Книга І    Практичне заохочення до духовного життя

Щасливий той, кого правда навчає сама собою, і не образами, не проминаючими й марними словами, а так, як вона є.

Наші гадки і думки не раз нас баламутять і вони бувають короткозорі.

Нащо здається велике мудрування над невідомими тайнами, за які ніхто не буде нас обвинувачувати на страшному суді, що ми їх не знали?

Це великий нерозум, якщо ми, не дбаючи про те, що корисне і конче необхідне, самохіть звертаємо увагу на речі цікаві, але шкідливі.

Маємо очі, а не бачимо.

Чому нас має обходити питання про роди і види речей?

До кого віковічне Слово промовляє, тому не треба багато здогадів.

Із одного Слова все постало і про те одне Слово все свідчить: це той Першопочаток, що й до нас промовляє (Йо.8,26).

Без Нього ніхто нічого не розуміє і не може вірно мислити.

Для кого це Одне є усім і хто все зводить до того Одного і в тому Одному усе бачить, той може бути спокійний у серці і тихо-мирно проживати в Бозі.

О Істино, Боже! З`єднай мене з Собою у вічній любові!

Часом набридне мені багато вичитувати і слухати; у Тебе є все те, чого я хочу і бажаю.

Нехай замовкнуть усі вчителі, нехай усі створіння тихо мовчать перед лицем Твоїм: Ти єдиний промовляй до мене.

Чим більше людина збере свої думки разом і чим простіше матиме серце, тим краще і тим вищі речі вона без зусиль зрозуміє, тому що вона одержує світло розуміння з високого неба.

Чистий простенький і міцний дух не розсівається і серед багатьох діл, бо він усе робить на славу Божу і старається бути свобідним у серці від усякої власної любові.

Що більше спиняє і морочить тебе, як не твоя невмертвлена пристрасть серця?

Добра і побожна людина у своєму серці наперед укладає свої справи, які має зробити на світі.

Вони не штовхають її туди, куди хоче грішний нахил, але людина керує ними за здоровим глуздом.

Хто веде тяжчу боротьбу, як не той, що намагається побороти себе самого?

І це також повинно стати нашим завданням, щоб ми перемогли себе самих, і з дня на день ставали сильнішими від себе і в чесноті, хоч трохи, рухалися вперед.

У цьому житті з кожною досконалістю завжди в`яжеться якась хиба і будь-які наші розважання не обійдуться без якоїсь неясності.

Смиренне пізнання себе - це простіша дорога до Бога, ніж глибокодумне наукове дослідження.

Годі нам осуджувати чи знання, чи яке-небудь звичайне пізнання речі; воно добре саме в собі, і Бог установив його, але все-таки треба вище цінувати чисту совість і чесне життя.

Але оскільки багато людей більше намагаються здобути знання, ніж прожити чесне життя, то вони нераз блукають, і майже ніякої користі не приносять, або дуже мало.

О, коли б ті люди докладали стільки праці, щоб викорінити злі нахили і прищепити собі чесноти, скільки ставлять учених питань, не було б у народі стільки нещасть і згіршень, ані стільки неладу в монастирях!

Це певне, що як настане день суду, ніхто не буде нас питати, що ми прочитали, а що ми робили, ані як гарно ми говорили, але чи жили ми за законом.

Скажи мені, де є сьогодні ті вельможі і вчителі, яких ти добре знав, коли вони ще жили і славилися науками?

На їхніх місцях вже інші позасідали, і не знаю, чи вони й думають про них.

Поки вони жили, їм здавалося, що вони щось, а нині про них навіть згадки не чути.

О, як то скоро минається світова слава!

Коби ж то їхнє життя було в злагоді з їхньою наукою! Тоді вони старанно добували б знання і навчали.

Скільки людей пропадає на цьому світі через свою зайву науку тому, що замало дбають про служіння Богові.

І тому, що вони радше бажають бути великими, ніж покірними, вони марно тратять свій вік у міркуваннях.

Справді великий той, хто має велику любов.

Справді великий той, хто сам у своїх очах малий і не хоче ніякої почесті.

Справді той розумний, хто всі земні речі вважає за сміття, аби лиш Христа собі придбати (Фп.3,8).