Лікар, щоб упевнитися, що по частинці видер мене цілком з-під серця моєї матері, старанно укладає всі частинки мого тіла: пошматовані ноженята та рученята, видерте серце, відірвану голову. А ти дивися, дивися на свою дитину, яку ти вбила. Може, цей страшний вигляд промовить до тебе.

По кому передзвін? Невже його ніхто не чує? Невже не чути поминального дзвону по тих хто відходить? Невже у мертвій тиші цього мовчання не чути голосу тривоги і перестороги? Спаси! Спаси ненароджене, аби спасти себе самого, щоб самому не вмерти морально. Знищуючи без розголосу людей ненароджених, ми самі стаємо суспільством мертвих людей. Пам'ятаймо слова Христа: «все,  що вчинили одному з найменших братів моїх, Мені вчинили». Власне, це вони, ці найменші, осудять нас колись іменем Христа. Мати страждаюча, будь з тими, які в смерті зазнали тяжких тортур. Огорни молитвою тих, хто залишається в тіні смерті – гріхові.

Зняли Ісуса мертвого з хреста,

Де Він терпів страшні, нелюдські муки,

Цей шлях обрав свідомо неспроста,

Все людство взяв тим самим на поруки.

А я – людина грішна і лиха,

І в світі ще таких, як я – без ліку

Я не зніму з хреста свого гріха,

Мені тепер той хрест нести до віку.

Як часто легковажимо життям:

Сьогодні – насолода, завтра – плата,

Чи не занадто дорога – дитя,

Що мало в лоні матері вмирати?