперед: а хто хоче далеко вперед поступити, тому треба багато пильності. Бо чоловік гадає, а Бог вирішує, та й життя чоловіка не є в його руках.

Коли не раз не витримує той, хто суворо собі постановив, то що буде з тим, хто рідко коли або не так непохитно щось постановляє?

Є багато перешкод, які в різний спосіб спонукають до змарнування нашої постанови, але навіть невеличке занедбання рідко коли пройде без якоїсь втрати.

Постанова праведних залежить більше від Божої благодаті, ніж від їхньої власної мудрості: на Нього вони надіються у всьому, до чого піднімаються.

Коли часом задля набожності або братньої послуги залишимо якусь щоденну вправу, без зусиль зможемо її пізніше доповнити.

Але коли її легкодушно залишається з неохоти в душі, або з недбайливості, то це вже значна провина і дасться не без шкоди відчути.

Нехай ми стараємося, як зможемо, все-таки не в одній речі хоч легко, але провинимося.

Однак треба зробити собі якусь певно означену постанову, особливо проти того, що нам найбільше на перешкоді.

Так само мусимо розглянути і впорядкувати наші заняття і наше серце, бо одне й інше спричинюється до поступу.

Коли ти не в змозі постійно тримати свої думки разом, то збирай їх хоч часом, принаймні, раз на день, себто рано або ввечір.

Вранці роби постанову, а ввечері розглянь свою поведінку, який ти був сьогодні в слові, вчинках та думці, бо, може, ними не раз образив Бога і ближнього.

Знаряди себе, як годиться борцеві, проти диявольського лукавства; загнуздай лакімство, і тоді легше стримаєш будь-яке змислове пожадання.

Ніколи не будь зовсім без заняття: або читай, або пиши, або молися, або розважай, або роби якусь іншу корисну роботу.

Однак тілесні вправи треба робити уважно і не всі однаково можуть їх виконувати.

Те, що не є спільною практикою, не треба на людях показувати, бо свої особисті вправи безпечніше робити в затишку.

Однак треба тобі стерегтися, щоб ти не став неохочим до спільних вправ і не віддав переваги окремішнім.

А коли ти вірно виконав свій обов`язок і постанову, і ще лишається вільна хвилина, тоді віддайся своїй вправі. як того вимагає твоя побожність.

Не всі можуть виконувати одну й ту саму вправу: але одна надається більше тому, інша іншому.

Так само відповідно до пори різні вправи стають у вподобі: бо одні миліші нам у свята, а інші в будні.

Одних треба нам під час спокуси, а інших у хвилині спокою і відпочинку.

Про одне добре нам думати, коли сумуємо, а про інше, коли з Господом веселимось.

На великі празники треба поновити добрі вправи і ревніше благати у святих допомоги.

Від одного свята до другого маємо уявляти собі, що мов би то тоді ми мали покинути цей світ і прибути на вічний празник.

І тому в такі богомільні дні треба старанно готувати себе і побожніше жити, і точніше пильнувати усіх постанов, так ніби вже невдовзі мали б одержати від Бога винагороду за нашу боротьбу.

А хоч воно й буде відкладено на пізніше, будьмо переконані, що ми ще не приготовані як слід, та й негідні такої великої слави, яка має явитися нам у назначену пору, стараймося ще краще приготуватися до смерті.