Дорогі брати і сестри у Христі! Сьогодні слухаємо подію з життя Ісуса Христа, коли Він відкриває очі сліпому. Сьогоднішнього дня я би хотів звернути вашу особливішу увагу на слова, вказані майже наприкінці сьогоднішнього Євангелія. Кажуть фарисеї до того, що прозрів: “Поклонися Богові, бо ми знаємо, що той чоловік – грішник”. І той прозрілий каже: “я не знаю, чи Він грішник, чи ні, я знаю одне: я був сліпий, а тепер бачу. І ніколи не було чувано, щоби Бог слухав грішну людину. Він напевно пророк”. А вони кажуть: “Ми не знаємо, звідки Він”. А прозрілий каже: “Хіба не дивно, що ви, учителі Закону, не знаєте, звідки той Чоловік, який відкрив мені очі? Чи Він грішний, чи ні – я не знаю, я знаю одне: я був сліпий і я тепер бачу!”. Звичайно, що ця історія, цей коротенький діалог між тим прозрілим і тими великими учителями Закону може бути дуже гарно пристосований до нашого життя, зокрема до подій довкола Джублика, які вже відбуваються чотири з половиною роки, і все ще не знають, звідкіля Джублик? Ще все не знають ні наші учителі Закону, ні ми самі деколи не знаємо, що ж все таки діється у цьому Джублику, звідкіля він. Кажуть одні священики: “Там бізнес роблять”. Кажуть інші священики: “То від лукавого”. Був і такий час, що по церквах казали, що тут секта і сюди всім заборонено іти. Звичайно, що після того, як проклинали це місце і казали, що тут є секта і той, хто сюди приходить є сектант, після того тої заяви ніхто не відкликав. Хоч через два місяці той, хто взявся то написати і казати, сам прийшов сюди і тут з нами молився і казав, що все є добре. І так по сьогоднішній день – по одних церквах кажуть, що то є секта, забороняють, а другі кажуть, що там можна йти молитися, але так кажуть, щоби ніхто не чув. А третім взагалі все рівно. Яка різниця?

Звичайно, що воно є дивно, як з нічого можна щось зробити. Дивно, як з кущів і болота можна зробити святиню. Однак не людських рук це є діло і не людських справ це є початок. І сьогодні, дивлячись на нашу минулу історію, я можу сказати, можливо, так, як з отим сліпим. Хоч все ж таки не повністю. Я добре знаю, що тут є Богородиця і вся Пресвята Родина. я добре знаю, що поки не з’явилася Богородиця тут, я собі жив так, як і всі інші. І навіть коли мені сказали перший раз, що тут Богородиця з’явилася, я тоді сміявся з тих людей. Казав, що цього не може бути, щоби тут у нас, в болоті, з’явилася Мати Божа. Ото, можливо, є від лукавого. Однак як священик, як свого роду теж законовчитель, як якийсь фарисей, я знав, що треба перевірити, дослідити правдивість Появи. І коли через п’ять днів випала нагода бути на цьому місці після Служби Божої, на вервиці, то перше, що ми  зробили з дітьми, іншими священиками, з людьми, коли діти сказали, що бачать Богородицю, я просив окропити те, що вони бачать, свяченою водою. І коли вони покропили, сказали, що Мати Божа посміхнулася, я сказав: “слава Богу!”. Для мене того достатньо було, щоби прозріти і побачити в цьому місці місце Появи Пресвятої Богородиці, а пізніше і Пресвятої Родини. І дивно мені є, що місце появи Пресвятої Родини вже існує чотири з половиною роки, а більшість із нас іще досі є сліпими. Не можемо прозріти, не можемо побачити очевидних речей. Не можемо зрозуміти, що один, чи десять, чи навіть двадцять, чи сотня людей не в стані зробити так, що тут з лісу, з болота зробила Пресвята Родина. не можемо зрозуміти, що людина, особливо на цьому святому місці, – це лише знаряддя в Божих руках. Ця справа – це не є справа людських рук. Звичайно, що час від часу до мене доходять такі вістки, що треба менше працювати, менше будувати, бо є багато заздрості, чи від інших моїх колег священиків, чи від інших людей. Але я не можу не працювати. Вірніше я не працюю. Я вчора казав, що я є дуже лінивий по природі чоловік. Я кажу, що треба робити, а потім іду собі, погуляю по барах, по ресторанах. І такі справи.

Тому б дуже хотілося, щоб усі ми, особливо сьогоднішнього дня, в день сліпонародженого, як називається ця неділя, почали прозрівати. Почали бачити в цьому місці Божу силу, почали розуміти, що Силоамська купіль, в якій сліпий помився після того, як Ісус болотом помастив йому очі, на слово Богородиці  минулого року була побудована і в нас. І той, хто з вірою буде приходити, і в нас може отримати оздоровлення. Молімося, щоб ми могли зрозуміти, що не завжди якісь недуги наші чи наших дітей є нам карою за гріх. Можливо, деякі недуги є для того, щоби більше прославилося Боже ім'я, щоб отримавши зцілення ми могли казати: “Господи, я дякую Тобі, бо Ти мене оздоровив!”, або не отримавши зцілення могли казати: “Господи, я дякую Тобі, бо Ти мені дав ласку нести за Тобою хрест”. Це наше завдання, це наша місія у цьому світі – бути завжди з Богом, бути зрячими. А прозріти кожен з нас зможе лише тоді, коли звернеться до нашого Творця, до нашого Спасителя, до нашої Небесної Матері зі щирою молитвою, і коли навіть серед найважчих хвилин життя не будемо переставати просити помочі, порятунку чи підтримки. Слова християнина не можуть закінчуватися так: “як не просив, нічого не помагає, більше не буду”. Слова християнина мають бути: “я вірю, Господи, а Ти моєму невірству допоможи”. Так, як і сьогоднішній сліпий, коли отримав ласку оздоровлення, і знову вдруге зустрівся з Ісусом, сказав: “Вірую, Господи”, і поклонився Йому.

Молімося, щоб Господь Бог покріпив нашу віру, щоб відкрив наші духовні очі, щоб ми почали бачити далі від нашого столу, від свого живота. Щоб почали трохи більше задумуватися над нашим духовним життям. І щоб могли щиро, не по-фарисейськи, кланятися нашому Творцеві кожного дня, кожної хвилини нашого життя. Амінь.