Книга
І Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ п'ятнадцятий:
Про вчинки здійснені в любові
Ні за які скарби світу, ані для нічиєї вподоби не годиться робити щось
зле; але нераз треба навіть добру справу залишити, чи замінити на кращу,
задля добра і потреби ближнього.
Так чинячи, доброї справи не позбавляємося, а замінюємо її на кращу.
Вчинок без любові є поверховим і ні на що не здасться.
А що робиться з любові, нехай би воно було хоч яке мале та незнане, воно
стає корисним.
Бо в Бога більше важить та любов, задля якої щось твориться, ніж сам вчинок.
Багато робить той, хто дуже любить.
Багато робить той, хто справу робить добру.
А добре робить той, хто більше служить громаді, ніж своїй власній волі.
Нераз здається, що любов - це тільки розумове спонукання; бо рідко коли
не схоче там бути і природна хіть, і своя власна воля, і надія на подяку,
і бажання вигоди.
Той, хто має правдиву і щиру любов, не шукає себе ні в чому; він тільки
бажає, щоб у всьому була слава Божа.
Такий і не заздрить нікому, бо він не тішиться з власної радості.
Він не хоче тішитися собою, а бажає над усе добро бути щасливим у Бозі.
Те, що добре, він не приписує нікому, а пов`язує його з Богом; від Нього,
мов із джерела, все пливе, в Ньому, нарешті, всі святі солодко спочивають.
О, хто матиме хоч іскорку правдивої любові, той насправді відчує, що всі
земні речі - марнота.
|
