Книга
І Практичне
заохочення до духовного життя
Розділ дванадцятий:
Про користь від прикростей
Для нас є добре, що часом маємо якісь труднощі та прикрощі, бо вони пригадують
людському серцю, щоб уважало себе за вигнанця і не покладало надії ні на
яке створіння цього світу.
Часом добре також, що коли ми зазнаємо прикростей, люди про нас недобре
і неприхильно думають, навіть якщо робимо добре і в доброму намірі.
Такі речі схиляють нас до покори і хоронять від марної слави.
Бо тоді, коли на світі люди нас за ніщо мають і не довіряють нам, тим щиріше
ми звертаємося до Бога, свідка нашого серця.
Таким чином чоловік має утвердитися в Бозі, щоб вже не потребувати ніякої
людської втіхи.
Коли на чоловіка доброї волі найде якесь нещастя або спокуса, або нападуть
лихі думки, тоді він краще розуміє, що треба йому Божої допомоги. Він бачить,
що без неї нічого доброго не може вдіяти.
Тоді він сумує, стогне і молиться за ту лиху годину, яку терпить.
Тоді не до смаку йому довше жити й він бажає швидше вмерти, щоб розлучитися
з тілом і бути разом з Христом (Фп.1,23).
Тоді він бачить, що не може бути на світі ані повної безпеки, ані тривкого
спокою.
|
