Книга
І Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ чотирнадцятий:
Треба роздумувати над таємними судами Божими, щоб не загордитися в добрі
Ми могли б мати святий спокій, якщо б перестали займатися чужими словами
й справами, які нас зовсім не стосуються.
Яким чином може довший час лишатися в спокої той, хто втручається в чужі
справи, хто шукає між людьми пригоди, хто мало або рідко коли в серці збирає
свої гадки до купи?
Блаженні простодушні, бо вони заживуть святого спокою.
Чому декотрі святі були такі праведні і такі богомисленні?
Тому, що вони дуже старалися вмертвити в собі всі земні бажання і завдяки
тому могли всією снагою серця прив`язатися до Бога і вільно віддатися Йому.
Ми надмірно займаємося власними забаганками й забагато клопочемося речами,
що проминають.
Також ми рідко коли цілковито позбуваємося хоч би одної хиби і нема в нас
з дня на день запалу до поступу; тому лишаємося холодними чи літеплими.
Коли б ми для себе цілком завмерли і в серці нічим не були заплутані, аж
тоді могли б розуміти Божі речі і закуштувати дещо з небесного боговидіння.
Єдина та найбільша перепона полягає в тому, що ми не є вільні від пристрастей
і по хотей і не намагаємося йти дорогою праведності святих.
Як тільки натрапляємо на найменшу перепону, зразу ж падаємо духом і звертаємось
до людських потіх.
Коли б ми силкувалися, як хоробрі вояки, витримати в боротьбі, напевно,
зійшла б на нас поміч Божа з неба.
Бо Той, хто надихає нас до боротьби за перемогу, готовий допомогти борцям,
які надіються на Його ласку.
Коли наш поступ у побожності ґрунтується тільки на деяких видимих практиках,
то незабаром прийде кінець нашому богоміллю.
Тож прикладім сокиру до кореня, щоб очиститися від пристрастей і мати спокій
у серці!
Коли б ми щороку викорінювали з себе хоч одну ваду, то дуже швидко стали
б праведними людьми.
Але тим часом нераз бачимо протилежне: ми були кращі і чистіші на початку
нашого навернення на дорогу праведності, ніж кілька десятків років після
обітів.
Ревність і поступ повинні б із дня на день зростати; а нині це вже велика
річ, коли хтось зможе зберегти хочРозділервісної ревності.
Якщо б спочатку ми хоч трохи присилували себе, тоді пізніше могли б все
чинити легко і радо.
Тяжка то річ, позбуватися звички, але ще тяжче противитись власній волі.
Та коли ти не перемагаєш того, що мале і легке, то як побореш те, що тяжче?
Протився зараз, на початку, своїм нахилам, позбудься злої звички, щоб вона
поволі не довела тебе до більшої вади.
О, коли б ти зважив, скільки спокою собі, скільки радості іншим людям ти
міг би принести добрим ладом у своїй душі, я вірю, що ти став би запопадливіше
дбати про духовний поступ.
| 
