Роздумуй далі над тим, що каже Святе Євангеліє. Великий натовп народу і невісти, що плакали і ридали над Ним. А Ісус, повернувшись до них, сказав: Доньки єрусалимські, не плачте наді мною, але самі над собою плачте і над вашими дітьми… «Бо коли зі зеленим деревом це роблять, що буде зі сухим?» (Лк. 23,27-31).

   А це як? Чи ж зле плакати над Ісусом Христом? Ні. Лише тими словами Ісус Христос показує Свою велику Любов. Він за себе зовсім не дбає, а пам’ятає лише за інших. Невісти плачуть над Ним, і Він сприймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює невісти і каже, аби не плакали над Ним, але самі над собою та над своїми дітьми. Тим Він неначе хотів їм сказати: Не плачте над Моєю мукою, бо я її приймаю для Вас та для ваших дітей. Через цю Мою велику муку ви будете спасенні. Хоча Я тепер такий погорджений, висміяний, зневажений, зате чекає Мене та слава, яку Я маю в Мого Отця від віків, та яку на час покинув задля вас. Але вам треба над чимось іншим плакати. Треба вам плакати над своїми гріхами і над гріхами своїх синів. Бо як не будете плакати над своїми гріхами, як не будете над тими гріхами шкодувати, то вас чекає вічна кара. Бо ж от дивіться, що належить за гріх. Коли Я, Бог без найменшого гріха, а лиш за гріхи людей так важко мушу покутувати, то що ж чекає вас за ваші власні гріхи? Отже, плачте над собою, а не наді Мною. Так потрібно розуміти ті слова Ісуса Христа. Бачиш, який Ісус Христос для нас добрий. Сам потребує потіхи, бо усіма принижений, зневажений, а однак забуває про себе, а пам’ятає про інших.

   З упевненістю можна сказати, що тими словами хотів Ісус навернути невісти, хотів дати їм свою ласку для навернення. І вони, певно, скористали з тої Ласки Христової, та не лише вони скористали, але і їхні діти. Бо ж от святий Петро навернув в Єрусалимі після зішестя Святого Духа 5 тисяч душ. Так завжди, щохвилини промовляє Ісус Христос до наших сердець. Треба нам лише слухати Його слова.

   Господи Ісусе, не забувай про нас, промовляй до нас, карай, січи, як довго ми на землі, щоб ти лише після смерті не карав нас за наші гріхи.

   З цих слів Ісуса Христа до невіст є для нас ще й інша наука. Лише плачу ще не достатньо для змиття гріхів. Треба ще мати в серці жаль, треба цілим серцем жалувати ще за гріхи, та насправді в серці ними гидувати. Щоби навіть хто й цілу ріку вилив сліз, але як ті сльози не походять зі щирого серця, коли наше серце не плаче над гріхами, коли в серці немає жалю, очищення гріхів – то ті сльози не придадуться ані до чого. Добре, коли сльози проливав над своїми гріхами, але щоб гріх був відпущений, треба мати щирий жаль в серці. Отже, коли нема жалю, очищення гріхів в серці, то плач нічого не допоможе. Невісти, звичайно, дуже схильні до плачу, над чим-небудь та й плачуть. Такий плач є дуже нерозумний. То не є правдивий жаль, а лиш чутливість. Треба розумно плакати. Коли вже заплакати, то заплакати зі щирого серця, з любові до Господа Бога. То є розумний плач.

   То ж каймося в наших гріхах, жаліймо за них зі щирого серця та й інших до цього заохочуймо. Святий Августин каже, що хоча ми в своєму житті лише один – однісінький гріх вчинили, то ми повинні за нього жалувати. Ісусе Христе, дай нам духа покути.

 

   Постановлення: Матиму більший жаль за гріхи при сповіді.

   Приклад: Один зі святих, що мав велику набожність до Ісуса Христа розп'ятого був блаженний Володислав з Гельнова. (1505 р.). Він вступив до чину Бернардинів і там відзначився великою строгістю життя. В кожній своїй проповіді згадував про муки Ісуса Христа. Останню свою проповідь про страсті Христові виголосив у Велику Пятницю в Варшаві. Під час тої проповіді так перейнявся страстями Христовими, що не міг говорити. Як лише сказав: «Ісусе мій, Ісусе найсолодший», упав у екстаз і під час того був піднесений в гору понад проповідальницю. Всі, хто був у церкві, дуже злякалися. Він помер у Варшаві, де його і поховано у церкві св.. Анни. На його могилі діялися великі чуда.