Книга
І Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ шістнадцятий:
Про терпеливе зношення чужих хиб
Чого людина чи в себе, чи в інших не може виправити, те має терпеливо зносити,
доки Бог інакше не повелить.
Подумай, може воно й краще для твоєї проби і терпеливості, без якої наші
заслуги небагато важать.
Однак супроти таких перепон маєш молити Бога, щоб зволив прийти тобі на
допомогу і щоб міг ти спокійно їх переносити.
Коли хтось одного або другого напоумлення не послухає, не сперечайся з
ним, а понадійся на Бога: нехай буде Його воля і честь у всіх слуг Його.
Він вміє добре й зле на добре обернути.
Старайся терпеливо зносити чужі вади і всілякі немочі; бо і в тебе є чимало
такого, що інші люди мусять теж зносити.
Коли не можеш зробити себе таким, яким бажаєш, як можеш когось іншого направити
на свій лад?
Ми раді бачити інших без недоліків, але своїх власних хиб не виправляємо.
Хочемо, щоб інші люди цілковито виправилися, а самі не хочемо поборювати
свої вади.
Нам не до вподоби широка свобода інших людей, а не хочемо, щоб хтось заборонив
нам те, чого просимо.
Хочемо, щоб лиш інших в`язали правила, а самі не бажаємо далі обмежувати
себе.
Як добре видно, що ми рідко коли судимо ближніх так, як себе самих.
Коли б усі були без догани, то що тоді мали б терпіти від інших ради Бога?
Тим часом сам Бог велів носити тягарі один одного (Гл.6,2), бо ніхто не
без вади, ніхто не без тягаря, ніхто без інших не обійдеться, ніхто ж сам
із себе не є мудрий; але треба нам взаємно терпіти один одному, взаємно
потішати, допомагати один одному, навчати і нагадувати.
А скільки в кого буде чесноти, те найкраще виявиться, як трапиться якась
пригода.
| 
